Перипатричне видоутворення

Порівняння алопатричного, періпатричного, парапатричного і симпатричного видоутворення.

Основні положення ред.

Перипатричне видоутворення — термін, запропонований Ернстом Майром (1982[1]), є найбільш пізнім синонімом терміна «квантове видоутворення», запропонованого В. Грантом[2] для позначення процесу відбруньковування нового дочірнього виду від невеликого периферичного ізолята великого поліморфного предкового виду. Цей процес вперше описаний Майром в 1954 році. Простіше кажучи, нові види формуються в малих популяціях, ізольованих у самих меж географічного ареала поширення древньої, батьківської популяції.

Існують і інші синоніми цього терміна: видоутворення в результаті катастрофічного відбору (Lewis, 1963[3]), видоутворення в результаті чергування підйомів і спадів чисельності популяцій (Carson, 1971[4]).

Фактором еволюції, контролюючим квантове видоутворення, вважають поєднання відбору з дрейфом генів. Висувалися також інші детермінуючі чинники, а саме ефект засновника (Mayr, 1954; 1963) і катастрофічний відбір (Lewis, 1962), проте їх переважно розглядають як особливі випадки відбору — дрейфу генів, як зазначав у одному з колишніх обговорень цієї проблеми Грант (Grant, 1963). Концепція Райта (Wright, 1931[5]) про взаємодію між відбором і дрейфом генів в невеликих популяціях, хоча вона спочатку не мала відношення до способів видоутворення, надзвичайно важлива для теорії квантового видоутворення. Настільки ж важливу роль в цьому відіграє концепція квантових адаптивних зрушень в невеликих популяціях (Simpson, 1944[6][7]).

Див. також ред.

Література ред.

  • Грант В. Эволюционный процесс. Критический обзор эволюционной теории. — М. : Мир, 1991. — 488 с.

Ресурси Інтернета ред.

Примітки ред.

  1. Mayr E. 1982. Adaptation and selection. Biol. Zentralblatt, 101, 161–174.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 вересня 2009. Процитовано 24 липня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Lewis, Harlan (1962). Catastrophic Selection as a Factor in Speciation. Evolution. Т. 16, № 3. с. 257—271. doi:10.2307/2406275. ISSN 0014-3820. Процитовано 4 листопада 2022.
  4. Carson H. L. 1971. Speciation and the founder principle. Stadler Genet. Symp.. 3, 51—70
  5. Wright, Sewall (1931-3). Evolution in Mendelian Populations. Genetics. Т. 16, № 2. с. 97—159. doi:10.1093/genetics/16.2.97. ISSN 0016-6731. PMC 1201091. PMID 17246615. Процитовано 4 листопада 2022.
  6. Simpson G. G. 1944. Tempo and Mode in Evolution. Columbia University Press, New York. (Є переклад: Симпсон Дж. Темпы и формы эволюции. — М.: ИЛ, 1948)
  7. Fitch, Walter M.; Ayala, Francisco J., ред. (1995). Tempo and Mode in Evolution: Genetics and Paleontology 50 Years After Simpson (англ.). Washington (DC): National Academies Press (US). doi:10.17226/4910. ISBN 978-0-309-05191-0.