Вікіпедія

Обадія

Обадія (Обадій, Овадія; івр. עבדיה‎) (кін. VIII — 1-ий дес. IX ст.) — нащадок Булана, засновник династії хазарських (інше написання — хозарських) царів (беків). З його ім'ям пов'язаний другий (остаточний) етап закріплення в Хазарії юдаїзму.

Обадія
Обадія
Обадія
Davestar
приблизно 790 рік — приблизно 809 рік
Монарх ха-мелех, хамалех (бек)
Попередник невідомий
Наступник Єзекія
Народився друга половина VIII ст.
Помер початок IX ст.
Національність єврей
Династія Буланіди
Звання бей Хазарського каганату
Релігія юдаїзм

Час правління визначається залежно від датування акту юдаїзації. У вітчизняній літературі його прийнято визначати періодом після останнього набігу хазар на Закавказзя в 799 році і до кінця правління халіфа Гаруна Ар-Рашида — 809 року[1]. На початку IX ст. в Хазарії стався державний переворот під керівництвом Обадії[2]. Владу захопила юдейська община (рахдонітів[1][3]), яка поставила поряд з каганом-тюрком царя-юдея[1].

Реформи «Відновлення царства» ред.

Релігійна реформа ред.

Ха-мелех Обадія провів великі реформи. У релігійній області встановив ортодоксальну раввіністичну форму юдаїзму. Збудував синагоги і школи. Запросив в країну єврейських мудреців, встановивши їм щедру плату. Вони познайомили місцеву знать з Мішною й Талмудом. За даними арабських джерел, зокрема Аль-Масуді[4], юдейська релігія стала пануючою в каганаті за часів халіфа Гаруна ар-Рашида, отже, Обадія почав свою реформаторську діяльність десь на рубежі VIII і IX вв. — через декілька років після початку панування на троні. Батько його, останній язичницький каган Хазарії, помер приблизно в 790 р., про що збереглася звістка в «Житії Іоанна Готського»[5].

Цар Йосип (нащадок Обадії) у своєму листі до Хасдаї ібн-Шафрута (близько 960 р.) розповідає про свого прародителя Обадію наступне: «Потім явився цар з його (Булана) онуків, на ім'я Обадія, який відновив царство і зміцнив справжню віру; він побудував синагоги і учбові дома, зібрав учених Ізраїлю, дав їм срібло і золото, і вони пояснили йому 24 книги священного писання, Мішну, Талмуд і збірки святкових молитов, будучи богобоязливим, люблячим Тору і справжнім служителем Господа, да почиє на ньому дух Божий»[6].

Політична реформа ред.

У політичній області став засновником системи подвійного правління, при якій за номінальними правителями країни каганами залишилися тільки символічні функції, а керівництво державою здійснювали їх заступники — нащадки Обадії. Юдаїзм, таким чином, став релігією правлячого дому.

Каган (хакан) перетворився на харизматично-релігійного сакрального живого бога, який проте, не мав ніякої влади, а його іменем правив цар (ха-мелех, бек). Хакан став своєрідним талісманом юдейської Хазарії, якого боготворили коли країна процвітала, і вбивали за перших негараздів, замінюючи сином чи братом[2].

Після прийняття юдаїзму Обадією і його оточенням «стали стікатися до нього юдеї з різних мусульманських країн і з Руму», — відмітив Аль-Масуді[7]. Слід сказати, що вже при Булані, що зробив спробу впровадити юдаїзм в Хазарії, багато євреїв переселилося в Східне Передкавказзя з Ірану під тиском мусульман. Євреї, що знову прибувають, гнані в християнських і в мусульманських країнах, швидко заселили цілі квартали хазарських міст, особливо кримських. Велика кількість їх осіла й в Ітилі. Вони щільним кільцем оточили трон Обадії та його наступників, що зробило каганат синкретичною культурно, та юдейською за політикою, державою.

