Вікіпедія

Патриція Килина

українська та американська поетеса, письменниця й перекладачка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воррен.

Патри́ція Кили́на, справжнє ім'я — Патриція Нелл Воррен (англ. Patricia Nell Warren; 15 червня 1936(19360615) — 9 лютого 2019) — українська та американська письменниця, поетеса й перекладачка німецько-норвезько-ірландського походження. Членкиня Нью-Йоркської групи[1]. Свої твори писала українською та англійською мовами[2][3][4][5][6][7].

Патриція Килина
Patricia Nell Warren
Патриція Килина авторства Любослава Гуцалюка, 1970
Народилася 15 червня 1936(1936-06-15)
Гелена, Монтана
Померла 9 лютого 2019(2019-02-09) (82 роки)
Шерман-Оуксd, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Країна  США
Місце проживання Лос-Анджелес
Діер-Лодж
Діяльність поетеса
перекладач
Alma mater Коледж Стівенсаd і Manhattanville Colleged
Мова творів англійська
українська
Роки активності 1950-ті - 1970-ті (укрліт)
1970-ті — 2019 (англліт)
Жанр проза, поезія, переклад
Magnum opus роман Лідер забігу (1974)
Нагороди
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Деякі літературознавці співвідносять поетичну творчість Патриції Килини у царині української літератури, як і поетичну творчість решти Нью-Йоркської Групи, із творчістю українських поетів-шістдесятників[8].

Походження псевдоніму ред.

Патриція Нелл Воррен взяла своє прізвище-псевдонім Килина з імені однієї з героїнь «Лісової пісні» Лесі Українки[9].

Життєпис ред.

Патриція Нелл Воррен (англ. Patricia Nell Warren) народилася в американській родині Конрада Воррена, у штаті Монтана. Родина мала німецько-норвезько-ірландське коріння. Здобувши середню освіту, вступила до Мангеттенвільського коледжу (англ. Manhattanville College) неподалік від Нью-Йорка, де студіювала середньовічну літературу. По закінченні студій працювала редакторкою у нью-йоркському літературному журналі «Reader's Digest»[2].

Згодом у 1957 році одружилася з українським та американським письменником Юрієм Тарнавським. У тому ж році, самостійно опанувавши українську мову, почала писати україномовну поезію[10]. Свій перший вірш «Траґедія джмелів» вона прочитала 23 лютого 1958 року в Нью-Йорку на літературному вечорі літоб'єдання «Слово»[11]. Пізніше Килина продовжила друкувати поезії у видавництві НЙГ, у альманісі-збірнику НЙГ «Нові поезії» та в інших літературних українських діяспорських журналах та альманахах «Сучасність», Наше Життя, Слово[12], «Овид / Horizon»[13] тощо. Поява її україномовної поезії наприкінці 1950-х і на початку 1960-х була в своїй більшості позитивно сприйнята українською діаспорною літкритикою, яка щедро хвалила Килинину поетику за її «мітотворність» та «мовний шарм»[14]. Окрім власної україномовної поезії, Килина також перекладала з української англійською й разом зі своїм чоловіком англійською добірку українських народних дум «Ukrainian Dumy / Українські думи» (Toronto/Cambridge, 1979)[15], а також ряд творів Василя Стефаника (журнал Horizons[16], Нью-Йорк, 1965), Михайла Коцюбинського (Englewood, CO, 1973),[17] Вадима Лесича та Емми Андієвської (Львів, 2000) тощо[7][18]. Пізніше Килина описала свої роки в українській літературі у автобіографії-статті «Трагедія джмелів: мої роки як поет у засланні 1959—1973» (англ. A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959–1973), надрукованій у 1995 році у часописі «Гарвардський ґейський та лесбійський оглядач» (англ. Harvard Gay & Lesbian Review)[19].

