Вікіпедія

Няняк

Няняк (в'єтнам. nhã nhạc, 雅樂 — «елегантна музика»), також хюеська придворна музика — це найпопулярніша форма в'єтнамської придворної музики.

Придворна музика В'єтнаму дуже різноманітна, але термін «nhã nhạc» відноситься лише до тієї частини в'єтнамської музики, що виконувалася у проміжку між правліннями династії Чан 13-го століття та династії Нгуєн 20-го століття. Вершини свого розвитку няняк досягла при правління останніх.[1]

Виконання няняк оркестром
В'єтнамський традиційний оркестр виконує няняк у Храмі Літератури.

Придворна музика В'єтнаму ред.

В'єтнамська придворна музика виконувалася висококваліфікованими та досвідченими придворними музикантами на щорічних церемоніях, ювілеях, у дні релігійних свят, а також була присутня на різних урочистих заходах, таких як коронаціях, похоронах, офіційних прийомах. Окрім музикантів, участь у дійствах брала велика кількість придворних танцюристів (див. традиційний в'єтнамський танець). І ті, й інші були одягнені в химерні костюми під час своїх виступів[2]. Більшість няняк, що поєднувалися із мистецтвом танцю присвячувалися побажанням довгого життя імператорам і процвітання їх володінь.[3] Часто няняк виконували в храмах на честь богів і стародавніх вчених, зокрема, Конфуція. Спеціально для виконання няняк було побудовано кілька театрів, включаючи Зуеттхідионг [vi] в Хюе.[2]

Витоки няняк — з китайської музики «яюе», японської ґаґаку та корейської Аак.[1][4] Вона була завезена до В'єтнаму під час правління китайської династії Мін.[5]


Інструменти ред.

До інструментів, які зазвичай використовуються у виконанні няняк включають кен боу (гарбузовий гобой), дан ті ба (грушоподібні лютні з чотирма струнами), дан нвіет (місяцеподібна 2 струнна лютня), дан там (обтянута шкірою басова лютня з трьома струнами), дан ні (двухструнний смичковий, що тримається вертикально), сао (також називається sáo trúc — бамбукова поперечна флейта), тронґ (барабан, грають палицями) та інші ударні інструменти.

Розвиток під час династії Нгуєнів (1802-1945) ред.

Вважається, що няняк дійсно досягла вершини свого розвитку при династії Нгуєнів. Саме вони стандартизували музику у В'єтнамі. Нгуєнські імператори оголосили няняк офіційною придворною музикою, і вона стала невід'ємною частиною масових ритуалів королівського палацу та інших дійств.

Історія няняк після Нгуєнів (1946 - наш час) ред.

Няняк була завезена до В'єтнаму при правлінні династії Мін у Китаї. Після повалення останньої у В'єтнамі династії Нгуєнів (1802-1945 рр.) музиканти, що виконували няняк, розсіялися по всій країні. До 1978 року не робилося жодної спроби щодо збереження цього мистецтва. Однак починаючи з 1980-х років уряд країни періодично влаштовує заходи, присвячені няняк, її почали пропагувати у школах, а в 2007 році ансамбль няняк супроводжував в'єтнамську делегацію президента Нгуєн Мінь Чієт у Японії, музиканти дали концерт в імператорському палаці.[5]

Поділ няняк ред.

Придворну музику В'єтнаму поділяють на 2 напрямки. «Дайняк» (Đại nhạc, «велика музика») і «тьєуняк» (Tiểu nhạc, «мала музика», камерні композиції для розваги імператора).[6] Ансамбль Дайняк складався більш ніж із сорока інструментів. Серед них були і дерев'яні духові (великий і середній гобої кен боу, буйволячий ріг), і струнні (смичкові та щипкові з різною кількістю струн, напр. дан ні), і ударні (барабани, кастаньєти з монетками). Група ударних у свою чергу поділялася на кам'яні, бронзові та шкіряні інструменти.[7] Ансамбль тьєуняк був набагато меншим, там брали участь три різновиди інструментів: ударні, який-небудь аерофон і кілька струнних.

ЮНЕСКО ред.

Няняк зараз виконується у колишній столиці Хюе. Хюеська придворна музика (Nhã nhạc cung đình Huế) була визнана у 2003 році ЮНЕСКО як шедевр усної та нематеріальної спадщини людства[en].[8][9] Загалом були зроблені значні зусилля для збереження цього воістину унікального і високорозвиненого мистецтва.

См. також ред.

Посилання ред.

  1. ↑ а б Ngọc Thành Tô, Thành Tô (1999). Documents of Vietnam’s court music (англійська) . Мічиганський університет: Nhà xuất bản Âm nhạc. с. 99—100.
  2. ↑ а б Мань, Тхіонг (20 квітня 2011). Хюеська придворна музика (няняк) (російською) . Ілюстрований журнал «В'єтнам».
  3. ↑ Audrey Seah, Charissa M. Nair (2004). В'єтнам. Культура світу (англійською) . Benchmark Books. ISBN 9780761417897.
  4. ↑ Encyclopædia Universali (2014). Dictionnaire des Musiques (Les Dictionnaires d'Universalis) (французькою) . Encyclopædia Universalis. ISBN 9782852291393.
  5. ↑ а б Natsuko, Akagawa (2014). Heritage Conservation and Japan 's Cultural Diplomacy: Heritage, National Identity and National Interest [Збережена Спадщина та Культурна Дипломатія Японії: Спадщина, Національна Ідентичність та Національні Інтереси]. Routledge Contemporary Japan Series (англійською) . Taylor & Francis. ISBN 9781134599011.
  6. ↑ Traditional Vietnamese Music // Asian Pacific quarterly of cultural and social affairs. Cultural and Social Centre for the Asian and Pacific Region № 3-4 (англійською) . 1971. с. 67.
  7. ↑ Vietnam Institute of Musicology. Solos and ensembles of Vietnamese folk musical instrument. VIỆN ÂM NHẠC (в'єтнамською) .
  8. ↑ Vietnamese Court Music. Goldsmith, University of London.
  9. ↑ UNESCO. Elements on the Lists of Intangible Cultural Heritage: Vietnam. Intangible cultural heritage (англійською) .

Зовнішні посилання ред.

Відео ред.


     Світова спадщина      Історія реєстрації

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Няняк&oldid=42080863