Острено Феофан Христофорович
Феофан Христофорович Острено (нар. 1813, Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 12 січня 1874, там само) — контрадмірал російського імператорського флоту, учасник Сінопської битви, поліцмейстер Кронштадту, капітан над портами Східного океану.
| Острено Феофан Христофорович | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Сімейний склеп, де похований Феофан Острено на миколаївському некрополі | |||||||
| Народження |
1813 Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія | ||||||
| Смерть |
12 січня 1874 Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія | ||||||
| Поховання | Некрополь Миколаєва | ||||||
| Національність | грек | ||||||
| Країна |
 Російська імперія | ||||||
| Приналежність |
Російська імперія | ||||||
| Вид збройних сил |
 Російський імператорський флот | ||||||
| Рід військ | Імператорський Чорноморський флот | ||||||
| Освіта | Чорноморське артилерійське училище | ||||||
| Роки служби | 1833 — 1865 | ||||||
| Звання | капітан 1-го рангу | ||||||
| Командування | порти Східного океану | ||||||
| Війни / битви | Кримська війна | ||||||
| Рід | Острено | ||||||
| По відставці | контр-адмірал | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
Життєпис ред.
Народився у 1813 році в Миколаєві в сім'ї капітан-лейтенанта Христофора Анастасійовича Острено[1], який після виходу у відставку в листопаді 1798 року перебував при миколаївському порту і наглядав за будівництвом Богоявленського морського госпіталю[2].
Служба на флоті ред.
27 липня 1827 року вступив до Чорноморського артилерійського училища юнгою[3][4]. Через шість років, в березні 1833 року, був проведений в юнкери[3]. В цей час здійснив перехід з ескадрою на кораблі «Пам'ять Євстафія» з Севастополя на рейд Буюк-Дере, а звідти з десантними військами прибув до Феодосії[2][4].
У 1833—1834 роках на бригу «Улісс» перейшов із Севастополя до Константинополя, звідки ходив в Архіпелаг, на Середземне море і назад[2]. 8 січня 1835 року Острено отримав чин портупей-юнкера, 14 жовтня 1837 року — прапорщика корпусу морської артилерії. У 1839 році на кораблі «Силістрія» ходив біля абхазьких берегів і брав участь у занятті містечок Субаши і Псезуапе, коли був нагороджений орденом Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість»[4][2]. 14 лютого 1840 року Острено був проведений в мічмани[3].
Протягом 1840—1842 роках на «Силістрії» Острено крейсував біля берегів Кавказу, а 1843 року на фрегаті «Месемврія» і транспорті «Березань» ходив між Севастополем, Одесою і Константинополем. У 1843—1844 роках на бригу «Неарк» здійснив перехід із Севастополя до Константинополя і далі до Архіпелагу, Середземного моря і назад[2]. У 1845 році на фрегаті «Марія» ходив між Севастополем і Одесою, а потім на «Силістрії» крейсував у Чорному морі. 7 квітня 1846 року Острено був проведений в лейтенанти[3].
У 1846—1852 роках на фрегатах «Кагул», «Коварна» і кораблі «Ягудіїл» знову крейсував біля абхазьких берегів. У 1848 році був нагороджений орденом Святої Анни III ступеня[5]. 26 листопада 1852 року Острено призанчений старшим ад'ютантом штабу 5-ї флотської дивізії. У 1853 році на кораблі «Дванадцять Апостолів» крейсував біля берегів Анатолії[3], потім служив на кораблі «Імператриця Марія»[2].
Сінопська битва і подальша служба ред.
Брав участь у Сінопській битві на кораблі «Великий князь Костянтин»[6] як старший ад'ютант при штабі віцеадмірала П. С. Нахімова[5][2]. У поданні до чину капітан-лейтенанта й ордена Святого Володимира IV ступеня з бантом Нахімов так відгукувався про Острено: «Постійно перебував при мені і спостерігав за виконанням усіх моїх розпоряджень. Бачачи в ньому позитивну рішучість, мужню холоднокровність і хоробрість, я передав йому мій план бою і впевнений, якби мене не стало, то він завершив би його також успішно»[7].
Виконуючи доручення Нахімова, Острено, незважаючи на триваючий обстріл з боку турецьких кораблів, зумів підійти на шлюпці до корабля «Париж» і передати його командиру — капітану 1-го рангу Істоміну — донесення і подяку командувача[7]. За участь в Сінопській битві лейтенант Острено був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з мечами[5] і проведений за відзнаку в капітан-лейтенанти[2].
