Погруддя Констанци Бонучеллі
Погруддя Констанци Бонучеллі (італ. Busto di Costanza Bonarelli) — уславлений жіночий портрет роботи скульптора Лоренцо Берніні (1598—1680).
 | |
| Творець: | Лоренцо Берніні |
|---|---|
| Час створення: | близько 1638 року |
| Розміри: | висота бл. 72 см |
| Висота: | 72 см |
| Матеріал: | мармур |
| Техніка: | висікання, шліфувння |
| Жанр: | Погруддя |
| Зберігається: | Флоренція, Італія |
| Музей: | музей Барджелло |
 «Погруддя Констанци Бонучеллі»у Вікісховищі | |
Передісторія ред.
Завдяки перебуванню у Флоренції погруддя жінки було відоме давно. Але модель та її життєвий шлях довгий час залишались маловідомими. Лише дослідження у ХХ столітті додали важливі факти до життєпису Констанци.
Констанца була дружиною Маттео Бонучеллі, римського художника і помічника в численній майстерні Лоренцо Берніні. Ймовірно, вона відрізнялась незалежним характером у молоді роки, бо відомо, що надавала перевагу своєму дошлюбному прізвищу Пікколоміні. Було уточнене і її прізвище в шлюбі: вона не Бонареллі, а Бонучеллі.
Їхній пристрасний роман з Берніні закінчився скандалом і арештом одруженої жінки, котру запроторили у тюрму. Аби запобігти подальшим неприємностям, у справу адюльтеру втрутився сам Папа Римський. Констанца відбула тюремне покарання терміном у чотири місяці.
На відміну від більшості римських жінок, Констанца була письменною. Відомі її листи до чоловіка з благанням про поміч. Тим часом мати Лоренцо Берніні, Анжеліка Галанте, була все життя неписьменною і ставила хрест у присутності свідків під важливими документами.
В Римі дивним чином збереглися до кінця 20 ст. і вулиця в історичній частині міста, і будинок, де мешкала Констанца.
Опис твору ред.
Погруддя має всі ознаки твору, зробленого для себе. Молода пані подана в побутовій ситуації, про котру свідчать трохи розпатлане волосся зачіски і розстебнутий комір її сукні. Обличчя зберігає трохи здивований вираз, вуста відкриті і пані наче продовжує тривале спілкування з невідомим. Але цей невідомий входить до довірених осіб, якщо пані дозволяє собі з'являтися на його очі у такому непарадному стані. Смілива щирість портрету була незвичною і для творів Берніні, і для скульптурних портретів 17 століття, тим паче жіночих, що демонстрували побожність і скромність.
Погруддя Констанци надзвичайно контрастувало з низкою офіційних, гордовито парадних, аристократично замкнених портретів того ж Берніні та майстрів-помічників його римської майстерні.
-
« Погруддя кардинала Рішельє (Берніні) ». Лувр, Париж. -
Л. Берніні. «Камілла Барбадорі», мати папи римського Урбана VIII. Державний музей мистецтв (Копенгаген) -
Л. Берніні. «Кардинал Монтальто», Кунстхалле, Гамбург. Німеччина
_of_Bernini.JPG)
Маловідомий провенанс ред.
Погруддя тривалий час залишалось у володінні скульптора. Через рік після розриву їх роману з Констанцею, Лоренцо Берніні за вимогою самого папи римського пошлюбився із донькою римського нотаріуса Катериною Тецио[1]. І портрет колишньої коханки став зайвим в домівці скульптора, бо муляв очі молодій дружині Лоренцо Берніні. Долею погруддя (за документами) розпорядився Аннібале Бентівольо.
Через два місяці по смерті Лорецо Берніні був створений опис-інвентар його майна, але там не знайдено відомостей про мармурове погруддя Констанци Бонучеллі. За припущеннями його подарували кардиналу Джованні Карло Медічі. Ще 1646 року його бачили у Флоренції серед творів мистецтва в збірці кардинала. Він міг потрапити до колекцій кардинала від Аннібале Бентівольо, що був родичем Медічі і водночас папським послом у Флоренції.
Джерела ред.
- Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955.
- Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982.
- Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998.
- Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7.
- Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1.
- Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1.
- Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002.
- Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179—196.
- Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004.
- Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
Примітки ред.
- ↑ Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
