Вікіпедія

Поль дю Шаю

Поль Беллоні дю Шаю (фр. Paul Belloni Du Chaillu) (31 липня 1831 (неточно) — 29 квітня 1903) був американським мандрівником, зоологом та антропологом французького походження. Він став відомим у 1860-х роках як перший сучасний європеєць, який підтвердив існування горил, а пізніше пігмейського населення центральної Африки . Пізніше він дослідив доісторичну Скандинавію .

Поль дю Шаю
фр. Paul Belloni Du Chaillu
PaulDuChaillu.JPG
Народився 31 липня 1831/1835/1839
Париж
Помер 16/29 квітня 1903
Санкт-Петербург, Росія
·інсульт
Поховання Вудлон
Країна  Франція[1]
 США[1]
Діяльність мандрівник-дослідник, антрополог, зоолог, письменник
Знання мов англійська

Ранні роки ред.

Існують суперечливі дані про рік та місце його народження. У різних джерелах вказують 1831 рік (сучасні учені мають щодо цього консенсус), [2][3] 1835 або 1839; датою народження зазвичай вважають 31 липня, а місцем — Париж або Новий Орлеан[4]. У некролозі дю Шаю наведено його цитату: «Сполучені Штати, моя названа Батьківщина та. . . Франція — мій рідний край».[5] На надгробку місцем народження вказано Луїзіану, а рік — 1839.

Однак найвірогіднішою вважають інформацію зі спогадів його особистого друга Едварда Клодда. Клод пише, що дехто вважає, ніби він народився у Новому Йорку, але сам стверджує, що справжньою батьківщиною дю Шаю був французький острів Бурбон в Індійському океані. Також він пише, що мати дю Шаю була мулаткою. [6] У 1979 році історик Генрі Г. Бухер надав докази, що підтверджують думку Клода, у тому числі записи батька дю Шаю. Бухер стверджував, що дю Шаю, будучи членом Європейського наукового співтовариства, намагався б зінакшити або приховати сімейну історію, через яку його вважали б за квартерона. Згідно з расовою теорією 19 століття, африканців з Субсахарської Африки часто порівнювали із великими мавпами і стверджували, що вони мають низькі розумові здібності та нездатні розбудувати цивілізацію. Довіра до дю Шаю як до дослідника Африки та експерта з горил би постраждала через його чорне походження. Дійсно, з листа сучасниці дю Шаю, етнолога Африки Мері Кінґслі відомо, що принаймні деякі вчені, які були низької думки про дю Шаю, знали про його рід.[7]

У молодості він супроводжував батька, французького торговця, що працював на паризьку фірму, до західного узбережжя Африки; там же, у Габоні, він здобув освіту від місіонерів та виявив інтерес до пізнання Африки, її історії, народів та мов. У 1852 році він емігрував до США.[8]

Африка ред.

Академія природничих наук Дрексельського університету у Філадельфії відправила його в експедицію в Африку у 1855 році. До 1859 року Він досліджував райони Західної Африки в околицях екватора, здобувши значні знання про дельту річки Огове та естуарію Габону.[8] Під час своїх подорожей у 1856—1859 роках він спостеріг багатьох горил, про існування яких європейці знали лише з ненадійного та непевного звіту, складеного Ганноном Мореплавцем із Карфагену у V столітті до нашої ери; до того часу в розпорядженні вчених було лише декілька скелетів горил. Він привіз із собою декілька мертвих особин і заявив, що він перший білий європеєць, який їх бачив.[9]

У наступна експедиція, що відбулася у 1863—1865 роках, він зумів підтвердити древні відомості про расу пігмеїв, що населяла африканські ліси.[8] Дю Шаю продав упольованих горил до Музею природознавства в Лондоні, а «черепи канібалів» — іншим європейським колекціям; гарно збережених горил, упольованих дю Шаю, можна побачити в музеї Іпсвіча в Суффолку, Англія. Оповідання про обидві експедиції були опубліковані відповідно в 1861 та 1867 роках під заголовками «Дослідження та пригоди в Екваторіальній Африці, із нотатками про манери та звичаї людей, а також про лови горил, крокодилів та інших тварин» і «Подорож до землі Ашанго та подальше проникнення в Екваторіальну Африку». Коли він був у землі Ашанго в 1865 році, його обрали королем племені Апінгі. Пізніше оповідання «Країна гномів» було опубліковано в 1872 році.

 
Малюнок дю Шаю

У той час його часто запрошували прочитати публічні лекції у Новому Йорку, Лондоні та Парижі. Незважаючи на те, що спершу до його записів поставилися скептично, зрештою їх прийняли, хоча Encyclopædia Britannica й зазначала, що «можливо, деякі описані пригоди насправді сталися не з ним, а він просто переповідав мисливські історії тубільців».[8]

Окрім своєї зоологічної роботи стосовно горил, дю Шаю зібрав і визначив для науки ряд нових видів. Він був першим, хто з наукової точки зору описав Potamogale velox, перевершивши Джона Едверда Грея, який описав цей вид як різновид мишей. Він також зібрав типові зразки західноафриканських видів: витончений галаго, молотоголовий кажан та африканська пігмейська вивірка. Незважаючи на те, що він не був орнітологом, він зібрав типові зразки тридцяти дев'яти дійсних видів африканських птахів.[10]

Північна Європа ред.