Наприкінці 1960-х Килинині літературні устремління стрімко переходили від написання поезії українською й до написання худліту її рідною англійською[20]. На момент розлучення Килини з Тарнавським у 1973 році через усвідомлення Килиною своєї орієнтації,[21] вона вже перестала писати українською й повністю перейшла на англійську, після чого написала ще кілька романів англійською.

1974 року Килина зробила камінг-аут як лесбійка.

Однією з ключових тем її англомовних романів були гомосексуальні стосунки та їх сприйняття в суспільстві. Найвідомішим роман на цю тематику став роман «Лідер забігу» (англ. The Front Runner), що розійшовся загальним накладом 10 мільйонів примірників та був перекладений десятьма мовами[2][22][23].

У 1976 році Воррен опублікувала свій третій роман «The Fancy Dancer». Це історія про священника-новачка у вмираючій сільській парафії, який закохується в гея-напівкровку із судимістю та «незаконними бажаннями». Це був перший бестселер, який зобразив гея-священника та дослідив життя геїв у маленькому містечку.

Померла Патриція Килина 9 лютого 2019 року[24][25][26].

За кілька років до смерті, у 2010-х роках, Килина перенесла архів з оригінальними рукописами своїх україномовних та англомовних творів, епістолярну спадщину, важливі першодруки до Національного ґей та лесбійського архіву ONE, Бібліотек Університету Південної Каліфорнії (англ. ONE National Gay & Lesbian Archives, University of Southern California Libraries)[6].

Внесок в українську літературу ред.

Загалом творчість Патриції Килини у царині української літератури позитивно оцінила як іноземна літкритика (Юзеф Лободовський тощо), так і українська (Богдан Рубчак, Марії Ревакович, Олександр Астаф'єв тощо). Однак є й літературознавці, які у поезії Килини вбачають бездарного письменника, який «погано володіє українською мовою, та займається псевдофілософією» (Ґеорґій Ґрабович).

Після публікації у 1959 році кількох віршів Патриції Килини у черговому номері українського діаспорного часопису Нью-Йорку «Нові поезії» польський поет Юзеф Лободовський у статті «Молодий ліс на чужині» (пол. Młody las na obczyźnie), надрукованій у паризькому польськомовному виданні «Kultura», описав її вірші як «лірика проминання, меланхолія мінливости», однак зазначив, що її «лірична стихія ще не зовсім організована, [й] тяжіє до кристалізації»; Лободовський у підсумку зазначає, що «якщо ті вірші Килини, які мені відомі, вважати за дебют, його слід окреслити як щасливий»[27][28].

Через приблизно 10 років, у 1968 році, письменник та літературознавець Богдан Рубчак у статті «Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини» для українського діяспорного часопису Сучасність висновив, що хоча Килина й знає українську мову недосконало, вона все ж орудує нею надзвичайно вправно, й в той час як він «міг би назвати десятки імен [українських] поетів, які пишуть бездоганною українською мовою, але української мови не чують», на противагу їм Килина таки дійсно навчилася буквально «чути українську мову». Рубчак підсумовує свій аналіз, називаючи Килину «мітотворч[ою] поетк[ою], [чиї] твори побудовані на основі дійсности та паралельно до неї, але їхні верхи, їхні значеннєві обертони, підносять уяву читача до над дійсних та над часових сфер»[29]. Через кілька років у 1983 році Рубчак у статті Доми як мушлі: українська еміґре поезія (англ. Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry) з альманаху Нова земля, старі корені: досвід українців в Канаді (англ. New soil, old roots: the Ukrainian experience in Canada) розвив думку далі, виснувавши, що Килинина «вірність українській літературі доводить що дім не завжди є якимось географічним розташуванням: дім може бути самою лише мовою чи культурою, з їх власними чіткими територіальними наказовостями»[30][31]. Через кілька десятиліть у 2017 році у статті Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини літературознавець Тадей Карабович прийде до схожого висновку й назве Килину поеткою, яка писала «на перехресті міфу та реальності»[32].

