Вікіпедія

Пилип Пилипович Преображенський

Пилип Пилипович Преображенський — герой фантастичної повісті Михайла Булгакова «Собаче серце» — вчений-медик, професор, хірург-експериментатор. У творі він протиставляється люмпену і хаму Шарикову.

Пилип Пилипович Преображенський
Творець: Михайло Булгаков
Твори: «Собаче серце»
Стать: чоловіча
Національність: росіянин
Вік: 60 років
Рід занять: лікар, хірург

Образ героя ред.

Пилип Пилипович Преображенський, син кафедрального протоієрея, в юності вибрав професію лікаря. Після закінчення медичного факультету Московського університету[ru] зайнявся наукою, став великим ученим, професором медицини. Про себе він гордо каже своєму помічникові Борменталю: «Я — московський студент!».

Професор Преображенський в 1924 році живе і працює в Москві в так званому «Калабуховському будинку[ru]» за адресою вул. Пречистенка[ru], 24, в семикімнатній квартирі. Разом з ним живуть його хатня робітниця Зіна і кухарка Дарина Петрівна, а також тимчасово його асистент доктор Іван Арнольдович Борменталь. Частина квартири використовується професором як особиста хірургічна клініка.

Преображенський досяг відмінних результатів в практичному омолодженні. Він повністю відданий своїй справі, але, на відміну від іншого героя Булгакова професора Персикова (повість «Фатальні яйця»), багато думає і міркує про навколишню радянську дійсність, до якої Преображенський ставиться дуже критично[1][2]. Немолода інтелігентна людина, яка знає ціну праці й досвіду, обурена манерами радянських висуванців без освіти та культури. «Так, я не люблю пролетаріат», — відповідає він на докір в небажанні підтримувати починання більшовиків. Тогочасний безлад він вважає наслідком некомпетентності радянських керівників, які займаються світовою революцією замість підтримки порядку в країні. Від імені вуличного пса[ru] Шарика Булгаков дає таку характеристику свого героя:

  Цей їсть рясно і не краде, цей не стане штовхати ногою, але і сам нікого не боїться, а не боїться тому, що вічно ситий.  

В результаті сміливого експерименту, проведеного професором спільно з доктором Борменталем, з пересадки людського гіпофіза і сім'яних залоз собаці, внаслідок чого він перетворюється на людину. Голова будинкового комітету Швондер видає колишньому псу документи Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Шариков, що живе разом з професором в його квартирі, являє собою повний антипод Преображенського (люмпен, хам і дармоїд), що призводить до нерозв'язного конфлікту.

Факти ред.

26 листопада 2018 року в Петербурзі відкрили пам'ятник професору Преображенському і Шарику. Пам'ятник встановлено на Моховій вулиці, 27. Саме там проходили знімання багатьох сцен фільму[3].

Оцінки ред.

Існують різні ставлення до особистості Преображенського. Булгакознавець[ru] Яблоков Євген Олександрович[ru], даючи високу оцінку моральним якостям професора, пише, що «стрижень особистості Преображенського — почуття власної гідності на межі аристократизму, що випливає не з вульгарного самолюбства, а зі зверхнього відчуття важливості своєї місії». Він пише, що у 2000-их роках в літературній критиці з'явилися безліч спотворень, в результаті яких повісті Булгакова приписується сенс, протилежний авторському. У своїй статті Яблоков спростовує такі тези, які стали лейтмотивом критики Преображенського:

  • Преображенський ставить експеримент, прагнучи «олюднити» собаку — насправді це був експеримент з омолодженням, що дав несподіваний ефект.
  • Оскільки ініціатором того, що відбувається, є професор, то відповідальність за те, що станеться, покладена в першу чергу на нього.
  • Експеримент Преображенського протиприродний, спрямований «проти природи», таємно тоталітарний і тому засуджується Булгаковим.
  • Шариков — недолюдина «з собачою вдачею».

