Вікіпедія

Орцу Чермоєв

Арцу (Орцу) Чермоєв (16 липня 1825 — 27 вересня 1895) — російський воєначальник XIX століття, генерал-майор царської армії, учасник Кавказької (1842—1864) і російсько-турецької (1877—1878) воєн, учасник в 1877 році під керівництвом Алібек-Хаджі Зандакського, Ума-Хаджі Дуєва, Солтамурада Беноєвського та Сулеймана Центароєвського за незалежність Чечні[1][2][3]. У 1894 році найвищим указом імператора удостоєний титулу російського князя[4]. За національністю — чеченець.

Орцу Чермоєв
Народився 16 липня 1825(1825-07-16)
Помер 27 вересня 1895(1895-09-27) (70 років)
Діяльність військовослужбовець
Учасник Кавказька війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Військове звання генерал-майор
Діти Чермоєв Абдул-Меджид Орцуйович
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святої Анни IV ступеня Золота зброя «За хоробрість» орден Святого Станіслава

Біографія ред.

Народився 16 липня 1825 року. Під час Кавказької війни вступив на службу до російської армії.

2 липня 1842 року вступив у Дагестанську кінну міліцію. Числився перекладачем з гірських мов при штабі армії Кавказу. З початку своєї служби брав участь у кампаніях на Північному Кавказі і 5 січня 1846 року за бойові відзнаки отримав чин прапорщика. У 1849 році нагороджений орденом св. Анни 4-го ступеня і 27 серпня того ж року був переведений у підпоручики. Наступного року отримав орден св. Анни 3-го ступеня з мечами та бантом. Ще через рік, 20 листопада 1851 року, йому було надано золоту шашку з написом «За хоробрість».

Продовжуючи службу в іррегулярній кавалерії Кавказької армії Чермоїв за бойові відзнаки отримав чини поручика (1852 року, зі старшинством від 15 вересня 1851 року), штабс-капітана (13 червня 1852 року) і капітана (1854 року, 3 старшинством року), і навіть орден св. Володимира 4-го ступеня з бантом (1854). Далі він був проведений у майори (26 серпня 1856 року) і підполковники (1859, зі старшинством від 17 серпня 1859 року). У кампанії 1852 року було поранено.

20 вересня 1859 року Арцу Чермоєв був удостоєний ордена св. Георгія 4-го ступеня:

  У подіях 10 квітня, при розбитті численної Османської партії, він з кількома міліціонерами знаходився в голові кавалерійської колони, що увірвалася в ущелину, де знаходиться хутір Дольце і перший кинувся на ворожу зброю, відбиту з бою в цій справі.  

У завершальних кампаніях на Західному Кавказі Чермоєв також брав участь та був нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня з мечами та імператорською короною. 18 грудня 1862 року був проведений у полковники.

Файл:Генерал Арцу Черомев.jpeg

24 вересня 1871 року, отримавши чин генерал-майора, Чермоєв був зарахований по армійській кавалерії без посади і 25 грудня 1872 року призначений перебувати при військах Кавказького військового округу.

Під час Російсько-турецької війни 1877—1878 років Чермоєв командував Чеченським кінно-іррегулярним полком[5] у лавах діючої на Кавказі армії і блискуче виявив себе 13 червня 1877 року в битві при Зівіні і авангардних справах у серпні. 8 серпня перед світанком із мисливцями кавалерійських частин і чеченської міліції та підтримкою нижегородських драгунів, він напав на аванпостний табір турецького паші Суботана, перебив до 100 чоловік, захопив 27 полонених, начальника аванпостів Решид-Бея, 30-Дара.

Імператор Олександр II «в нагороду відмінної хоробрості і розпорядливості, вчиненої генерал-майором, що перебуває по армійській кавалерії і при Кавказької армії, Арцу Чермоєвим у різночасних справах з турками в 1877» 17 грудня нагородив його орденом св. Станіслава 1-го ступеня із мечами. Наступного року він за відзнаки у кампанії 1878 року отримав орден св. Анни 1-го ступеня з мечами.

Після закінчення війни Чермоїв, як і раніше, перебував при військах Кавказького військового округу і помер 27 вересня 1895 року (зі списків виключено 19 жовтня).

Сім'я ред.

 
Надмогильний пам'ятник Орцу Чермоєву. Національний музей Чеченської Республіки.

Від трьох дружин у нього було 6 синів та 5 дочок.

Сини Чермоєва, серед яких виділяється Абдул Меджид, до 1917 року були одними з найбільших комерсантів у Росії, володіли значними нафтопромислами в Чечні та Дагестані та великими маєтками в різних районах Північного Кавказу (у тому числі й у Північній Осетії).

Його старший син Арсемік (1856) отримав прізвисько «Барятинський» (на честь завойовника Чечні та Дагестану князя Барятинського).

Інші його сини (Даніель Султан, Арслахан, Абдул-Муслім, Азіз) також були військовими та залишили нащадків.

Від п'яти дочок мав багато онуків і онучок. Коли Тапа Чермоєв емігрував до Парижа, у його особняку мешкало близько 80 родичів.

Указом Урядового Сенату 23 грудня 1899 року усі представники роду генерал-майора Арцу Чермоєва визнані у спадковому дворянстві Російської Імперії та записом до дворянського родоводу книги Ставропольської губернії.

Нагороди ред.

Серед інших нагород Чермоєв мав 10 орденів[6]:

Примітки ред.

  1. ↑ Вооруженные восстания чеченцев в Российской Империи | chechenasso.ru. web.archive.org. 5 травня 2012. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 7 лютого 2021.
  2. ↑ В Чечне возмутились идеей назвать поселок в честь царского генерала. lenta.ru. Процитовано 13 січня 2021.
  3. ↑ Алибек-Хаджи Алдамов. ИА Чеченинфо (рос.). Процитовано 13 січня 2021.
  4. ↑ Янчевский Н.Л. Гражданская борьба на Северном Кавказе (в двух томах). — Ростов-на-Дону : Севкавкнига, 1927. — Т. 2. — С. 208.
  5. ↑ Ибрагимова З. Х. Чеченцы в зеркале царской статистики (1860-1900). — М. : Пробел-2000, 2006. — С. 48. — ISBN 5-98604-066-Х.
  6. ↑ Список генералам по старшинству. Составлен по 1 сентября 1893 года. — СПб., 1893. — С. 409.

Джерела ред.

  • Волков С. В. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. — Т. II. Л—Я. — М., 2009. — С. 704—705. — ISBN 978-5-9524-4167-5
  • Гизетти А. Л. Сборник сведений о георгиевских кавалерах и боевых знаках отличий Кавказских войск. — Тф., 1901. — С. 143—144. (на сайте Руниверс)
  • Исмаилов Э. Э. Золотое оружие с надписью «За храбрость». Списки кавалеров 1788—1913. — М., 2007. — С. 229. — ISBN 978-5-903473-05-2, ISBN 978-5-903743-05-2 (ошибоч.)
  • Список генералам по старшинству. Составлен по 1 сентября 1894 года. — СПб., 1894. — С. 416.
  • Старчевский А. А. Памятник Восточной войны 1877—1878 гг. — СПб., 1878. — С. 14.
  • Ибрагимова З. Х. Чеченцы в зеркале царской статистики (1860—1900). — М., 2006. — С. 195, 202.
  • Опрышко О. Л. Кавказская конная дивизия. 1914—1917. Возвращение из небытия. — Нальчик: «Эльф-Фа», 2007. — С. 36 — 39, 450—454.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орцу_Чермоєв&oldid=39967021