Ще кількома десятками років пізніше, у 2000–2010-х, аналізуючи творчий доробок Килини у кількох критичних статтях, письменниця та літературознавиця Марія Ревакович виснувала, що поетика Килини «в ідеологічному плані повністю міститься у філософії екзистенціалізму»[33]. Ревакович також прийшла до висновку, що «де-факто перекри[ття] поетичн[их] канал[ів] комунікації з авдиторією, що спілкується рідною для поетки мовою», тобто перехід Килини у своїй поезії на українську мову (й відповідно на українську літературу) та відхід від англійської мови (й відповідно від американської літератури) впродовж майже 10 років «засвідчує свідоме [само]вигнання [Килини] в царину чужої мови»[20][34][35][36][37].

Оцінюючи творчий доробок Килини також у 1990–2000-х, літературознавець Олександр Астаф'єв, проаналізувавши її вірші, приходить до схожого з Ревакович висновку, що Килина творить у рамках екзистенціалізму, й теоретизує, що Килина своєю поетикою створює естетику протиставлення, зокрема віддаючи у своїй поезії важливу роль смерті, яка відіграє роль кризового стану, особливого виміру між буттям і небуттям, де триває боротьба природних, біологічних сил[38][39].

У цей же період 2000-х згадує творчий доробок Килини й літературознавиця та феміністка Соломія Павличко у книзі «Теорія літератури» (розділ «Рецепції та інтерпретації»). Павличко, з посиланням на вищезгадану статтю Рубчака, називає вірші Килини «свіжими, [однак] інтелектуально й формально невибагливими». У цьому ж розділі Павличко згадує, що висновки Рубчака щодо творчості Килини були осумнівлені літературознавцем Ґеорґієм Ґрабовичем, який у 1969 році у своїй статті «Від мітів до критики» у тому ж таки часописі «Сучасність» називає прочитання Рубчаком поезії Килини неадекватним, оскільки, на думку Ґрабовича, у віршах Килини немає «жодної міфології», а «тільки погане володіння українською мовою, та псевдофілософія»[40][41].

Аналізуючи творчість Килини вже наприкінці 2010-х, літературознавиця Ольга Смольницька знайшла сліди несвідомої «ірландськості» в українських творах Килини, виснувавши, що це, певно, зумовлено її частково ірландським походженням[42][43][44].

Творчий доробок ред.

Українська література ред.

У період доробку Патриції Килини до української літератури (кінець 1950-ті — початок 1970-х) вона видала три збірки поезії окремими книгами та друкувала окремі вірші в українських діяспорних літературних часописах. Вона також підготувала, однак не видала окремою книгою четверту поетичну збірку під назвою Кінь з зеленою гривою з вінілу. Окремі вірші з цієї збірки з'явилися у 1960-1970-х роках у часописах «Нові поезії» та «Сучасність»[45][46][19][47][48].

Одна з найкращих посмертних (в сенсі «смерті» як українська письменниця на початку 1970-х, коли перейшла на англійську) поезій Килини міститься у збірці 1993 року «Поза традиції»[49].

До бібліографії творів Патриції Килини з української мови відносяться[50]:

