Вікіпедія

Паратифи

інфекційні хвороби людей
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тиф (значення).

Паратифи А, В та С (лат. paratyphus А aut В, англ. paratyphoid fever A or B or C) — захворювання антропонозної природи, які характеризуються тифоподібними проявами, але мають деякі відмінності в клінічній симптоматиці від класичного черевного тифу.

Паратифи
Спеціальність інфекційні хвороби
Симптоми гарячка, висип, інтоксикація[d], гепатомегалія[1], спленомегалія, діарея, запор[1], фарингіт, головний біль і брадикардія[1]
Причини Salmonella Paratyphi Ad, Salmonella Paratyphi Bd і Salmonella Paratyphi Cd
Метод діагностики мікробіологічна культура, ІФА і ПЛР
Препарати ципрофлоксацин, пефлоксацин, азитроміцин, цефіксим, амоксицилін, цефтріаксон, цефотаксим, азтреонам, іміпенем, гатіфлоксацин і моксифлоксацин
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 1A08
МКХ-10 A01.1-A01.4
DiseasesDB 33218
MeSH D010284

Черевний тиф і паратифи часто об'єднують у поняття тифо-паратифозні захворювання. Це схожі між собою бактеріальні захворювання антропонозної природи, спричинені бактеріями роду Salmonella, з фекально-оральним механізмом передачі інфекції, які характеризуються первинним ураженням лімфатичного апарата тонкого кишечнику й системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ), бактеріємією з розвитком основних клінічних проявів — гарячки, інтоксикації з переважанням процесів гальмування роботи нервової системи, порушення вегетативної іннервації, функції травної системи, гепатоспленомегалії (одеочасне збільшення розмірів печінки та селезінки), характерного висипу.

Нерідко на етапі долабораторної діагностики відрізнити паратифи від черевного тифу за клінічними ознаками не є можливим, у зв'язку із чим на доклінічному етапі припустиме використання такого попереднього діагнозу як тифо-паратифозне захворювання. Повідомлення в санітарно-епідеміологічну службу про таке спонукає відповідні структури проводити однотипні протиепідемічні заходи незалежно від того, яка саме хвороба відповідна за підозрюваний випадок, тому що ці заходи універсальні як для черевного тифу, так й для паратифів.

Історичні відомості ред.

У 1896 році Еміль Шарль Ашар і Рауль Бенсауд вперше описали випадки хвороби, які відрізнялися від черевного тифу, якого на той час вивчили вже досить ґрунтовно, виділили нового збудника й застосували термін «паратиф». Збудника паратифу А детально вивчив у 1898 році Н. Гвін, а збудника паратифу В описав у 1900 році Гуго Шоттмюллер. У 1919 році В. Макадам (в Іраці) й Л. Хіршфелд (в Сербії) незалежно один від одного виявили випадки паратифу С, а збудника його детально описали незалежно один від одного К. Тенброек (1920 р.) і Ф. Ендрюс разом із С. Неав (1921 р.).

Актуальність ред.

Вважається, що кожного року в світі відбувається 5 млн випадків паратифів[2], де більшість припадає на паратиф A. В Україні переважає серед тифо-паратифозних інфекцій черевний тиф, зустрічається паратиф В. А от паратифи А та С притаманні південнішим країнам.

Етіологія ред.

Сальмонел паратифів А, В й С відносять до роду Salmonella, родини Enterobacteriaceae. За схемою Кауфмана—Вайта (міжнародна класифікація роду сальмонел згідно з різницею в О- та Н-антигенах) з доповненням Попофф/Ле Мінор Salmonella paratyphi A (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi А) — представник групи А1 О:2, Salmonella paratyphi B (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi B) — представник численної групи В4 О:4,5, Salmonella paratyphi С (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi С — представник групи С14О:6,7. Біовар сальмонели паратифу В Ява (англ. Java), також згідно міжнародної класифікації відомий як L(+) tartrate(+) / biovar dT+, не відносять до збудників паратифів, а до патогенів сальмонельозів. Сальмонела паратифу А має 3 серовари, тоді як інші збудники паратифів В і С їх не мають.

Культурально-морфологічні особливості ред.

Паратифозні сальмонели — це грамнегативні палички, які мають джгутики. У збудників паратифів нижча біохімічна активність порівняно з іншими, так званими, зоонозними сальмонелами.

Особливості зростання ред.

Як й інші сальмонели, зростають на звичайних поживних середовищах, але особливо добре на тих, які містять жовч. Оптимум росту  +37°С, рН — 7,2-7,4. У зовнішньому середовищі паратифозні сальмонели відносно стійкі, добре переносять низькі температури протягом декількох місяців. Виживання цих збудників у воді залежить від умов — у проточній вони зберігаються кілька днів, у водопровідній — до 3 місяців, у мулі колодязів — до 6 місяців. Дуже добре вони зберігаються в харчових продуктах, особливо в молоці, сирі, сметані, м'ясному фарші, в овочевих салатах. Вважається, що сальмонели паратифу В здатні розмножуватися в молочних продуктах, тому іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція.

