Полянецьке (Подільський район)

село Савранської селищної громади у Подільському районі Одеської області

Поляне́цьке — село Савранської селищної громади у Подільському районі Одеської області в Україні. Населення становить 1568 осіб.

село Полянецьке
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Подільський район (Одеська область) Подільський район
Громада Савранська селищна громада
Код КАТОТТГ UA51120210180089548
Облікова картка Полянецьке (Подільський район) 
Основні дані
Засноване 1659
Населення 1568
Площа 4,87 км²
Густота населення 321,97 осіб/км²
Поштовий індекс 66223
Телефонний код +380 4865
Географічні дані
Географічні координати 48°04′09″ пн. ш. 30°07′33″ сх. д. / 48.06917° пн. ш. 30.12583° сх. д. / 48.06917; 30.12583Координати: 48°04′09″ пн. ш. 30°07′33″ сх. д. / 48.06917° пн. ш. 30.12583° сх. д. / 48.06917; 30.12583
Середня висота
над рівнем моря
178 м
Місцева влада
Адреса ради 66223, Одеська обл., Подільський р-н, с. Полянецьке, вул. Центральна, 50
Карта
Полянецьке. Карта розташування: Україна
Полянецьке
Полянецьке
Полянецьке. Карта розташування: Одеська область
Полянецьке
Полянецьке
Мапа
Мапа

Походження назви ред.

Назву села дослідники найчастіше пов'язують з назвою племені східних слов'ян — полян, які проживали тут у 6-9 століття.[1]

За легендою назва села виникла від поляни[2] посеред лісу, на якій було засновано село. За тією ж легендою засновано воно було селянами, що втекли від татарської неволі та панського гніту.[3]

Історія ред.

Протягом довгого часу село належало польським магнатам Любомирським. Після приєднання цієї території до Росії у 1799 р. Полянецьке разом з навколишніми селами було віддано графу Салтикову, який згодом продав його Ржевуській.[3]

Після повстання 1830—1831 рр. землі польських поміщиків у Подільській губернії, у тому числі і землі Ржевуської було конфісковано урядом. Полянецьке було передано міністерству державного майна та віднесено до військових поселень Києво-Подільського округу. На карті військового поселення відмічено, що у 1849 р. мешканці Полянецького використовували 829 десятин землі, з яких 387 — під посівами, 238 — під городами, 204 — під громадськими сінокосами.[3]

Через погане становище кріпаків у військових поселеннях виникали чисельні повстання, що призвело до скасування військових поселень урядом у 1857 р. У 1865 р. військові поселенці Полянецького були переведені до розряду державних селян.

У 1871 р. почалось наділення селян землею, яку одержали 180 селянських родин та 28 відставних солдатів. Всього було нарізано 2698 десятин, у тому числі 103,5 десятин неужитків. За цю землю селяни мали сплатити 188,6 тис. крб протягом 41 року.[3]

В 1866 році у селі збудовано храм, у 1881 році — народне училище. В 80-х роках 19 ст. у селі проживало близько 2300 людей.[3]

У січні 1918 р. в селі вперше встановлено радянську владу, але вже в березні 1918 р. село перейшло під владу німецько-австрійських військ. Остаточно радянська окупація почалась в лютому 1920 р.[3]

4 квітня 1921 року в селі та на його околицях декілька годин відбувався бій радянського сільського загону самооборони проти українських повстанських загонів отаманів Семена Заболотного та Кошового (близько 450 осіб, з яких 100 вершників). З допомогою прибулих червоноармійців 12-ї дивізії більшовики відбили напад повстанців.[3]

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 793 жителі села[4].

4 серпня 1941 року село окуповано румунськими військами. Значна кількість селян під час окупації брала участь у партизанському загоні «Буревісник», що діяв у Савранському районі. 29 березня 1944 р. Полянецьке звільнене військами 2-го Українського фронту.[3]

В селі є фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок (XX ст.). Консервний завод потужністю 1,5 млн. умовних банок за сезон.

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1640 осіб, з яких 719 чоловіків та 921 жінка.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1494 особи.[6]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 95,85 %
російська 1,40 %
молдовська 1,02 %
вірменська 0,64 %
болгарська 0,06 %
інші 1,03 %

Відомі люди ред.

Примітки ред.

  1. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України — Київ «Либідь», 2001 ISBN 966-06-0183-2
  2. поляна — «галявина в лісі»
  3. а б в г д е ж и Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969
  4. Полянецьке. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2019.
  8. В. М. Хмарський. Ковбасюк Самсон Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.

Література ред.

  • Григорук, Онися Полікарпівна. Мікротопонімія села Полянецького Савранського району Одеської області / О. П. Григорук // Питання ономастики Південної України. Доповіді та повідомлення у Республіканської міжвузівської ономастичної конференції (Миколаїв, травень 1974 р.) / відп. ред.: К. К. Цілуйко; АН Української РСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні [та ін.]. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 125—127.

Посилання ред.