Вікіпедія

Останній будинок на тупиковій вулиці

фільм 1977 року

«Останній будинок на тупиковій вулиці» (англ. The Last House on Dead End Street) — американський експлуатаційний низькобюджетний фільм жахів 1973 року. Дебютна робота Роджера М. Уоткінса, який виступив в ролі сценариста, режисера, продюсера і виконавця головної ролі.

Останній будинок на тупиковій вулиці
англ. The Last House on Dead End Street
Постер фільму 1979 року
Жанр жахи
Режисер Роджер М. Уоткінс (Віктор Янош)
Продюсер Роджер М. Уоткінс (Норман Ф. Кайзер)
Сценарист Роджер М. Уоткінс (Брайан Лоуренс)
У головних
ролях		 Роджер М. Уоткінс (Стівен Моррісон)
Кен Фішер (Денніс Кроуфорд)
Білл Шлагетер (Лоуренс Борнман)
Кеті Куртин (Джанет Сорлі)
Пат Канестро (Елейн Норкросс)
Оператор Кен Фішер (Олександр Тарськ)
Монтаж Роджер М. Уоткінс (Брайан Н'юетт)
Художники Олівія Карнегі
Габор Ласлос
Кінокомпанія Production Concepts Ltd.
Today Productions, Inc.
Дистриб'ютор Cinematic Releasing Corporation
Тривалість 175 хв. / 78 хв.
Мова англійська
Країна США США
Рік 1973
Кошторис 3000 $
IMDb ID 0076295

Сюжет ред.

Террі Хоукінс — американський серійний вбивця і злочинець, який втік з в'язниці щоб зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Для цього вони запрошують студентів та інших людей на покинутий будинок, щоб взяти участь у кривавому кошмарі.

У ролях ред.

  • Роджер М. Уоткінс (Стівен Моррісон) — Террі Хоукінс
  • Кен Фішер (Денніс Кроуфорд) — Кен Харді
  • Білл Шлагетер (Лоуренс Борнман) — Білл Дрексель
  • Кеті Куртин (Джанет Сорлі) ― Кеті Х'югс
  • Пат Канестро (Елейн Норкросс) ― Патрісія Кун
  • Стів Суїт (Алекс Крегар) ― Стів Рендалл
  • Едвард Пікслей (Френклін Статз) ― Джим Палмер
  • Ненсі Вруман (Барбара Амунсен) ― Ненсі Палмер
  • С'юзі Ноймейер (Джеральдін Сондерс) ― С'юзі Кноулес
  • Пол Дженсен (Пол Філліпс) ― Сліпий
  • Кен Роуз (Рональд Купер) ― Віппер

Виробництво ред.

Знімання ред.

Фільм був задуманий Роджером М. Уоткінсом у 1972 році, коли він був студентом Університету штату Нью-Йорк в Онеонті[1]. При написанні сценарію Уоткінс надихався біографією Чарльза Менсона «Сім'я» 1971 року, присвячена також вбивств у Північній Каліфорнії[1]. Спочатку фільм планувався як біографічний фільм про сім'ю Менсона, але перетворився на повнометражний фільм жахів про втікача злочинця, який хоче зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Хоча Уоткінс вивчав англійську літературу в університеті, він також цікавився кінематографом і подружився з кількома студентами на факультеті кінематографії того ж університету[2]. Завдяки заходам, спонсорованим департаментом кіно, Уоткінс зміг зустрітися з режисерами Отто Премінджером і Ніколасом Реєм, якими він захоплювався. Премінджер перейнявся симпатією до Уоткінса і подарував йому камеру Bolex[2].

Головну роль у фільмі виконав сам Роджер М. Уоткінс, а весь акторський склад складався з нинішніх або колишніх студентів театрального факультету[3][4]. Зйомки фільму почалися в грудні 1972 року в покинутій будівлі університетського кампусу[5][6]. Покинута будівля була знесена в 1977 році[7]. Уоткінс сказав, що під час зйомок фільму у нього була наркотична залежність, оскільки 800 доларів були витрачені на зйомку фільму; решту 2200 доларів він використовував при купівлі наркотиків[8]. Робоча назва фільму була «Година нашої смерті» (англ. At the Hour of Our Death)[9].

Саундтрек ред.

Через бюджетні обмеження більшість партитур і звукових ефектів від британського композитора Девіда Феншоу через аудіотеку EMI Production Music[10]. На додаток до синтезаторних п'єс музична партитура включає в себе григоріанські піснеспіви та інший ембієнт[11].

