Опарівка
Опарівка (пол. Oparówka) — село в Польщі, у гміні Вішньова Стрижівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 239 осіб (2011[1]).
Село
 Координати 49°50′00″ пн. ш. 21°42′51″ сх. д. / 49.8336111100277747710° пн. ш. 21.71416667002777956° сх. д.Координати: 49°50′00″ пн. ш. 21°42′51″ сх. д. / 49.8336111100277747710° пн. ш. 21.71416667002777956° сх. д.
|
Географія ред.
Село лежить на відстані 8 кілометрів на південний захід від Стрижова і 31 км — на південний захід від воєводського центру міста Ряшів.
Етнографія ред.
Науковці зараховували жителів Опарівки разом з довколишніми селами до замішанців — проміжної групи між лемками і надсянцями.
Історія ред.
«Опарівка існує вже понад двісті літ (1943). Основниками її, кажуть, були козаки з війська гетьмана Богдана Хмельницького… Опарівка — це останнє, найдалі на північний захід висунене українське село»[2]. У 1939 році в селі проживало 550 мешканців (525 українців і 25 поляків)[3]. Національну свідомість формувала читальня «Просвіти». До виселення українців у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла у селі була парохія Короснянського деканату, заснована в 1513 р., до якої ходили греко-католики з довколишніх поселень: Бережанка, Висока, Ґольцівка, Кізлівок, Неводна і Стрижів[4]. Метричні книги велися з 1784 р. Тодішня мурована греко-католицька церква Різдва Богородиці збудована в 1912 р. на заміну дерев'яної з 1700 р. Після депортації українців використовується під костел поляками, котрі переселились сюди із Майдану-Ліповецького. У 1975-1998 роках село належало до Ряшівського воєводства.
Церква Різдва Богородиці ред.
.jpg)
(~1700 - 1909 рр.)
Перша відома церква у Опарівці, була збудована за ініціативи священика Гната ймовірно на початку XVI століття. У 1513 році цистерціанський кляштор у Копшивниці, який володів селом, офіційно надав Гнатові споруду разом із ланом поля. У першій половині XVII століття, церква належала до Дукельської православної протопопії. Коло 1700 року, була побудована нова дерев'яна споруда, виконана у стилістиці характерній для лемківської архітектури. Від першого храму, збереглись дві ікони - святого Миколая, з другої пол. XVI століття, та Богородиці Одигітрії із XVII століття, котрі згодом потрапили до збірки Національного музею у Сяноці. Новий храм був згаданий у актах візитації унійного Дукельського деканату у 1743 році, як "скромний" та "убогий". Крім головного вівтаря, у наві знаходилось ще два бічних вівтаря - один з іконою святої Анни та коло якої знаходився антимінс подарований Перемиським єпископом Єронімом Устрицьким: другий - вівтар з намальованою на полотні іконою Найсвятішої Діви Марії; тут також знаходився антимінс подарований єпископом Інокентієм Винницьким. У 1775 році зафіксовано пожежу парафіяльного будинку та книг, котрі в ньому зберігались. В 1880 - 1885 роках виконано ремонтні роботи, перебудовано наву і притвор, добудовано захристію. Однак, вже у 1904 році стан будівлі визнано як не задовільний. У 1906 році парафія замовила у львівського архітектора Василя Нагірного проєкт нового храму. Нова церква була вирішена в українському народному стилі. Згідно місцевої традиції, нова церква постала на місця нейпершого храму з XVI століття, а будівля зведена у XVIII столітті, що знаходилась збоку, була розібрана в 1909 році. Під час демонтажу старої церкви, під вівтарем було знайдено поховання чотирьох мужчин та дошку із їхніми іменами.
У 1909 році почалось будівництво церкви за проєктом Василя Нагірного. Кошти надавали емігранти із США та місцева парафія. Головні роботи завершено у 1911 році. У 1912 році церква була посвячена коросненським деканом Теодором Мереною. Завершено всі роботи у 1914 році. В 1921 році парох Іван Клюфас замовив іконостас у майстра Андрія Лабори із Великих Голосок під Львовом. В 1931 році прийнято рішення про початок малярських робіт, які виконав Павло Запорожський - виходець із Наддніпрянщини (колишній поручник армії УНР).[5]
Демографія ред.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 116 | 22 | 78 | 16 |
| Жінки | 123 | 26 | 71 | 26 |
| Разом | 239 | 48 | 149 | 42 |
Примітки ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Опарівка
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2020. Процитовано 8 квітня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 110.
- ↑ Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини, с. 83-84
- ↑ Nowak D. Zarys dziejów parafii i cerkwi w Oparówce/Strzyżowski Rocznik Muzealny T.II, Strzyżów 2016
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
Джерела ред.
- Oparówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 543. (пол.) (пол.)
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |