Новозибков

місто в Росії

Новозибков, також Новозибків[1][2] (рос. Новозыбков) — місто обласного підпорядкування в Російській Федерації, адміністративний центр Новозибківського району Брянської області. Розташований на відстані 188 км від Брянська. Населення міста становить 41 932 особі (2009).

місто Новозибков
Новозыбков
Герб Прапор
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Брянська область
Муніципальний район Новозибківська міськрада
Код ЗКАТУ: 15420
Код ЗКТМО: 15720000001
Основні дані
Час заснування 1701
Статус міста 1809
Населення 41 932 особи (2009)
Площа 31,4 км²
Густота населення 1335 осіб/км²
Поштовий індекс 243020
Телефонний код +7 48343
Географічні координати: 52°32′00″ пн. ш. 31°56′00″ сх. д. / 52.53333333336077259900775971° пн. ш. 31.93333333336077828334964579° сх. д. / 52.53333333336077259900775971; 31.93333333336077828334964579Координати: 52°32′00″ пн. ш. 31°56′00″ сх. д. / 52.53333333336077259900775971° пн. ш. 31.93333333336077828334964579° сх. д. / 52.53333333336077259900775971; 31.93333333336077828334964579
Часовий пояс +3, влітку +4
Водойма річка Корна
Найближча залізнична станція Новозибків
Відстань
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

171
193
188
Вебсторінка zibkoe.ru
Мапа
Новозибков (Росія)
Новозибков
Новозибков

Новозибков (Брянська область)
Новозибков
Новозибков

Мапа


CMNS: Новозибков у Вікісховищі

Географія ред.

Новозибков розташований на невеликій річці Корна, притоці річки Іпуть, басейн Сожу. На південній околиці протікає ще одна річка — Деменка, теж притока Іпуті.

Історія ред.

Місто засноване як слобода Зибка. Перші письмові згадки — в універсалі полковника Стародубського полку М. А. Миклашевського в 1701 році. Першими поселенцями були старообрядці-втікачі з центральних областей Росії, які оселилися на берегах озера Зибкого, неподалік від українських сіл Людкове та Тростань. Входило до складу Топальської сотні Стародубського полку. Основним заняттям селян в XVII — першій половині XVIII століть були переробка продуктів сільського господарства (виробництво канатів, олії, мила, шкіри) та дрібне ремесло (дерев'яний реманент, сани, дуги), а також торгівля. В 17081709 роках селяни активно брали участь у війні проти шведів. 30 січня (11 лютого) 1809 року посад Новозибків отримав статус повітового міста, центру Новозибківського повіту. Під час Наполеонівських воєн 1812 року в місті був сформований повітовий загін Чернігівського ополчення, який в складі Брянсько-Чернігівського ополчення та корпусів Ратта й Барклая-де-Толлі брали участь в боях під Могильовим, Оршею, взятті міст Замостя та Франкфурт-на-Майні. В 1860-их роках в Новозибкові був збудований перший сірниковий завод; в 1880-их роках кількість сірникових фабрик та заводів досягло 10, а річний прибуток склав 740 тис. руб. В 1887 місто було приєднано до залізниць Росії. 22 травня (4 червня) 1908 року було створене «Російське товариство сірникової торгівлі» (РОСТ), яке утримувало майже повну монополію на виробництво сірників в імперії (окрім 2 заводів на Далекому Сході).

У 1917 в Новозибкові базувався загін Українського Вільного козацтва в числі 50 вільних козаків під керівництвом підстаршини Андросюка.

До 1919 року місто перебувало у складі України[3].

Після аварії на Чорнобильській АЕС, на південний захід від міста починається непридатна для життя зона.

Населення ред.

Рік Населення
1897 15 500
1920 14 200
1926 19 900
1939 24 500
1959 25 900
1970 34 400
1979 41 200
1989 44 900
2002 43 038
2008 42 178
2009 41 932

Освіта та культура ред.

В місті функціонують 13 дошкільних закладів, 9 шкіл, 2 ПТУ, 3 технікуми, філіал Брянського державного університету (відкритий в 1995 році), корекційна школа-інтернат.

Галерея ред.

Відомі люди ред.

Література ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Новозибків // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 873. — 694 с.
  2. Новозибків // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. — Кн. 2, [т. 5] : Місто (продовження) — Перемиська Єпархія. — С. 1787. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. Світлина 148. Гайдамака. Архів оригіналу за 16 квітня 2022.

Посилання ред.