Нікола́е Чауше́ску (рум. Nicolae Ceauşescu; 26 січня 1918, Скорнічешті, Олт — 25 грудня 1989, Тирговіште, Димбовіца) — діяч румунського та міжнародного комуністичного руху. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунія (1974—1989), багаторічний диктатор Румунії. Розстріляний (разом з дружиною Єленою Чаушеску) за вироком військового трибуналу по звинуваченню у скоєнні тяжких злочинів проти народу Румунії і держави.

Ніколае Чаушеску
рум. Nicolae Ceaușescu
Ніколае Чаушеску
Ніколае Чаушеску
7-й Генеральний секретар Румунської комуністичної партії
22 березня 1965 — 25 грудня 1989
Попередник Георге Георгіу-Деж
Наступник
1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунії
29 березня 1974 — 22 грудня 1989
Попередник
Наступник Йон Ілієску
3-й Голова Державної Ради Румунії
9 грудня 1967 — 29 березня 1974
Попередник Ківу Стойка
Наступник
Народився 26 січня 1918(1918-01-26)
Скорнічешті, Олт, Румунське королівство
Помер 25 грудня 1989(1989-12-25) (71 рік)
Прапор Румунії 1965—1989 Тирговіште, Димбовіца, Соціалістична Республіка Румунія
Похований Кладовище Генчаd
Відомий як політик, військовослужбовець, чоботар, Список президентів Румунії
Громадянство Прапор Румунії 1965—1989
Національність румун
Alma mater Університет Ніцци, Військова академія імені М. В. Фрунзе[1] і Академія економічних наук Бухарестуd[1]
Політична партія Румунська комуністична партія (з 1936 року)
У шлюбі з Олена Чаушеску
Діти Зоя Чаушеску, Ніку Чаушеску і Валентин Чаушеску
Релігія Атеїзм
Нагороди

Тричі Герой СРР, Герой Соціалістичної Праці СРР

Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Кавалер Великого Хреста особливого ступеня ордена За заслуги перед ФРН
Орден Хосе Марті
Орден Хосе Марті
Орден «Перемога Соціалізму»
Орден «Перемога Соціалізму»
Підпис
ceausescu.org

Під час правління Чаушеску (1965—1989) Румунія проводила відносно незалежну від СРСР політику. Так, Румунія була єдиною країною Варшавського договору, яка не брала участі у вторгненні до Чехословаччини 21 серпня 1968 року.

Життєпис ред.

 
Дружина Єлена Чаушеску

Народився у селянській родині. З 1932 брав участь у революційному русі. У 1933 вступив до Комуністичного союзу молоді (КСМ), згодом став членом ЦК КСМ. Член Румунської комуністичної партії з 1936. Переслідувався за революційну діяльність.[2]

У 1939—1940 — секретар Бухарестського міськкому КСМ та член ЦК з роботи із молоддю при ЦК компартії. У 1940 заарештований, перебував у в'язниці до 1944.

У 1944—1945 — секретар ЦК КСМ. У 1945 на Національній конференції компартії обрано кандидатом у члени ЦК.

У 1945—1946 — секретар парткомітету 1-го сектору Бухареста.

У 1946—1948 — секретар обласного комітету партії, спочатку Добруджі, потім Олтенії.

У 1948—1950 — заступник міністра сільського господарства.

У 1951—1954 — заступник міністра ради Радянської румунської республіки (РРР), з березня 1974 — Президент РРР. Голова Національної ради Фронту соціалістичної єдності з 1968.

Виступив із осудом щодо ініційованого СРСР вводу до Чехословаччини військ Варшавського договору у 1968. У деяких інших питаннях також дотримувався незалежного від Москви курсу у внутрішній та зовнішній політиці. Зокрема, у 1984 Румунія була єдиною країною учасницею РЕВ, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі.

Безконтрольно брав кредити у країн Заходу, що дуже швидко призвело економіку Румунії до колапсу. Намагаючись виправити ситуацію, уряд провів референдум щодо законодавчої заборони на залучення іноземних кредитів, а з 1980 виплата боргів стала пріоритетним напрямком румунської економіки. У результаті чого до 1989 Румунії все-таки вдалось розрахуватись за усіма кредитами та вона стала чи не найбіднішою державою Східного блоку, не враховуючи Соціалістичну Народну Республіку Албанія.

У Румунії існував «культ особи» Ніколае Чаушеску.

Звички ред.

Образив Королівську сім'ю під час візиту до Лондона у 1978 році, коли під час святкового прийому в Букінгемському палаці наказав своєму слузі скуштувати їжу. Також він приїхав зі своїми простирадлами і дезінфекційними засобами.

Революція та страта ред.

У листопаді 1989 року, кілька днів після XIV з'їзду Компартії Румунії, на якому Чаушеску було урочисто переобрано на посаду, розпочалися протести у місті Тімішоара, приводом для яких став арешт місцевого правозахисника священика Ласло Текеша. Поліції не вдалося придушити виступи, які зросли під час офіційного візиту Чаушеску в Іран; той змушений був передчасно повернутися і наказав застосувати силу для приборкання маніфестантів, проти яких було застосовано зброю. Це спричинило протести по всій країні, які переросли у Румунську революцію.

Рятуючись від багатотисячного натовпу біля телецентру в Бухаресті, Чаушеску покинув столицю разом із дружиною Єленою на гвинтокрилі, потім вони продовжили втечу на автомобілі, та все ж були затримані поблизу міста Тирговіште. У ньому ж було організовано трибунал, що виніс вирок про страту. Голова суду, що засудив подружжя Чаушеску, згодом наклав на себе руки.[3]

Вирок було виконано негайно за прискореною правовою процедурою. Відеозапис страти транслювався у багатьох країнах світу. Сьогодні у Румунії стверджують, що треба було судити подружжя Чаушеску у демократичний спосіб. Навіть Президент Йон Ілієску, що очолив державу після подій 1989 р., заявив, що особисто він був проти страти, але у ревкомі його думку не поділяла більшість. Тепер у Румунії вважають за потрібне наново судити Чаушеску, бодай посмертно. Цікаво також і те, що вся офіційна документація, за якою було розстріляно Чаушеску, зникла без сліду.[4]

Весь час, поки Чаушеску перебував під арештом, в Бухаресті точилися бої між держбезпекою, з одного боку, та повстанцями та військами, які перейшли на бік повстання. За кілька годин після розстрілу бої припинилися. В боях загибла велика кількість цивільних, які випадково потрапили під кулі.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б https://www.capital.ro/adevaruri-nestiute-despre-nicolae-ceausescu-ce-salariu-avea-fost.html
  2. Велика радянська енциклопедія. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008. 
  3. Матеріал газети «Червона зірка». Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 19 листопада 2008. 
  4. Російська газета від 22 грудня 2003. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008. 

Література ред.

Посилання ред.