Для своєї династії встановив прогресивний порядок престолонаслідування: замість традиційного «лествичного» принципу від старшого брата до молодшого, трон став передаватися строго від батька до сина. Проте, після правління сина Обадії, Єзекії і онука Манассії, його лінія завершилася і трон перейшов до брата Обадії Ханукки[1]. Є підстави вважати, що це сталося внаслідок швидкої загибелі перших царів через опір частини хазарської знаті новим порядкам.

Протиюдейська війна, відділення кабарів ред.

Усі, хто не прийняв юдаїзм, у тому числі християни і мусульмани, об'єдналися проти уряду, почалася громадянська війна, про яку через 100 років писав Костянтин Порфірогенет: «Коли у них сталося відділення від їх влади і зайнялася міжусобна війна, перша влада взяла верх, і одні з повсталих були перебиті, інші втекли і оселилися з тюрками (можливо, маються на увазі мадяри) в нинішній печенізькій землі, уклавши взаємну дружбу і діставши назву кабарів»[8][9]. Міжусобиця ослабила державу в цілому. Так, після репресій, зроблених проти кримських християн хазарським каганом, після ліквідації Готської митрополії Крим відколовся від Хазарії, і його приєднала до себе Візантія. Хазарам-юдеям довелося з цим змиритися, оскільки антиюдейськи налаштовані феодали і союзні з ними угорці тривожили царя навіть на його власній землі. У відповідь на це, каган зруйнував один з найпрекрасніших замків у своїй державі — Правобережний, який належав, мабуть, булгарину-неюдею[1].

Цілком допустимо, що каган Обадія, обертаючи знать в юдаїзм, прагнув не лише до протиставлення своєї держави двом великим державам (імперії і халіфату), але і до послаблення (але не знищення сакралізіції) язичницьких пут сакралізації влади (династії Ашина), що дало б йому реальну можливість боротися за владу в хазарській державі.

Ймовірно, саме тому Йосип і написав, що Обадія «поправив царство», тобто, на його думку, дещо відрегулював стосунки кагана зі своїми підданими, окрім відновлення юдейських обрядів та побудови в містах синагог.

Сумніви, щодо історичності Обадії ред.

Деякі дослідники, наприклад К. Цукерман, заперечують реальність Обадії як історичної фігури, на тій основі, що він не згаданий в короткому списку хазарських царів (твір Ієгуди Барселонця, XII століття)[10]. Проте ця точка зору не є загальноприйнятою.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507.
  2. ↑ а б Anatolìjovič., Rubel, Vadim (2002). Ìstorìâ seredn'ovìčnogo shodu. "Libìd'". ISBN 9660602340. OCLC 749220551.
  3. ↑ Alan., Brook, Kevin (2010, ©2006). The Jews of Khazaria. Rowman & Littlefield. ISBN 0742549828. OCLC 505472499.
  4. ↑ Masʻūdī, Abu l-Chasan ʻAli Ibn al-Chusajn Ibn ʻAli al-; Mikulʹskij, Dmitrij Valentinovič (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.) (Russian) . Moskva: Natalis. ISBN 5806200582.
  5. ↑ Артамонов, М. И. (2002). История хазар (рос.). Филологический факультет СПбГУ. ISBN 5811403771.
  6. ↑ Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона (рос.).
  7. ↑ Valentinovič, Mikulʹskij, Dmitrij (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.). Natalis. ISBN 5806200582. OCLC 249061114.
  8. ↑ East), Constantine VII Porphyrogenitus (Emperor of the; Moravcsik, Gyula (1967). Constantine Porphyrogenitus de Administrando Imperio (гр.). Dumbarton Oaks. ISBN 9780884020219.
  9. ↑ Этапы становления иудаизма в Хазарском каганате. www.sir35.ru. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
  10. ↑ Цукерман, К. (2003). Про дату навернення хозар до юдаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря // Ruthenica (PDF). http://history.org.ua (Українською) .

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обадія&oldid=39917330