Палеологи (грец. Παλαιολόγοι) — остання і найбільш довготривала династія імператорів Візантії, яка правила протягом майже двох століть — з часу вигнання Михайлом VIII з Константинополя хрестоносців у 1259 р. і до взяття Константинополя турками у 1453 р. Окремі Палеологи були змушені ділити повноту влади з представниками роду Кантакузінів. З правлінням Палеологів пов'язаний останній підйом візантійського мистецтва. Через права на спадкоємство сім'я Палеологів отримала у 1305 права на маркграфство Монферрат у північні Італії, жіноча лінія передає спадкоємство сім'ї Ґонцаґа у 1533 році.

Московський князь Іван III одружився з племінницею останнього імператора Візантії Костянтина XI Драгаша — Софії Палеолог. Цим він, на думку частини істориків[кого?], намагався обґрунтувати свої претензії на духовний та релігійний спадок Візантії. Свідченням цьому є початок використання двоголового орла Палеологів як герба Московського князівства, а потім і Росії.

Палеологи зникають по чоловічій лінії у 1502 році по смерті Андрія Палеолога, який віддав (продав) свої права на трон Візантії Карлу VIII та Фердинанду II Арагонському.

Представники династії Палеологів до того, як вони зайняли престол Візантії ред.

  • Никифор (д/н—1081) вважається родоначальником династії Палеологів. Військовий діяч Візантійської імперії. Управитель(дука) феми Месопотамія. Загинув у битві при Діррахіумі.
  • Микола (д/н—1081), син Никифора Палеолога, дука Фессалонік. Загинув разом з батьком у битві при Діррахіумі.
  • Георгій (бл. 1068 — бл.1110), син Никифора Палеолога — військовий діяч Візантійської імперії. Відзначився у битві при Левуніоні.
  • Михайло (д/н — 1156) — син Георгія Палеолога, себастос, очільник війська в Південній Італії. Завдяки його вдалій кампанії у 1156 була відновлена фема Лонгобардія. Під час походу отримав поранення, від якого і помер.
  • Андронік (1083/1185 — 1115/1118) — син Георгія Палеолога, дука Фессалонік.

Візантійські імператори з династії Палеологів та роки їх правління ред.

Інші представники династії Палеологів ред.

Геральдика ред.

Примітки ред.

  1. Ottfried Neubecker, Heraldry - Sources, Symbols and Meaning, pp.106, Tiger Books International (Twickenham), 1997.

Джерела ред.

Donald M. Nicol: The Last Centuries of Byzantium, 1261—1453. Cambridge 1993, ISBN 0-521-43991-4.