Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна

українська історикиня, археологиня та архівістка

Ната́ля Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (до шлюбу — Меньшова; 31 січня [12 лютого] 1884(18840212), Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — українська вчена, історикиня, археологиня, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук від 1940 р.

Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко
Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р.
Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р.
Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р.
Народився 31 січня (12 лютого) 1884
Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 8 червня 1973(1973-06-08) (89 років)
Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Німеччина Федеративна Республіка Німеччина
Країна СРСР СРСРНімеччина ФРН
Підданство Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Київський університет
Галузь історія
Заклад Київський університет, Український вільний університет
Вчене звання старший науковий співробітник, професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Членство Наукове товариство імені Шевченка
Батько Меньшов Дмитро
У шлюбі з 1) Сергій Полонський (1904—1914, розлучення)
2) Микола Василенко (1923—1935, його смерть)
3) Олександр Моргун (1937—1961, його смерть)[1][2]

Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна у Вікісховищі

Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Членкиня Київського товариства старожитностей і мистецтв, Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.

Життєпис ред.

Народилася 31 січня (12 лютого) 1884(18840212) року в Харкові, в родині генерала артилерії, військового історика Києва Дмитра Петровича Меньшова[3].

Ще дитиною переїздить до Києва. Навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, що її закінчує 1901 року зі срібною медаллю.

Потому навчається на історично-філологічному факультеті Київських Вищих жіночих курсів, де вже в 1912–1915 роках є асистенткою при кафедрі історії Росії й методики історії. Одночасно викладала історію у кількох київських гімназіях у 1910–1924 роках.

1913 року склала іспит у Державній комісії Київського Імператорського університету Св. Володимира й отримала диплом I ступеня. 1915 року там само склала магістерський іспит з російської історії та 1916 року стала першою жінкою, обраною приват-доцентом університету Св. Володимира. Брала участь у діяльності:

У 1918–1920 роках завідувала музеєм старожитностей Київського університету.

У 1921–1923 роках — викладачка і директорка київської трудової школи № 56.

У квітні 1923 року одружилась з відомим українським вченим, державним та громадським діячаем, академіком Миколою Василенком [4].

У 1918–1924 роках — вчена секретарка та викладачка Київського археологічного інституту.

У 1924–1943 роках — співробітниця Всеукраїнської академії наук (ВУАН)[2]. Зокрема у 1926 році призначена на посаду штатної наукової співробітниці ВУАН для окремих доручень.[5]

У 1925–1927 роках — архівна реєстраторка і помічниця ученого архівіста Центрального архіву давніх актів (у 1941–1943 роках його директор[2]). У травні 1926 року — учасниця 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України[6].

У 1927–1930 роках — професорка Художнього інституту[2].

З 1929 року — членкиня Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України.

У 1929–1934 роках — вчена секретарка Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст.

З 1930 року — членкиня Археографічної комісії. У травні 1932 року з архівістом М. Тищенком розробила план видання «Архіву Запорізької Січі» у 8-ми томах.

З жовтня 1934 року — співробітниця Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.

У 1938–1941 роках — старша наукова співробітниця сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.

У жовтні 1940 року в Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Нариси з історії заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)» (рос. Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.)), опоненти — Олександр Оглоблін, Володимир Пічета, Олександр Савич.

У листопаді 1940 року — професорка у Київському державному університеті[2]. Залишилася при німецькій окупації теренів УРСР під час Другої світової війни. 20 жовтня 1941 року очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. На початку 1941 року очолила колектив авторів чотиритомного видання «Історія м. Києва». Від 1942 року — співробітниця Музею-архіву переходової доби м. Києва.

У вересні 1943 року виїхала до Львова, потім емігрувала до Німеччини. Брала участь у діяльності:

  • Українського історико-філологічного товариства в Празі (з 1944 року),
  • Церковно-археографічної комісії у Львові (з 1944) та Мюнхені (з 1946 року),
  • НТШ (від 1947 року),
  • Українська вільна академія наук (від 1948 року) та ін.[2].

У 1944–1945 роках — професорка Українського вільного університету в Празі та Мюнхені (1945–1973)[2].

У 1947 році — професорка Православної богословської академії в Мюнхені[2].

У 1945–1972 роках — декан філософічного факультету Українського вільного університету. Дійсна членкиня Українського історичного товариства (США) (1965–1973) і УВУ, а з 1953  року — Міжнародної академії наук в Парижі.

Померла 8 червня 1973 року в Дорнштадті (земля Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина), похована в Дорнштадті[7] в будинку для літніх людей (раніше вважалося, що була похована в Ной-Ульмі, Федеративна Республіка Німеччина[6]).

Праці ред.

та ін.

Вшанування пам'яті ред.

На честь Наталі Полонської-Василенко в кількох населених пунктах України названі вулиці.

Примітки ред.

  1. Наталія Полонська-Василенко — в ім'я науки, всупереч усьому
  2. а б в г д е ж и Кубійович, 1970, с. 2198..
  3. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна. Архів оригіналу за 7 лютого 2007. Процитовано 12 січня 2016. 
  4. Тарасенко, Олеся (2021). Благословенне жіноче ім'я-Україна (жіночі портрети країни) (укр). Київ: ТОВ "Політпринт". с. 240. ISBN 978-617-95099-6-4. 
  5. Від упорядника [Архівовано 2019-03-05 у Wayback Machine.]. Постійна комісія УАН — ВУАН для складання Біографічного словника діячів України. 1918–1933. Документи. Матеріали. Дослідження / Авт.-упор. С. М. Ляшко. — К.: НБУВ, 2003. — 688с.
  6. а б Верба, 2011, с. 356–357..
  7. Український некрополь: Могила Наталії Полонської-Василенко – Лікбез. Процитовано 11 січня 2017. 

Джерела ред.

Посилання ред.