З 13 вересня 1854 до 27 серпня 1855 року перебував у гарнізоні Севастополя на посаді старшого ад'ютанта штабу 5-ї флотської дивізії і чергового штаб-офіцера по ескадрі на Севастопольському рейді. За відзнаку при бомбардуванні був нагороджений орденом Святої Анни II ступеня з імператорською короною[8]. За підтримання порядку на мосту через Севастопольську бухту під час переходу гарнізону на Північний бік у ніч із 27 на 28 серпня 1855 року удостоєний золотої шаблі з написом «За хоробрість»[4][5]. Цього ж року у зв'язку з 25-річчям служби на флоті був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. 27 липня 1854 року капітан-лейтенант Острено підписав розклад кораблів ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова, призначених у крейсерство[2].
14 квітня 1858 року Феофан Острено був призначений помічником капітана над Кронштадтським портом, а наступного року — 8 вересня 1859 — провели в капітани 1-го рангу[9]. 4 квітня 1860 року був призначений кронштадтським поліцмейстером, але на цій посаді пробув недовго[9]. 12 лютого 1862 року Острено призначили капітаном над портами Східного океану[6][9]. Там же 1864 року його нагородили орденом Святого Володимира III ступеня з мечами[5]. Цю посаду Острено обіймав до 22 березня 1865 року, коли його відрахували з посади з переведенням на Балтійський флот, де незабаром, 29 березня, був зарахований до резервного флоту, а ще за тиждень, 5 квітня 1865 року, був звільнений зі служби з призначенням у контрадмірали[1][3].
Після виходу на пенсію контрадмірал Острено у відставці жив із сім'єю в Миколаєві. Помер 12 січня 1874 року від набряку легенів[5] і був 14 січня похований на старому Миколаївському некрополі разом із матір'ю, Ганною Йосипівною, яка померла 12 лютого 1863 року[10]. Згодом, у цій же могилі був похований і молодший брат Феофана Острено — церковний староста Свято-Миколаївської міської церкви Іван Христофорович Острено[11][12].
Увічнення пам'яті ред.
Ім'я Феофана Христофоровича Острено носить мис у затоці Петра Великого, обстежений і названий 1863 року експедицією підполковника В. М. Бабкіна[3][2].
Нагороди ред.
- Орден Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість» (1839);
- Орден Святої Анни III ступеня (1848);
- Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами (1853);
- Орден Святої Анни II ступеня з імператорською короною (1854);
- Золота шабля «За хоробрість» (1855);
- Орден Святого Георгія IV ступеня (1855);
- Орден Святого Володимира III ступеня з мечами (1864).
Примітки ред.
- ↑ а б Гаврилов, Игорь; Кравченко, Алексей; Вячеслав, Крыщенко. Старый николаевский некрополь: каталог старого николаевского кладбища (рос.). Николаевский базар. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и к л Христенко, В. Николаевские адмиралы: контр-адмирал Острено Ф. Х. (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ а б в г д е ж Скрицкий, Н. В. (2006). Русские адмиралы — герои Синопа (рос.). Москва: Центрполиграф. с. 118. ISBN 5-9524-2279-9.
- ↑ а б в г Муратиди, Ф. И. (2007). Острено Феофан Христофорович. Греки — адмиралы и генералы военно-морского флота России (рос.). Санкт-Петербург: Алетейя. с. 87—88. ISBN 978-5-903354-11-5.
- ↑ а б в г д е Гаврилов, Игорь; Демьяненко, Юрий (2017). Прихожане Свято-Николаевской (греческой) церкви города Николаева — участники войны 1853—1856 годов. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського (PDF) (рос.). Миколаїв: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. с. 118.
- ↑ а б Губская, Т. Н. (2012). Город мраморных ангелов (PDF) (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 137. ISBN 978-617-576-021-5.
- ↑ а б Зверев, В. И. (1954). Ход сражения. Синопская победа (рос.). Симферополь: Крымиздат.
- ↑ Ефимов, А. В. (2019). А. С. Меншиков в Крымской войне. Приказы 1853–1855 гг (PDF). 2 (рос.). Симферополь: Антиква. с. 75. ISBN 978-5-6042511-0-2.
- ↑ а б в Макарычев, Владимир (2016). Завещание лейтенанта (рос.). Москва: Вече. с. 56. ISBN 978-5-4444-4433-7.
- ↑ Демьяненко, Ю. Н. (2015). Настоятель Свято-Николаевской греческой церкви города Николаева Иванов Евдоким Феодорович. Науковий вiсник Миколаївського нацiонального унiверситету iменi В. О. Сухомлинського. № 1 (39) (рос.). Миколаїв: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського.
- ↑ Губська, Т. М. (2015). Біографічна некрополістика у світлі епітафій (за матеріалами Миколаївського некрополя). Історичний архів. Наукові студії: збірник наукових праць (PDF). 15. Миколаїв: Чорноморський національний університет імені Петра Могили. с. 39.
- ↑ Пивовар, А. В. (2019). Священики, церковні старости і приходські опікунства на сторінках Херсонських єпархіальних відомостей. Збірник «Інгульський степ» (PDF). IV (рос.). Київ: Ярославів Вал. с. 215.