Стійкість ред.

Під дією високої температури швидко гинуть (при температурі +50°С — через годину, +60°С — через 20-30 хв., при кип'ятінні — миттєво). Прямі сонячні промені діють на них згубно. Під дією звичайних дезінфектантів вони гинуть через кілька хвилин.

Антигенна структура та фактори агресивності ред.

Паратифозні палички містять 2-3 соматичні О-антигени, мають джгутиковий Н-антиген, достатньо великий набір ферментів, які підвищують їх агресивність: гіалуронідаза, фібринолізин, лецитиназа, гемолізин тощо. Багато атрибутів паратифозних паличок — вірулентність, аглютинабільність, лізабельність не є постійного ступеню, незмінними, вони можуть перемінятися під впливом антибіотиків, бактеріофагів та інших несприятливих для бактерій факторів. Навіть в процесі захворювання у одного хворого властивості збудника змінюються. Salmonella paratyphi С містить й Vi-антиген, що є й у збудника черевного тифу.

Ведучий фактор патогенності паратифозних бактерій — ендотоксин (ліпідно-полісахаридний комплекс), який виділяється при руйнуванні бактерії. Саме він є ведучим у формуванні багатьох основних клінічних проявів. Загальна токсична дія ендотоксину паратифозних сальмонел виражена слабіше ніж у черевнотифозної, але сильніше, ніж в інших зоонозних сальмонел.

Епідеміологічні особливості ред.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Патогенез ред.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Клінічні прояви ред.

Згідно з МКХ-10 вирізнять підклас «Тиф і паратиф А01», а в цьому підкласі виділяють:

  • Паратиф А А01.1;
  • Паратиф В А01.2;
  • Паратиф С А01.3;
  • Паратиф не уточнений А01.4;

Інкубаційний період становить 7-30 діб.

Багато в чому симптоми паратифів нагадують такі при черевному тифі, однак є певні особливості.

Особливості перебігу паратифу А ред.

Паратиф А:

Паратиф А частіше за черевний тиф дає рецидиви, але рідше — ускладнення у вигляді перфорації тонкої кишки й кишкових кровотеч. Перебігає в цілому легше, ніж черевний тиф, за тяжкістю клінічного перебігу займаючи як би проміжне положення між черевним тифом і паратифом В. Тривалість перебігу захворювання може бути така ж, як й при черевному тифі.

Особливості перебігу паратифу В ред.

Паратиф В:

  • коротший, ніж при черевному тифі та паратифі А, інкубаційний період;
  • початок у більшості випадків гострий, раптовий, з помірної нудоти, блювання, розладів випорожнень;
  • нерідкі в початковому періоді озноби, пітливість;
  • гарячка зазвичай короткочасна (1-5 днів), найрізноманітніша — субфебрильна, ремітуюча, іноді — хвилеподібна;
  • у зв'язку з короткочасністю перебігу висип може бути відсутнім, але іноді він з'являється на 4-5 день, тоді може бути рясним, поліморфним;

Іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція без розвитку тифозних змін й інтоксикації (так звана «мюнхенська гастритична гарячка»). Паратиф B зрідка дає ускладнення у вигляді кишкової кровотечі (лише у 7-10 % хворих) та перфорації.

Перебіг паратифу С ред.

Паратиф С є рідкісною хворобою, часто перебігає як сепсис з утворенням гнійників у внутрішніх органах.

Діагностика ред.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Лікування ред.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Профілактика ред.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Disease Ontology — 2016.
  2. ↑ Travelers' Health. Chapter 4. Travel-Related Infectious Diseases. Grace D. Appiah, Michael J. Hughes, Kevin Chatham-Stephens. Typhoid & Paratyphoid Fever. [1] (англ.)

Джерела ред.

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (4 видання, перероблене і доповнене). — 2022. — 464 С.; кольор. вид. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-909-8 / С. 19—28
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с.
  • Typhoid and Paratyphoid Fevers CDNA National Guidelines for Public Health Units [2] (англ.) Протокол МОЗ Австралії стосовно тифо-паратифозних захворювань

Література ред.

  • Buckle GC, Walker CLF, Black RE. Typhoid fever and paratyphoid fever: Systematic review to estimate global morbidity and mortality for 2010. Journal of Global Health. 2012;2(1). (англ.)
  • Arndt MB, Mosites EM, Tian M, Forouzanfar MH, Mokhdad AH, Meller M, et al. Estimating the burden of paratyphoid a in Asia and Africa. PLoS neglected tropical diseases. 2014;8(6): e2925. (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Паратифи&oldid=41464549