Огієвський-Охоцький Петро Миколайович
Петро Миколайович Огієвський-Охоцький (Огієвський-Охотський; Охоцький-Огієвський; справжнє прізвище — Огієвський (Огієвскій), псевдонім і криптонім: Охоцький (Охотський); нар. 5 (17) жовтня 1814, Носівка, Ніжинський повіт — пом. після 1888, Чернігівська губернія) — український проповідник, поет, байкар, фольклорист, етнограф, священник Української православної церкви[1].
| Огієвський-Охоцький Петро Миколайович | |
|---|---|
| Народився |
17 жовтня 1814 Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер |
1888 Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | поет, священник, байкар, фольклорист, етнограф, проповідник |
| Alma mater | Чернігівська духовна семінарія |
| Знання мов | українська |
| Конфесія | православ'я |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Народився в родині православного священника Миколи Огієвського (бл. 1770-?) і Ірини Петрівни, пароха Успенської церкви у Носівці Ніжинського повіту.
Закінчив богословське відділення Чернігівської духовної семінарії з атестатом другого розряду. Після закінчення навчання прийняв духовний сан, у жовтні 1837 року почав служити у храмі Святого архідиякона Степана в селі Данина.
Одружився з Ксенією Якимівною.
Активно пропагував здоровий спосіб життя, закликав парафіян відмовитися від уживання алкоголю, читав проповіді українською мовою.
У 1857 році, після смерті єдиної доньки, 16-річної Оришки, переїхав до Ніжина, посівши парафію у церкві Спаса. Смерть доньки оплакував у поетичній збірці «Думки на могилі»[2], яку написав у 1856 році.
Згодом Петро Миколайович разом з дружиною усиновили доньку померлого священника Ніжинських богоугодних закладів Івана Полуянова — Ольгу.
Пізніше продовжив навчання, 1861 року склавши іспит у Чернігівській духовній семінарії та отримавши ступінь «студента» (тобто — магістра).
Очолив ніжинське урядове товариство, яке наглядало за тюрмами. За свідченнями сучасників, «отут показалося його щире, любляче серце до „невольників“. Кого лиха доля закидала до сурової ніжинської тюрми, того там знаходила розвага і поміч отця Петра»[3].
Творчість ред.
Літературну творчість почав у 1852 році з публікації у «Черниговских губернских ведомостях» етнографічного оповідання українською мовою «Крути не верти, а треба вмерти» (друковане т. зв. «гражданкою»).
Збирав матеріали про народний побут, обряди, звичаї, записував фольклор[4]. Зібраний матеріал частково публікував сам: «Народные обычаи» (1873), а решту частково використав Борис Грінченко, який у період 1884—1886 і 1887—1900 працював у Чернігівському земстві у своєму чотиритомнику «Этнографическіе матеріалы, собранные въ Черниговской и сосѣднихъ съ ней губерніяхъ» (1895—1899).
Свої художні твори (поезії, байки[5], пісні), фольклорні й етнографічні праці Петро Огієвський публікував в урядовій газеті «Черниговские губернские вѣдомости», некрологи, опис поховальних обрядів та звичаїв — у «Черниговских епархиальных известиях».
Автор «Слов и поучений» (Чернігів, 1880-ті-1890-ті).
Критика ред.
Творчість Петра Огієвського отримувала схвальні відгуки від Івана Франка, Бориса Грінченка і Сергія Єфремова.
Нагороди ред.
Примітки ред.
- ↑ Огієвський Петро Миколайович. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 28 липня 2022.
- ↑ Огієвський П. Думки на могили (1856). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 19 квітня 2024.
- ↑ Кониський, Олександр Якович (1887). Біографічні замітки. Ватра. Стрий: Левицький Володимир Лукич. с. 110—112.
- ↑ ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОЦЬКИЙ. leksika.com.ua. Процитовано 28 липня 2022.
- ↑ Ог-Од. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 5. izbornyk.org.ua. Процитовано 28 липня 2022.
Джерела ред.
- Луцищин О. Б. Іван Франко про Петра Огієвського-Охоцького, Семена Бендасюка та Ганну Мордовцеву. — Львів : Інститут Івана Франка НАН України, 2015. — С. 137-148. Архівовано з джерела 19 квітня 2024
- Тимошик М. С. Петро Огієвський із данини: священик, журналіст, проповідник, письменник. — Чернігів : Чернігівська ОДА. — С. 94-104. Архівовано з джерела 19 квітня 2024