Збірки поезій
  • Патриція Килина. Трагедія джмелів. Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1960. 31 стор.
  • Патриція Килина. Леґенди і сни. Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1964. 63 стор.
  • Патриція Килина. Рожеві міста. Мюнхен: Сучасність, 1969. 36 стор.
Журнальні видання
  • Патриція Килина. Траґедія джмелів // Українська літературна газета. травень 1958. № 5 (35). С. 2.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи, 1959. Ч. 1. 64 стор.: С. 35-38
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1960. Ч. 2. 64 стор.: С. 11-16
  • Патриція Килина. Земні блага // Сучасність. 1961. № 10. С. 3.
  • Патриція Килина. Поезії // Сучасність. 1961. № 1. С. 43–44.
  • Патриція Килина. В чайнику–осінь. Лаванда і сарна. // Слово: Т. 1. 1962. С. 216[51]
  • Патриція Килина. Пісня про ангелів // Сучасність. 1962. № 5 (17). С. 3–4
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1963. Ч. 5. 64 стор. С. 28-34
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1964. Ч. 6. 74 стор. С. 45-50
  • Патриція Килина. Із збірки «Леґенди і сни»: Коні прийшли до водопою // Овид / Horizon. № 2 (133). Vol. XVI за квітень-червень 1965 року. С 41-42.
  • Патриція Килина. Літній Грім. // Слово: Т. 3 : Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. 1968. С. 201[12]
  • Патриція Килина. Плач на смерть Антонія Ріса Пастора // Сучасність. 1968. Ч. 2 (86). С. 29–32.
  • Патриція Килина. Полум'яний бик // Сучасність. 1968. Ч. 1 (85). С. 5–9
  • Патриція Килина. Рожеві міста // Сучасність. 1968. Ч. 10 (94). С. 5–13 ; Ч. 11 (95). С. 27–32.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1968. Ч. 10. 95 с.: С. 74-82
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1969. Ч. 11. ? с.: С. ?-?
  • Патриція Килина. Вершники: п'єса // Сучасність. 1969. Ч. 4 (100). С. 8–38.
  • Патриція Килина. Вісім мінівіршів // Сучасність. 1970. Ч. 4 (112). С. 5–7.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1970—1971. Ч. 12-13. ? с.: С. ?-?
  • Патриція Килина. Із «Мінімальних поезій» // Сучасність. 1972. Ч. 3 (135). С. 3-5.
  • Патриція Килина. Спомин // Сучасність. 1979. Ч. 1 (217). С. 3.
  • Патриція Килина. Пропаґанда // Сучасність. 1986. Ч. 1 (297). С. 7
В антологіях НЙГ
В загальних антологіях
Літературні нагороди

Американська література ред.

Переклади на англійську мову

Серед перекладів Килини, що виходили у часописах та альманахах[55][56][57]:

  • Ukrainian folk songs. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina; Taras Shevchenko. Selection of poems. Translated from the Ukrainian by Vera Rich // George Tarnawsky. «For the 100th anniversary of the death of Taras Shevchenko.» Horizons: Ukrainian student's review. 5.1/8 (1962): 31-38.
  • Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1973. 228 p.: ?-? ISBN 9780872870611[58]
    • (передрук) Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1995. 230 p.: 37-59. ISBN 9781563083914[58]
  • Wadym Lesytch. The parchment of memory. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina // International Portland Review. 1980. No. 26 (80). p. 417
  • Poems of Wadym Lesytch and Emma Andijewska // A Hundred Years of Youth: A Bilingual Antology of 20th Century Ukrainian Poetry / Сто років юності: Двомовна антологія укр. поезії 20 століття. Львів: Літопис. 2000. 877 стор. ISBN 9667007361

Серед перекладів Килини, що виходили окремими книжками, вирізняються:

Спекуляції ред.

Юрко Кучерявий, куратор літературного фестивалю Велике Повернення Нью-Йоркської Групи у вересні 2016 року в Львові, говорив що згідно з одною з легенд Патриція Килина не писала свої україномовні вірші, і їх нібито написав її тодішній чоловік Юрій Тарнавський[25].

Примітки ред.

