Ота Вічаз
Ота Вічаз, німецький варіант — Отто Лехман (ст.-луж. Ota Wićaz, нім. Otto Lehmann, 14 червня 1874 року, Хвачиці, Лужиця, Німецька імперія — 28 листопада 1952 року, Штольберг, НДР) — лютеранський священик, педагог, верхньолужицький письменник, поет, перекладач, літературознавець, журналіст і історик культури.
| Ота Вічаз | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
14 червня 1874[1] Quatitz/Chwaćicyd, Гросдубрау, Баутцен, Саксонія | |||
| Помер |
28 листопада 1952[1] (78 років) Штольберг, Рудні Гори, Саксонія[1] | |||
| Країна |
 Німеччина | |||
| Діяльність | історик культури, історик літератури | |||
| Мова творів | нижньолужицька | |||
| Членство | Матиця серболужицька | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 14 червня 1874 року в сім'ї викладача гімназії в Бауцені. Закінчивши гімназію, студіював теологію, філософію, германістику і славістику в Лейпцигу. Під час навчання брав участь у діяльності лужичанського студентського товариства Sorabija. Після закінчення навчання був висвячений на священика і служив в 1899 році вікарієм в одному з лютеранських парафій в Лейпцигу. У 1898 році організував XXIV молодіжний літній табір-фестиваль для лужицьких гімназистів під назвою «Схадзованка». Після отримання вищої педагогічної освіти в Німеччині з 1900 року викладав у початкових класах у містах Рета, Лейпциг, Хохкирх, Дрезден і Чопау. З 1902 року займався викладацькою діяльністю в педагогічних училищах в Вальденбурзі і Бауцені. З цього ж часу брав участь у діяльності лужичанського культурного товариства «Матіца сербська». У 1903 році переїхав у Штольберг, де з 1904 року викладав у педагогічному училищі. У 1914 році отримав професорську посаду, в 1920 році був призначений на посаду керуючого студентською радою і в 1926 році — на посаду директора училища. У 1936 році був звільнений з роботи. У 1941 році повернувся до викладацької діяльності. У 1943 році був знову звільнений з роботи. Після Другої світової війни продовжив викладати. З 1945 по 1949 рік був перекладачем у радянській військовій комендатурі. У 1949 році вийшов на пенсію.
З 1924 року по 1937 рік був редактором лужичанських періодичних видань «Předźenak» і «Łužica». З 1932 по 1937 рік був редактором друкованого органу товариства «Матіца сербська» громадсько-культурного та літературного альманаху «Časopis Maćicy Serbskeje». З 1947 по 1950 рік був редактором лужицьких періодичних видань «Nowaja Łužica» і «Rozhlad».
У 1947 році отримав звання почесного професора Лейпцизького університету на знак визнання його внеску в сербське літературознавство та історію культури.
Твори ред.
- «Wutrobine nalěćo Mathildy Stangec a Korle Awgusta Fiedlerja», 1922;
- «Wo serbskim ludowym basnistwje», 1922;
- Adolf Černý, Serbske wobrazki, переклад з чеської, 1923;
- «Dr. Arnošt Muka», 1924;
- «Jana Hajncy serbske basnje a pěsnje», 1925;
- «Jan Kollár», 1928;
- «Hodźijske idyle», лірика, 1934;
- «Handrij Zejler a jeho doba», 1952;
- посмертне видання «Serb ze złotym rjapom», 1955;
- посмертне видання «Bur Krakora», 1973;
- посмертне видання «Serbska poezija», лірика, 1976.
Пам'ять ред.
- У німецькій комуні Кватитц встановлено пам'ятник, присвячений Ота Вічазу.
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1015896413 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
Література ред.
- Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 99, 115, 127, 133, 139, 144, 152, 155—157, 160, ISBN 5-7576-0063-2
- Franz Schön: Otto Lehmann (1874—1952), Sächsische Biografie. Herausgegeben vom Institut für Sächsische Geschichte und Volkskunde, bearb. von Martina Schattkowsky.
Посилання ред.
- Біографія(в.-луж.)
- Біографія на сайті Сербського інституту [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
- Бібліографія [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)