Обговорення:Гутко-Ожинка

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

"Деревня Гута при речке Свига, поселена Заруцьким в першій половині 18 століття" - свідчить історик Олександр Лазаревський. Розташована на правому, більш високому, березі річки, навпроти села Жихове. Своєю назвою зобов'язана гутному промислу, що тут був. Робітники, які видували гутне скло, були першими поселенцями у Гутко-Ожинці. Микола Данилович Ханенко, у своєму знаменитому "Щоденнику" (запис від 13 червня 1733 року) свідчить "Пантелеймон Юркевич привіз мені... (серед інших речей)... кубки скляні (посуд, вироблений у Гутці), з яких три штуки віддано воронізькому сотнику Холодовичу". Але подальшого розвитку цей промисел, на відміну від Старої Гути, тут не мав. В урочищі "Петровське" біля Гутки- Ожинки 1899 року знайдено скарб із 157монет. Всі карбовані в 1622-1629 роках. Походження грошей із країн Європи: Польші, Швеції, Литви, Прусії -жодної російської. Це свідчить про орієнтацію господарства краю у першій половині 17 столітті на Захід. У 1781 році у Гутко-Ожинці стояло 42 хати, мешканці яких були у кріпацькій залежності у "бунчукового товариша" пана Псіола, а решта –27 хат, належали "військовому товаришу" пану Якову Томіловському. Ці пани мали також володіння й у інших селах району. Майже через століття, напередодні відміни кріпацтва, у "владельческой деревне" Гутка залишилося 29 дворів, у яких проживало 250 осіб. Після революції 1917 року в Гутка- Ожинці була обрана власна сільська рада, колгосп, початкова школа. До війни головою сільської ради обирався Кавера Федос Мойсейович. Він пішов на фронт і додому більше не повернувся. Після війни працювали: Чорнобай Дмитро Єгорович (був недовго), Дюш Пелагея Єгорівна (навела порядок), Кавера Антон Мойсейович, Тимошенко Федір Ілліч. Останнім головою виконкому Гутко-Ожинської ради був Снітко Сергій Опанасович. 1955 року раду приєднали до Жихівської. Під час війни, у травні 1942 року, фашисти спалили село. Згоріло близько 100 хат, загинуло 13 людей. 6 вересня 1943 року радянські війська звільнили Гутку-Ожинку від фашистської окупації. 1930 року в селі Гутко-Ожинка було створено колгосп "Робітник". Перед війною головував у колективному господарстві Бондаренко Микола Дмитрович. Під час окупації він повернувся додому і був обраний старостою села. Після війни головою став Барановський, немісцевий, людина з села Лісне. Через півтора роки головою обрали Макаренка Федора Степановича. Він працював два роки. Найдовше затримався на посаді голови правління колгоспу "Робітник" Минчук Стефан Пимонович. Ця людина мала повагу серед односельців. Коли 1951 року прийшов наказ зверху об'єднуватись із сусіднім жихівським колгоспом, то гутко-ожинці виступили проти цього. У колгоспі "Робітник" було дві бригади, своя ферма великої рогатої худоби, конюшня. Довелося тричі збирати загальні збори колгоспників, поки селян не умовили дати згоду на ліквідацію власного колгоспу. Упродовж більше 30-ти років у селі Гутко-Ожинка працювала початкова школа. До і після війни сільських дітей навчала грамоті вчителька Базан Наталія Михайлівна.

" Середино-Будський район.Доля людей і поселень краю"/ А.В.Нетудихатків.-/Суми,"Еллада",2009.-с. 119