  1. ↑ Мартусь О. [Українські поетеси Америки: Віра Вовк, Ліда Палій, Оксана Лятуринська, Наталія Левицька-Холодна, Патриція Килина, Марія Ревакович] // Голос України. 14 листопада 1996
  2. ↑ а б в Роман Бабовал. Патриція Килина (1936—2019). Біо-бібліографічна довідка [Архівовано 2008-07-06 у Wayback Machine.]. Віртуальна антологія Нью-Йоркської групи. 2006
  3. ↑ Патриція Килина // Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. Упорядник: Віра Просалова. Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. 516 стор.: С. 199—200
  4. ↑ Маркусь В. [Килина Патриція] // Енциклопедія української діяспори: Т. 1, Кн. 1. Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. Нью-Йорк; Чикаго, 2009. 450 стор.: С. 353. ISBN 0-88054-145-8; ISBN 9780880541459
  5. ↑ Warren, Patricia (pseud: Patricia Kilina (Patrycija Kylyna)) // Encyclopedia of Ukraine: Volume V: St-Z. Editor: Danylo Husar Struk. Toronto: University of Toronto Press. 1993. 900 p. ISBN 9781442651272 (англ.)
  6. ↑ а б Books of Ukrainian poetry edited by or with contributions from Warren 1979—2002 // Finding aid to the Patricia Nell Warren papers, 1921—2013 Coll2013-071. oac.cdlib.org. 2019 (англ.)
  7. ↑ а б Воррен Патриція-Нелл // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  8. ↑ Г. О. Яковенко. Феномен Патриції Килини в колі поетів Нью-Йоркської групи // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2013. № 4(1). С. 180—186. (дзеркало на nspu.com.ua)
  9. ↑ Юрій Ковалів. Моя доля — бути блискавкою…. vsesvit-journal.com. 30.05.2020
  10. ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 363.
  11. ↑ Юрій Лавріненко. Літературна молодь нашого часу // Українська літературна газета. травень 1958. № 5 (35). С. 1-2.
  12. ↑ а б Патриція Килина. Літній Грім // Слово: Т. 3 : Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. Ред. кол.: С. Гординський, Г. Костюк (гол. ред.), та ін. Нью-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1968. 533 стор.: С. 201
  13. ↑ Овид / Horizon. eudusa.org. 2009
  14. ↑ Царинник Марко. Мітотворча спадщина (рецензія на Патриція Килина. Леґенди і сни. Вид-во Нью-йоркської гру- пи, Нью-Йорк, 1964. 60 стор.) // Сучасність. 1965. № 12. С. 106—109.
  15. ↑ Ольга Лучук. До історії видання українських дум у перекладі англійською мовою: фрагмент листування Юрія Луцького з Юрієм Тарнавським // Міфологія і Фольклор. № 3-4 (19) (2015). С. 118—132
  16. ↑ Horizons. eudusa.org. 2009
  17. ↑ Богдана Плющ. Відтворення кольористики малої прози М. Коцюбинського в англомовних перекладах // Мова і культура. 2011. Вип. 14, т. 6. С. 329—335.
  18. ↑ Pat Kilina Has First Novel On the Market (PDF). Svoboda. 26 листопада 1971. Архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2017. Процитовано 11 лютого 2019. (англ.)
  19. ↑ а б [A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959—1973] // The Best of the Harvard Gay & Lesbian Review. Edited by: Richard Schneider. Philadelphia: Temple University Press. 1997. 455 p.: pp. 30–40. ISBN 978-1566395960 (раніше вже надруковано в A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Me, 1957 to 1973 // Harvard Gay & Lesbian Review 2.4 (1995). pp. 17-21.) (англ.)
  20. ↑ а б Maria Rewakowicz. Part One. The phenomenon and poetry of the New York Group // Maria Rewakowicz. The phenomenon and poetry of the New York Group: Discourses, disguises, and liminality. Ph.D. Disseretation, University of Toronto. 2001. 345 pp.: p. 51-52 (англ.)
  21. ↑ див. Андрій Дрозда. «Поезія Нью-Йоркської Групи: модернізм в епоху американської контр-культури» // Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Інформаційний бюлетень за 2015 рік. 2016. 240 стор.: С. 151—154
