Плодоїд смугастий
| Плодоїд смугастий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pipreola arcuata (Lafresnaye, 1843) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Ampelis arcuata | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Плодоїд смугастий[2] (Pipreola arcuata) — вид горобцеподібних птахів родини котингових (Cotingidae). Мешкає в Андах.
Опис ред.
Довжина птаха становить 23 см. У самців голова і горло чорні, блискучі, верхня частина тіла зеленкувато-коричнева. Кінчик хвоста чорний, на крилах великі зеленуваті плями. Нижня частина тіла блідо-жовта, поцяткована тонкими чорними смугами. У самиць голова, горло і верхня частина тіла повністю зеленувато-коричневі, нижня частина тіла така ж, як у самців. У птахів на півночі ареалу оранжево-червоні райдужки, на півдні ареалу — блідо-сірі або оливкові. Дзьоб і лапи оранжево-червоні[3].
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[4]
- P. a. arcuata (Lafresnaye, 1843) — гори Сьєрра-де-Періха на кордоні Колумбії і Венесуелі, Анди на заході Венесуели (Кордильєра-де-Мерида), в Колумбії, Еквадорі і Перу (на південь до Паско);
- P. a. viridicauda Meyer de Schauensee, 1953 — Анди в Перу (на південь від Хуніна) і Болівії (Ла-Пас, Кочабамба).
Поширення і екологія ред.
Смугасті плодоїди мешкають у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Перу і Болівії. Вони живуть в нижньому і середньому ярусах вологих гірських тропічних лісів. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 1200 до 3350 м над рівнем моря, переважно на висоті понад 2250 м над рівнем моря. Живляться плодами.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Pipreola arcuata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 21 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Ridgely, Robert S.; Tudor, Guy (2009). Field Guide to the Songbirds of South America: The Passerines. University of Texas Press. с. 504. ISBN 978-0-292-71748-0.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Cotingas, manakins, tityras, becards. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 вересня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |