Площа розсіювання
Терміном площа розсіювання або еліпс розсіювання (англ. strewnfield) позначають територію, по якій розлітаються метеоритні уламки, утворені в результаті падіння метеорита.[1] Його також вживають і по відношенню до тектитів, які утворюються внаслідок зіткнення із земною поверхнею великих метеоритів.[2]
Утворення ред.
Існує два механізми утворення площі розсіювання:
- Роздроблення в повітрі: коли великий метеороїд входить в атмосферу, він часто розколюється внаслідок термального шоку на багато шматків ще перед тим, як торкнутись землі. Такий повітряний вибух спричинює розсипання осколків по великій площі у формі овалу. Напрямок цього овалу визначається шляхом польоту метеороїда. Якщо стається декілька вибухів у повітрі, то уламки можуть бути розкидані по площі у формі декількох овалів, які взаємно накладаються.
- Роздроблення при зіткненні: якщо в повітрі майже не було фрагментації, роздроблення може відбутися при зіткненні з поверхнею. В цьому випадку форма площі розсіювання може бути дещо іншою, зазвичай округлою (наприклад, в Каньйоні Диявола, навколо Аризонського кратера; Австралазійська площа розсіювання[en]).
Розповсюдження уламків ред.
У випадку роздроблення в повітрі, менші уламки зазвичай падають швидше. Саме тому найбільші фрагменти зазвичай знаходяться в кінці еліпса. Для того, аби визначити напрямок падіння метеорита, треба проаналізувати схему розташування різних за розміром уламків вздовж всього еліпса розсіювання. Фрагменти розміром від 1 до 5 грамів можуть бути зафіксовані метеорологічним радаром під час падіння із граничною швидкістю.
Примітки ред.
- ↑ (англ.)Gunter Faure, Teresa M. Mensing (2007). Introduction to Planetary Science: The Geological Perspective. Springer. с. 118. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 15 квітня 2014.
- ↑ (англ.)Gerald Joseph Home McCall (2001). Tektites in the geological record: showers of glass from the sky. Geological Society of London. с. 10. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 15 квітня 2014.