  22. ↑ Марія Ревакович. Крізь іншу призму (Про феномен і поезію Нью-Йоркської групи) // Півстоліття напівтиші: Антологія поезії Нью-Йоркської групи. Упор. Марія Ревакович. Київ: Факт, 2005. 372 стор.: С. 17-40. ISBN 9789663590097
  23. ↑ Матеуш Свєтліцкі. "Змагання за ідентичність і суперечки про досвід. "The Front Runner' Патриції Нелл Воррен // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. 2018. Вип. 25. С. 75-82
  24. ↑ Померла Патриція Килина. litakcent.com. 11.02.2019
  25. ↑ а б 9 лютого 2019 року померла легенда української поезії та легенда американської прози Патриція Килина (Patricia Nell Warren). Ефір триб‘ют «Я, чужинка, розумію тільки по-водяному». UA: Українське радіо. 13 лютого 2019
  26. ↑ Померла відома американська та українська письменниця Патриція Килина. chytomo.com. 11.02.2019
  27. ↑ Юзеф Лободовський. Молодий ліс на чужині // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Пер. з пол.: Софія Грачова, Олег Маєвський, Дзвінка Матіяш, Андрій Савенець, Христина Чушак, Тарас Щумейко, Сергій Яковенко; упорядкування, підготовка. тексту, вступна стаття та коментарі: Богуміла Бердиховська; післямова Григорій Грабович; відповідальний редактор: Юрій Прохасько. Київ: Критика, 2005. 527 стор.: С. 399—408. ISBN 966-7679-67-5
  28. ↑ Łobodowski, Józef. Młody las na obczyźnie. Kultura. 30/156. 1960: roky. S. 49-57. (пол.)
  29. ↑ Богдан Рубчак. Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини // Сучасність. 1968. № 1. С. 10-29; № 2. С. 33-60. (передрук в: Міти чужинки. Уваги до творчості Патриції Килини // Богдан Рубчак. Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу. Львів: Піраміда. 484 стор. 2012. ISBN 9789664412688)
  30. ↑ Bohdan Rubchak. [Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry] // New Soil- Old Roots: The Ukrainian Experience in Canada. Edited by Jaroslav Rozumnyj. Winnipeg: Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 1983. 334 p.: pp. 87-123 (англ.)
  31. ↑ Maria Rewakowicz. Periphery versus Centre: The New York Group's Poetics of Exile // Canadian Slavonic Papers. No. 45 (2003). pp. 441-57 (англ.)
  32. ↑ Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини // Тадей Карабович. Міфопоетика Нью-Йоркської групи: монографія. Київ: Талком, 2017. 464 стор.: С. 302—310 (Серія «Студії з україністики». Випуск ХХІ). ISBN 978-617-7397-43-3
  33. ↑ [Мова як іншість: українська поезія Патриції НелВорен (Килини)] // Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. З англійської переклали: Марія Дмитрієва, Олена Любенко, Дзвінка Матіяш, Тетяна Остапчук. Київ: Критика, 2012. 336 стор.: С. 179—186. ISBN 978-9668978562
  34. ↑ Марія Ревакович. [Ерос і вигнання] // Критика. Рік X, число 10 (108), жовтень 2006. 36 стор. С. 28-33.
  35. ↑ Maria Rewakowicz. [Chapter 8. Eros and Exile] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037 (англ.)
  36. ↑ Марія Ревакович. [Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження)]. Переклад з англ.: Роксоляна Свято. Критика № 11/12 (листоп.-груд.) за 2016 рік. С. 23-26
  37. ↑ Maria Rewakowicz. [Chapter 9. Patricia Nell (Kylyna) Warren's Constructed Alterities: Language, Self-Exile, Homosexuality] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037 (англ.)
  38. ↑ Олександр Астаф'єв. [Міражний простір модернізму] // Поети Нью-Йоркської групи. Антологія. Упорядники: Олександр Астаф'єв, Анатолій Дністровий. Харків: Ранок, 2003. 285 стор.: С. 3, 31-39. ISBN 9789666798698
  39. ↑ Олександр Астаф'єв. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. Монографія. Київ: Смолоскип. 1998. 314 стор.: С. 311. ISBN 966-02-0804-9
  40. ↑ Рецепції та інтерпретації // Соломія Павличко. Теорія літератури. Київ: Основи, 2002. 679 стор.: С. 395—396. ISBN 966-500-217-1 (2-ге вид.)
