Повна зайнятість
Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак повна зайнятість не означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працювати. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які або знаходяться в стані її пошуку[1], або ж чия кваліфікація не відповідає вимогам ринку праці внаслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує[2]. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати працею всіх охочих.
Історія ред.
Під повною зайнятістю Дж. Кейнс розумів таку зайнятість, при якій попит на працю дорівнює його пропозиції, тобто це не 100-відсоткова зайнятість. Він вважав, що коли зайнятість перевищує такий нормальний рівень, то виникає інфляція. На думку Мілтона Фрідмана, 100-відсоткова зайнятість неможлива, оскільки структурне і фрикційне безробіття неминучі. Вони становлять природний рівень безробіття, який у будь-якій країні становить 4—7%. Отже, повна зайнятість — це така кількість зайнятих, з якої вирахувано чисельність непрацюючих через структурне та фрикційне безробіття. Природний рівень безробіття наприкінці 80-х років в країнах Західної Європи становив 7%. Якщо безробіття перевищує цей рівень, то кажуть про неповну зайнятість і про те, що економічна система дає перебої.
А. Оукен сформулював закон, відповідно до якого між рівнем безробіття і реальним обсягом валового внутрішнього продукту існує обернена залежність: зниження безробіття на один відсотковий пункт щодо його природного рівня дає додатковий приріст реального ВВП приблизно на 2—2,5% і навпаки. Число 2 або 2,5 має назву коефіцієнта Оукена. Закон Оукена показує взаємозв'язок використання трудового потенціалу країни й віддачі залучених ресурсів (ефективності виробництва).