На думку Яблокова, поява цих спотворень пов'язана з недооцінкою в російському суспільстві фундаментальних для Булгакова принципів — захисту прав особистості[ru], імперативу честі й гідності. Він пише, що помилкові трактування образу Преображенського вкорінюються навіть в шкільному викладанні літератури й в науковому середовищі[4].

Прототипи ред.

Прототипами літературного персонажа професора Преображенського вважаються кілька реальних медиків. Це, зокрема, дядько Булгакова — лікар-гінеколог Микола Покровський[5], хірург Сергій Воронов[ru][6], лікар Олексій Замков[ru] [7], біолог Ілля Іванов[8][9]. Крім того, прототипами називають ряд відомих сучасників автора — вченого Бехтерєва, фізіолога Павлова і навіть засновника Радянської держави Леніна[10][11]. Думку про Бехтерєва, Павлова і Леніна як прототипах головного героя критикує булгакознавець Варламов О.М., зводячи типологію проф. Преображенського до літературної типу доктора Дмитра Старцева — чеховського Йонича, персонажа однойменного оповідання[ru][12]. Літературознавець Сергій Боровиков вважає, що Булгаков вклав в уста Преображенському власні ідеї:

  Викривальні промови професора Преображенського — це кредо самого Булгакова, з сімома кімнатами, з «Аїдою», гарячими закусками під горілку, французьким вином після обіду та ін.  

З ним погоджується Олексій Варламов[ru] в тому сенсі, що Булгаков сам страждав від відсутності нормального житла і це висловив в претензіях Преображенського жити й працювати у відповідних умовах[12].

Екранізації ред.

В екранізаціях повісті роль професора Преображенського грали Макс фон Сюдов (фільм Альберто Латтуада, 1976) і Євген Євстигнєєв (фільм Володимира Бортка, 1988).

Примітки ред.

  1. ↑ Вестник Санкт-Петербургского университета: История, языкознание, литературоведение. — 1994. — С. 67.
  2. ↑ Москва. — 2008. — Выпуски 5—8. — С. 82—83.
  3. ↑ Памятник профессору Преображенскому и Шарику. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 грудня 2020.
  4. ↑ Яблоков Е. Беспокойное «Собачье сердце», или Горькие плоды лёгкого чтения. «Октябрь» — 2010, № 3. Архів оригіналу за 11 червня 2019. Процитовано 14 травня 2012.
  5. ↑ Соколов Б. В. Три жизни Михаила Булгакова. — М. : Эллис Лак, 1997. — 428 с.
  6. ↑ Батенева Т. (19 листопада 1999). Свиное сердце. Известия. Архів оригіналу за 2 січня 2006. Процитовано 4 листопада 2011.
  7. ↑ Боброва Е. (23 листопада 2009). Гранёная эпоха. Российская газета. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 3 вересня 2010.
  8. ↑ Зарубина Н. (8 листопада 2011). Местный учёный скрещивал обезьян с людьми. Провинция.ру. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 27 травня 2012.
  9. ↑ Болотовский М. (11 серпня 2011). Повесть о настоящем сверхчеловеке. «Наш Техас». Архів оригіналу за 21 вересня 2012. Процитовано 27 травня 2012.
  10. ↑ Галинская И. Л. Михаил Булгаков и его время глазами нового поколения // [1] — М. : ИНИОН РАН, 2003. — (Теория и история культуры) — ISBN 5-248-00142-0. Архівовано з джерела 1 грудня 2020
  11. ↑ Иоффе С. Х. Тайнопись в «Собачьем сердце» // Слово : журнал. — М. : Книжная палата, 1991. — Вип. 1 (5 травня). — С. 21.
  12. ↑ а б Варламов А. Н. Михаил Булгаков. — Молодая гвардия, 2008. — 838 с. — (ЖЗЛ) — ISBN 9785235031326.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пилип_Пилипович_Преображенський&oldid=41667529