Пауль Дайхманн
Пауль Дайхманн (нім. Paul Deichmann; 27 серпня 1898, Фульда — 10 січня 1981, Гамбург) — німецький офіцер, генерал авіації (20 квітня 1945). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
| Пауль Дайхманн | |||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Paul Deichmann | |||||||||||||||
| Народився |
27 серпня 1898[2][1] Фульда, Кассель, Гессен, Німеччина | ||||||||||||||
| Помер |
10 січня 1981[1] (82 роки) Гамбург, ФРН | ||||||||||||||
| Країна |
 Німеччина | ||||||||||||||
| Діяльність | військовослужбовець | ||||||||||||||
| Знання мов | німецька | ||||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна | ||||||||||||||
| Військове звання |
 Генерал авіації | ||||||||||||||
| Нагороди |
 | ||||||||||||||
Біографія ред.
Син садівника. Дід Дайхманна був гауптманом Прусської армії і загинув під час франко-прусської війни.
29 березня 1916 року поступив на службу в піхотний полк «Королева» (шлезвіг-гольштайнський) № 86, командир взводу. В липні 1917 року перейшов у авіацію, отримав льотну підготовку, закінчив курси радіооператорів, училище зв'язку в Кельні (1917) і артилерійське льотне училище (1918). З 26 лютого 1918 року — льотчик-спостерігач 8-го авіаційного з'єднання.
Після закінчення Першої світової війни служив у фрайкорі, учасник боїв в Курляндії. В травні 1920 року поступив на службу в рейхсвер, командир взводу 3-го (прусського) піхотного полку, потім — командир роти, батальйонний ад'ютант. З 1325 року — офіцер, відповідальний за аерофотозйомку в різних дивізійних штабах. 1 жовтня 1928 року офіційно вийшов у відставку, щоб працювати у секретній авіашколі в Липецьку. В квітні 1931 року повернувся на службу, командир роти. У 1933 році пройшов курси офіцера Генштабу. З жовтня 1933 року — співробітник Імперського міністерства авіації. 1 квітня 1934 року перейшов у люфтваффе. З 1 жовтня 1935 року — керівник оперативного відділу. З 1 жовтня 1937 року — командир 2-ї групи 253-ї бомбардувальної ескадри «Генерал Вефер» і начальник авіабази Гота.
З 1 лютого 1939 року — начальник штабу командувача бойовою підготовкою люфтваффе. З 20 червня 1940 року — начальник штабу 2-го авіаційного корпусу, з 25 серпня 1942 року — 2-го повітряного флоту, який діяв на Середземномор'ї, і головнокомандувача на Півдні. 26 червня 1943 року призначений командиром 1-ї авіаційної дивізії, що діяла на центральній ділянці радянсько-німецького фронту. 7 листопада 1943 року очолив 1-й авіакорпус на німецько-радянському фронті. 4 квітня 1945 року корпус був зведений у 18-у авіаційну дивізію. 27 квітня 1945 року очолив 4-е авіаційне командування.
З 15 червня 1945 по 22 грудня 1947 року перебував у полоні. В 1950-х роках написав декілька досліджень по люфтваффе для повітряних сил США.
Нагороди ред.
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Нагрудний знак пілота-спостерігача (Пруссія)
- Ганзейський Хрест (Гамбург)
- Нагрудний знак «За поранення» в чорному
- Пам'ятний знак пілота (Пруссія)
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
- Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
- Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
- Німецький хрест в золоті (20 квітня 1942)
- Лицарський хрест Залізного хреста (26 березня 1944)
Бібліографія ред.
- Der Chef im Hintergrund. Ein Leben als Soldat von der preußischen Armee bis zur Bundeswehr, Stalling, 1979, ISBN 3797913583
Література ред.
- Karl-Friedrich Hildebrand: Die Generale der deutschen Luftwaffe 1935—1945. Die militärischen Werdegänge der Flieger-, Flakartillerie-, Fallschirmjäger-, Luftnachrichten- und Ingenieur-Offiziere einschließlich der Ärzte, Richter, Intendanten und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 1: A-G. Biblio Verlag. Osnabrück 1991. ISBN 3-7648-2207-4.
- Reinhard Stumpf: Die Wehrmacht-Elite. Rang- und Herkunftsstruktur der deutschen Generale und Admirale 1933—1945. (Militärgeschichtliche Studien). Harald Boldt Verlag. Boppard am Rhein 1982. ISBN 3-7646-1815-9. S. 272.
- Rangliste des Deutschen Reichsheeres. Hrsg.: Reichswehrministerium. Mittler & Sohn. Berlin 1924. S. 190.
- Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939—1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 268.
Посилання ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118524372 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.