#НазваТривалість
1.«Pulse Of Terror»2:23
2.«Electrofear»2:29
3.«Occult»2:58
4.«Space Movement»1:50
5.«Psycho Theme»1:22
6.«Pulse of Fear»2:23
7.«Beat Me 'Till I’m Blue»2:43
8.«Agonythm»2:21
9.«Dawn Odyssey»2:36
10.«Destructive Powers»2:24
11.«Cybernetics Fast»1:20
12.«Terror Noises»1:44
13.«Dark Vibrations»1:30
14.«Nightmare»0:44
15.«Transformation Odyssey»2:38
16.«Celestial Cantabile»2:23
17.«Omination»2:12
36:00

Реліз ред.

Кінотеатральний реліз ред.

Оригінальна версія фільму тривала 175 хвилин і носила назву «Годинник з зозулею з пекла», натхненне цитатою з роману Курта Воннегута «Мати Тьма» (1962). Всесвітня прем'єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі 1 травня 1973 року і на Берлінському кінофестивалі 14 липня 1973 року[11]. За словами Уоткінса, покази фільму в Нью-Йорку і Чикаго супроводжувалися заворушеннями, і що Чиказький кінотеатр був підпалений. Дана версія вважається загубленою, проте є ймовірність, що його копії зберігаються в Нью-Йоркському кіноархіві. Незабаром фільм перестав показуватися після того, як одна з актрис фільму подала до суду Уоткінса, побоюючись, що оголена сцена у фільмі завадить їй домогтися успіху стати бродвейською актрисою[9][12][3].

У травні 1977 фільм випущений в усіченому варіанті під назвою «Будинок веселощів» (англ. The Fun House). Показ фільму проходив в автокінотеатрах в Коннектикуті[13], Шрівпорті, Луїзіана[14], і Міллвіллі[15]. У 1979 році незалежний кінопрокатник «Cinematic Releasing Corporation» викуповує права на фільм і випустив під назвою «Останній будинок на тупиковій вулиці»[16][17], граючи на популярності фільму «Останній будинок ліворуч» Веса Крейвена. У Великій Британії фільм був заборонений до кінопрокату Британською Радою з класифікації фільмів[18].

Домашнє відео ред.

У США фільм поширювався в кінці 80-х на піратських відеокасетах[19].

Дводискове видання фільму було випущено в 2002 році компанією Barrel Entertainment[20]. На диску присутні коментарі режисера. Це видання також було випущено в Австралії компанією Hard Corps Entertainment[21]. Окреме DVD-видання фільму було випущено у Великобританії в рамках серії Grindhouse Tartan Films[22].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Cooper, 2018, p. 80
  2. ↑ а б Landis, Clifford, 2002, p.150
  3. ↑ а б Roger Watkins. Audio commentary, Last House on Dead End Street DVD. 2002. Barrel Entertainment
  4. ↑ Kerekes, 2002, p. 111
  5. ↑ Campos, Eric (29 жовтня 2002). Film Threat – Last House on Dead End Street (DVD). Film Threat. Архів оригіналу за 7 червня 2011.
  6. ↑ Kerekes, 1995, p. 72-73
  7. ↑ Oneonta Normal School (Old Main) Demolition. New York Heritage Digital Collection. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  8. ↑ Insert for Last House on Dead End Street DVD. 2002. Barrel Entertainment.
  9. ↑ а б She Posed Nude and Lost Suit. The Ithaca Journal. 15 жовтня 1975.
  10. ↑ Dierenger, Ryan (19 квітня 2016). There's Music Coming From 'The Last House on Dead End Street'. Pop Matters. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 28 грудня 2016.
  11. ↑ а б Dalmas, John (18 квітня 1973). He knows audiences want violence. The Journal News (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 18 січня 2021.
  12. ↑ McGraw v. Watkins. Appellate Division of the Supreme Court of New York, Third Division. 16 жовтня 1975.
  13. ↑ The Fun House trade advertisement. Hartford Courant. Hartford, Connecticut. 6 травня 1977. с. 79. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
  14. ↑ Movies. The Shreveport Times. Shreveport, Louisiana. 13 травня 1977. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
  15. ↑ BudCo Delsea Drive-In. The Millville Daily. Millville, New Jersey. 10 травня 1977. с. 6. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
  16. ↑ Firsching, Robert. Last House on Dead End Street. AllMovie. Архів оригіналу за 16 листопада 2014.
  17. ↑ Last House on Dead End Street trade advertisement. New York Daily News. 29 грудня 1979. с. 14. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
  18. ↑ Cooper, 2016, p. 172
  19. ↑ T. L. (1991). A Note to Our Readers. Video Watchdog. № 6. с. 19. ISSN 1070-9991.
  20. ↑ Holecheck, Bruce. The Last House on Dead End Street. DVD Drive-In. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 грудня 2016.
  21. ↑ Last House on Dead End Street (DVD). Special Collector's Edition. Hard Corps Entertainment. 2001.
  22. ↑ Tooze, Gary. The Last House on Dead End Street. DVD Beaver. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 28 грудня 2016.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Останній_будинок_на_тупиковій_вулиці&oldid=40668614