  41. ↑ Ґригорій Ґрабович. Від мітів до критики. Дещо про аналізу Рубчака та поезію Патриції Килини // Сучасність. 1969. No 5. С.83–87.
  42. ↑ Ольга Смольницька. Патриція Килина у діалозі текстів: інтертекст, архетип, некролог // Science and society. Proceedings of the 10th International conference. Hamilton, Canada: Accent Graphics Communications & Publishing. 2019. 471 p.: pp. 23-43. ISBN 978-1-77192-360-6
  43. ↑ Ольга Смольницька. Експліцитна та імпліцитна кельтська символіка у творчості вибраних членів Нью-Йоркської групи (Віри Вовк і Патриції Килини) // Філологічні трактати. 2017. Т. 9, № 3. С. 139—150.
  44. ↑ Ольга Смольницька. Компаративний аналіз «мерехтливої міфології» у вибраній поезії Віри Вовк і Патриції Килини // Кременецькі компаративні студії. Вип.VI. Т.1. 2016. 312 стор.: С. 254—269.
  45. ↑ From Beginning to New Beginning: A Cycle of Poetry. Patricia Nell Warren. Excerpts from «Minimal Poems». From her fourth book, Horse With the Green Vinyl Mane, published in sections in Suchasnist, which had never appeared as a separate book. Lodestar Quarterly. Issue 6, Summer 2003 (англ.)
  46. ↑ From Beginning to New Beginning: A Cycle of Poetry. Patricia Nell Warren. Introduction. Lodestar Quarterly. Issue 6, Summer 2003 (англ.)
  47. ↑ «Реабілітована література»: покажчик колекції видань та документів, переданих Службою зовнішньої розвідки України до Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Уклад. Ю. І. Левченко; наук. ред. К. П. Двірна ; літ. ред. Л. М. Стеблина. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2019. 512 стор.
  48. ↑ Патриція Килина. Вибірка поезій — частина 4 (Вибране з «Поза збірками» (1965—1979)). http://users.belgacom.net/babowal/. 2012
  49. ↑ а б Патриція Килина, псевдо, Воррен (1936—2019) // Поза традиції: антологія української модерної поезії в діяспорі. Упорядник: Богдан Бойчук; відп. ред.: І. Макарик. Київ; Торонто; Едмонтон; Оттава: КІУС. 1993. 473 стор.: С. 218—230. ISBN 0-920862-88-8 (дзеркало: archive.org)
  50. ↑ Літопис Нью-Йоркської групи поетів // Феномен шістдесятництва: українська література другої половини ХХ ст.: темат. бібліогр. покажчик. Укладач: Л. П. Болдуреску, О. Г. Краснова. Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. 140 стор.: С. 91-130
  51. ↑ Килина Патриція. В чайнику–осінь. Лаванда і сарна. // Слово: Т. 1, збірник. Голов. ред.: Г. Костюк. Нйю-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1962. 495 стор. С. 216
  52. ↑ Літературний вечір Марії Ревакович. Презентація книги «Півстоліття напівтиші». // Віра Боднарук, Володимир Білецький. Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006. Донецьк: Український культурологічний центр, 2006, 140 стор.: С. 125—129. ISBN 966-7710-28-9
  53. ↑ Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. arthuss.com.ua. 2020
  54. ↑ Уляна Любович. Наше інтерв'ю. Патриція Килина // Наше Життя. No. 1 за січ. 1970. 36 стор.: C. 11
  55. ↑ Ukrainian Literature in English: Articles in Journals and Collections, 1840—1965. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 1992. 192 p. (Research Report No. 51)
  56. ↑ Ukrainian Literature in English, 1966—1979. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 2010. 534 p. ISBN 9781894865111 (англ.)
  57. ↑ Ukrainian Literature in English, 1980—1989. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton-Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 1999. 468 p. (Research paper No. 62)
  58. ↑ а б в текст паралельно українською та англійською

Джерела ред.

Посилання ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Патриція Килина
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Патриція_Килина&oldid=41983386