Вікіпедія

Пармська національна галерея

Пармська національна галерея (італ. Galleria nazionale di Parma) — національна галерея в Італії, в місті Парма.

Парадні сходи Галереї

Історія створення ред.

Парма — це головне місто однойменної провінції. Розташована на півночі Італії, у західній частині регіону Емілія-Романья, між Апенинами та Паданською низовиною. Через місто тече річка Парма, що, ймовірно, надала назву і поселенню. Парма — стародавнє місто з довгою історією, що не дивно серед уславлених своєю довгою історією — Мілану, Венеції, Падуї.

 
Худ. Тиціан. Папа римський Павло III з родини Фарнезе

Невеличке колись місто мало бурхливу історію. Але значення міста значно підвищилося в 16 столітті. Владу над містом спочатку перехопили Сфорца, а потім вояки Франції. Але у 1521 поєднані загони армій папи римського та іспанців, після триденної блокади перемагають французьке військо і звільняють місто від чужоземців, аби забрати собі. У 1545 папа Павло III (Алессандро Фарнезе) створює герцогство Парма і передає владу в ньому незаконно народженому сину П'єр Луіджі Фарнезе (Pier Luigi Farnese). Родина Фарнезе пануватиме в місті і краї до 1731 року, перетворивши Парму на маленьку італійську столицю. Заможна родина Фарнезе піклувалася про власний престиж і вітала мистецтво, як найкоротший шлях до нього.

В середині 16 століття невеличка Парма стає значним осередком італійського маньєризму поряд з такими значними його центрами, як Рим і Флоренція. Ще в перехідну добу від Високого Відродження до маньєризму в Пармі працював «геніальний провінціал» Антоніо Аллегрі, відоміший як Антоніо да Корреджо (1490?-1534). Він працював над фресками в монастирі Сан Паоло, в церкві Сан Джованні Еванджеліста і над оздобами катедрального собору міста. Стінописи в куполі собору стануть школою для багатьох майстрів майбутнього стилю бароко. Молодшим сучасником Корреджо був і талановитий Парміджаніно (1503–1540). Справи рано померлого Парміджаніно продовжив пармський маньєрист Джироламо Маццола Бедолі, що вже працюватиме по замовам Фарнезе.

В місті важко знайти архітектурні шедеври. Навіть герцогський палац (Палаццо Пілотта) — це не досить вдала перебудова середньовічної споруди.

 
Зміни добудов палацу Пілотта в Пармі за часом.

Але неможливо проігнорувати величний інтер'єр театру Фарнезе, який створив інженер і архітектор Джованні Батіста Алеоттті (1546–1636), роботи закінчили у 1618 р. Театр ще не мав окремого приміщення, його облаштували на першому поверсі в палаці Пілотта. Це була колишня зала для проведення лицарських турнірів і зберігання зброї і обладунків. Сам палац був залишками давньої оборонної споруди з дещо хаотичним розплануванням. Тим ефектнішим виглядав інтер'єр нового театру — з використанням аркад, амфітеатру глядацької зали на зразок античних. Зала палацу мала 87 метрів довжини, 32 м завширшки і 22 м заввишки. Враження від театру були настільки значними, що він став зразком для копіювання в різних країнах, серед яких і Білорусь в складі Польщі (Ружанський палац).

  •  
    Палаццо Пілотта
  •  
    Худ. Чезаре Аретузі. Рануччо Фарнезе, замовник театру .
  •  
    Театр Фарнезе, сучасний вигляд після реставрацій, 2008 р.
  •  
    Худ. Бернардо Строцці. Портрет К. Монтеверді

Використовуючи власну владу, родина Фарнезе давала замови і уславленому Тиціану, портрети представників якої стануть явищем в італійському мистецтві 16 століття. Все це сприяло накопиченню творів мистецтва в Пармі і римських палацах Фарнезе. Вигідні шлюби пов'яжуть родину Фарнезе з королівським родом Бурбонів. Важливою сторінкою культурного і музейного життя Італії стало вивезення в 1786–1788 рр. в Неаполь з Риму майна Єлизавети Фарнезе, рідної бабці короля Фердинанда IV, незважаючи на протести і протидію папи римського Пія VI. Майно мало також значні мистецькі скарби у вигляді картин роботи відомих художників Італії 16-18 століть і мармурову скульптуру доби античності. Найкраща частина мистецьких скарбів Фарнезе була перевезена у Неаполь, менша — в Парму. На цьому наполягав — Філіп, герцог Пармський.

У роки французької окупації міста Парма вояками Наполеона (1803–1814), герцогство ліквідували і провінцію перетворили на французький департамент, а твори мистецтва грабіжницьки вивезли в Париж. Їх вдалося повернути в місто після ліквідації французької імперії, яку намагався створити Наполеон в Європі. В 19 столітті до музейних збірок додали артефакти з розкопок і дарунки добродіїв. Галерея також демонструє фрески 16 століття, які з міркувань безпеки зняли зі стін церков і собору міста. Значне місце в збірці посіли і портрети представників родини Фарнезе.

Вибрані твори збірки ред.

 
Худ Джироламо Маццола Бедолі. Алегоричний портрет Олессандро Фарнезе, герцога Пармського.

Галерея ред.

 
Джуліо Карміньяні, «Захід сонця»
  •  
    Фра Беато Анжеліко, «Мадонна з немовлям»
  •  
    Паоло Венеціано, вівтар Портабле, 1324 року
  •  
    Чіма да Конельяно. « Богородиця на троні і Архангел Міхаїл та Андрій Першозванний»
  •  
    Корреджо, залишки фрески «Мадонна з немовлям»
  •  
    Бартоломео Скедоне, «Покладання Христа у гроб»
  •  
    Жан-Марк Натьє, Луїза Елізабет Французька
  •  
    Бернардо Белотто, Фантазійний краєвид з Колізеєм
  •  
    Корреджо, «Оплакування Христа»
  •  
    Ель Греко, «Христос лікує сліпого»
  •  
    Джузеппе Бальдріггі, Родина герцога Філіпа Пармського
  •  
    П'єтро Феррарі, портрет Фердинанда І Пармського
  •  
    Доротея Софія Пфальц-Нейбурзька
  •  
    Елізабет Віже-Лєбрен, «Донька»

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пармська національна галерея

Див. також ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пармська_національна_галерея&oldid=41881866