Полонський Андрій Матвійович
Андрі́й Матві́йович Поло́нський (* 1893 — † 16 травня 1933, Київ) — курбасівський актор, педагог, театральний і громадський діяч, відомий за роботою в мистецькому об'єднанні «Березіль» та театрі «Кийдрамте».[1] Деякий час був актором Молодого театру (Леся Курбаса).[2] Обирався членом УЦР 1-го і 2-го складу. Засновник лялькового театру у Борисполі.
| Полонський Андрій Матвійович | |
|---|---|
| Народився | листопад 1893 |
| Помер |
16 травня 1933 Київ |
| Діяльність | актор, театральний і громадський діяч, педагог |
| Відомий завдяки | член Української Центральної ради 1-го і 2-го складу |
| Батько | Полонський Матвій Тимофійовичd |
| У шлюбі з | Онацька Віра Дем'янівна |
| Діти | Муза Полонська |
Життєпис ред.
В молодості Андрій Полонський був актором «Молодого театру», заснованого Лесем Курбасом.
У 1910-х разом з дружиною Вірою Онацькою-Полонською переїхали до Борисполя, де працювали на вчительській ниві. Андрій Матвійович викладав природознавство.
У 1917 році Андрій Полонський обирався членом Української Центральної ради 1-го і 2-го складу.
7 жовтня 1923 Віра Онацька за дорученням Л. Курбаса очолила Бориспільську театральну студію «Березоля» — п'яту агітаційну майстерню (модель театру для села).[3] Андрій Матвійович був призначений її заступником. «П'ята агітаційна майстерня, — зазначав Ю. Смолич, — готувала прообраз пересувного театрального колективу для села; у найбільш досконалих портативних формах і принципах ставились вистави кожної п'єси, а не просто спеціально (для села) створювались примітизовані малі постанови».[4] Виїжджали студійці з виставою і на села. Через групу активу на чолі з Полонським студія підтримувала тісний зв'язок з райсільбудом і кількома сільськими драмгуртками.[5]
У Борисполі Андрій Матвійович заснував ляльковий театр.[6] Це був шкільний театр «Петрушка» при семирічці. За трьохрічне існування театр багато разів виступав у селах і містечках, мав велику популярність не лише серед дітей, але і серед дорослих. Один його спектакль «Вечір за колективізацію» призначався саме для дорослих.
У 1929—1930 рр. Андрія Матвійовича з дружиною кілька разів заарештовують і відпускають.
У 1933 році родина переїхала до Києва. 16 травня того ж року у сорокарічному віці Андрій Матвійович помирає від туберкульозу легенів.[7][8]
Його дружина в майбутньому пережила важкі часи повторного арешту, висилення на поселення. Повернувшись до Борисполя після війни, вона прожила там до березня 1969 року.
Примітки ред.
- ↑ Лесь Курбас / В. С. Василько, М. Г. Лабінський. — К.: Мистецтво, 1969. — с. 334
- ↑ Там само. — с. 111
- ↑ Курбас Лесь. Філософія театру / Упоряд. М. Г. Лабінський. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — с. 57, 870
- ↑ Бориспіль у міжвоєнні роки. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 30 грудня 2015.
- ↑ Новаторські 20-ті роки [Архівовано 2018-11-02 у Wayback Machine.]borispol.org.ua
- ↑ Народна творчість та етнографія – К.: Наукова думка, 1974. — с. 57
- ↑ ДАК. — Ф. р. — 1654. — Оп.1. — Спр.808[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Полонський Андрій Матвійовичvictimsholodomor.org.ua
Посилання ред.
- Інформація про нові назви вулиць Борисполя boryspilmuseum.info