Павліха Іван Васильович
Іва́н Васи́льович Павлі́ха (22 вересня 1938 с. Королі Нові, Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща — 1 липня 2015, Нью-Йорк, США) — український поет-гуморист, громадський діяч.
| Павліха Іван Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
22 вересня 1938 с. Королі Нові Білгорайський повіт Люблінське воєводство  Польща | |||
| Помер |
1 липня 2015 (76 років) Нью-Йорк (США) | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка | |||
| Роки активності | 1974—2015 | |||
| Напрямок | поет-гуморист | |||
| Нагороди | медаль «Будівничий України» | |||
|
| ||||
Обирався депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання у 1990—1994 роках.
Голова Калуського міськрайонного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з 2000 року.
Член Національної спілки письменників України з 6.06.2000 року.[1]
Працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша.
Нагороджений медаллю «Будівничий України».[2]
Іван Павліха знайшов вічний спочинок у Нью-Йорку, де живуть його діти. Калушанин хворів, переніс три операції. 1 липня 2015 року поета не стало.
Життєпис ред.
Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченню Другої світової війни сім'ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, Іван Павліха подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961—1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.
З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович довший час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір 'я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».
У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування. Іван Павліха відмовився писати спростування.
Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.[2]
У 2013 році Іван Павліха був нагорооджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».[3]
Доробок ред.
Хоча література захоплювала Івана Павліху ще з юначих часів, та став він знаним уже в зрілому віці, друкуючись в місцевій періодиці. Пізніше Іван Васильович видав збірки гумору й сатири:
- «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.);
- «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1977 року);[4]
- «Під Карпатами місто» (Калуш, «Акцент» 2005 р.);
- «Дві копи не снопів, а со?..нетів» (Івано-Франківськ, «Наір» 2013 р.).[3]
- «Коли сонет і різка і кларнет» (2013 р.)[5]
Добірку поезій Івана Павліхи з гумористичного циклу «Езопівські вправи»:
- «Гучномовець»[6]
- «Боротьба за владу»[7]
- «Український злодій в Америці»[8]
- «„Бе-е“ і „Му-у“»[9]
- «Перевірка»[10]
- «Лукаш і Мавка»[11]
- «Лялька-неваляйка»[12]
- «Перефарбований лис»[13]
- «Черви на асфальті»[14]
- «Автомобіліст і вершник»[15]
- «В саду червивих яблук»[16]
- «Ні се, ні те»[17]
Добірку поезій Івана Павліхи з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»:
Примітки ред.
- ↑ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ а б Іван Павліха. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ а б Іван Павліха: «Ніяк не можу вийти із сонетної орбіти». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ Видавництво «Відродження». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Люди з Франкового „духа печаттю“ є джерелом мого літературного натхнення»… (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Гучномовець». Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Боротьба за владу». Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Український злодій в Америці». Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «„Бе-е“ і „Му-у“». Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Перевірка». Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Лукаш і Мавка». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Лялька-неваляйка». Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Перефарбований лис». Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Черви на асфальті». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Автомобіліст і вершник». Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «В саду червивих яблук». Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Ні се, ні те». Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Вітер з океану». Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Метелик над океаном». Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Діалог зі статуєю Свободи на відстані». Архів оригіналу за 25 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Острівчик українства». Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Повернення». Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Шкода, що я не москаль…». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Черешневий парадокс». Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ «Вечірній Бродвей». Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
Джерела ред.
- Павліха І. Нам нікуди їхати, у нас Україна тут // Дзвони Підгір'я. — 2004.
Посилання ред.
- Павліха Іван
- Короткий життєпис Павліхи Івана
- Навкололітературні мандри Ольги Гузели [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Календар літературних дат
- Автор: Павліха, Іван[недоступне посилання з вересня 2019]
- Бібрка — 800-річчя. Проект «Відомі-невідомі бібрчани»
- ПРО НАЙНІЖНІШІ ПОЧУТТЯ НАЙНІЖНІШИМИ СЛОВАМИ. Іван ПАВЛІХА [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Ірина Червінська: «Нав'язати культурне кліше — не означає виховати людину» [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- «Вічний Павло», або Людина-усмішка, людина-сонце[недоступне посилання з липня 2019]
- Іздрик: «Прочитав українсько-англійський розмовник, а в ньому моя біографія, яка до того ж погано закінчується» (ретро-вікенд) [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]