Після декількох років проживання в Америці, під час яких він написав кілька книг для молоді за своїми африканськими пригодами, дю Шаю звернув свою увагу на північну Європу.[8] Після візиту до Північної Норвегії у 1871 році протягом наступних п'яти років він провів дослідження звичаїв та старожитностей у Швеції, Норвегії, Лапландії та Північній Фінляндії. У 1881 році він опублікував у двох томах (про зимові та літні мандри) книгу «Край опівнічного сонця»,[11] присвячену його другові Роберту Вінтропу з Нового Йорка.

Його праця 1889 року «Доба вікінгів»,[12] також опублікована у двох томах, була дуже ґрунтовним дослідженням ранньої історії, манер та звичаїв предків англомовних народів.[13] Він працював вісім з половиною років і уважно читав сотні саг, що описують життя народів, які населяли Скандинавський півострів від кам'яного віку до середньовіччя (включаючи роботи, які ніде не публікувалися). Ця наукова робота описує важливість скандинавських країн — Норвегії, Швеції та Данії — для культурного формування та перетворення Британських островів протягом п'ятого-одинадцятого століть. Ця теза нині є загальноприйнятою, але тоді її піддали жорсткій критиці.

Ґрунтуючись на дослідженнях, здійснених для «Доби вікінгів», дю Шаю у 1893 році видав художньо-документальну книгу «Вікінг Івар», у якій всі зібрані документальні свідчення огорнув у художню форму.

У 1900 році він також опублікував «Країна довгої ночі» .

Особисте життя ред.

 
Могила Поля дю Шаю на кладовищі Вудлон

Дю Шаю був другом Едварда Клодда та видавця Джорджа Чайлдза. Разом з іншими літераторами, він був членом любительської команди з крикету Джеймса Баррі, «Аллагакбаріз».

Дю Шаю помер від інсульту у Санкт-Петербурзі, будучи з дослідницьким візитом у Росії, коли збирав інформацію про скандинавські народи.[14] Похований на цвинтарі Вудлон у Бронксі, Новий Йорк.

Видання українською ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б LIBRIS — 2012.
  2. ↑ Bucher, 1979, с. 17.
  3. ↑ «It May Be Truth, but It Is Not Evidence»: Paul du Chaillu and the Legitimation of Evidence in the Field Sciences, Stuart McCook, Osiris, 2nd Series, Vol. 11, Science in the Field (1996), pp. 177—197
  4. ↑ Miller, John William. Paul Belloni Du Chaillu. The Literary Encyclopedia. Процитовано 12 березня 2013.
  5. ↑ Obituary: Paul Belloni du Chaillu, E. G. Ravenstein, The Geographical Journal, Vol. 21, No. 6 (Jun., 1903), pp. 680—681
  6. ↑ Clodd, 1926, с. 71-4.
  7. ↑ Bucher, 1979, с. 28-30.
  8. ↑ а б в г д   Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:  Hugh Chisholm, ред. (1911). Du Chaillu, Paul Belloni . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 8. Cambridge University Press. с. 629. (англ.)
  9. ↑ About us. Museums Victoria.
  10. ↑ Conniff, 2011, с. 301–2.
  11. ↑ Chaillu, Paul Belloni Du (27 квітня 1882). The Land of the Midnight Sun: Summer and Winter Journeys Through Sweden, Norway, Lapland and Northern Finland. Harper & brothers.
  12. ↑ Chaillu, Paul Belloni Du (27 квітня 1889). The Viking Age: The Early History, Manners, and Customs of the Ancestors of the English Speaking Nations ... C. Scribner's sons.
  13. ↑ Review of The Viking Age by Paul B. Du Chaillu. The Quarterly Review. 170: 347—369. April 1890.
  14. ↑ Conniff, 2011, с. 303.
  • Некролог Поля дю Шаю, The Times, 1 травня 1903 року.
  • RAD Markham, A Rhino in High Street (Ipswich 1991). (Ілюстрація горил).
  • Bucher, Henry H., Jr. (1979), Canonization by repetition: Paul du Chaillu in historiography, Revue Française d'Histoire d'Outre-mer, 66 (242): 15—32, doi:10.3406/outre.1979.2174 .
  • Clodd, Edward (1926), Memories, London: Watts & Co. .
  • Conniff, Richard (2011), The Species Seekers: Heroes, Fools, and the Mad Pursuit of Life on Earth, New York: W. W. Norton & Company, ISBN 978-0-393-06854-2 Conniff, Richard (2011), The Species Seekers: Heroes, Fools, and the Mad Pursuit of Life on Earth, New York: W. W. Norton & Company, ISBN 978-0-393-06854-2 .
  • Du Chaillu, Paul (1899), Adventures in the great forest of equatorial Africa and the country of the dwarfs, New York and London: Harper and Brothers .
  • Reel, Monte (2013), Between Man and Beast, Doubleday, ISBN 978-0385534222 Reel, Monte (2013), Between Man and Beast, Doubleday, ISBN 978-0385534222 .

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поль дю Шаю

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поль_дю_Шаю&oldid=42160915