Національний пам'ятник кайзеру Вільгельму
Національний пам'ятник кайзеру Вільгельму (нім. Kaiser-Wilhelm-Nationaldenkmal Kaiser-Wilhelm-Nationaldenkmal) — кінна статуя першого німецькогоімператора Вільгельма I робота Рейнгольда Бегаса, яка не збереглася. Перебувала у центрі Берліна на площі Шлосфрайхайт навпроти порталу Еозандера із західної частини Міського палацу на березі Купферграбена. Шедевр роботи Рейнгольда Бегаса у стилі необароко поруч із алеєю Перемоги й національним пам'ятником Бісмаркові, спочатку встановленим у Рейхстага, він являє собою взірець пам'ятника епохи вільгельмінізма. Створення пам'ятника безпосередньо контролював кайзер Вільгельм II. Пам'ятник без особливої шкоди пережив Другу світову війну, але був зруйнований у 1950 році через рішення керівництва ГДР через ідеологічні мотиви.
Через рік після смерті кайзера Вільгельма у 1888 році трьох імператорів у Німеччині був оголошений публічний конкурс на проект головного національного пам'ятника німецькому імператорові на Палацовій площі у Берліні. У цьому конкурсі переміг проект імператорського форуму, запропонований архітектором Бруно Шмітцем. Пізніше цей проект був визнаний невдалим, і у 1891 році був проведений новий, уже закритий конкурс, на який запросили всього вісім скульпторів. Пам'ятник кайзеру планували встановити вже у західного фасаду Міського палацу на Шлосфрайхайт. Мабуть, по наполяганню Вільгельма II до конкурсу були залучені також Рейнхольд Бегас і мюнхенский скульптор Вільгельм тлу Рюман. Дізнавшись про це, більша половина уже запрошених скульпторів відмовилася від участі в цьому конкурсі. Як і очікувалося, у конкурсі першу премію отримав улюбленець кайзера Бегас, який створив скульптурний ансамбль разом зі своїми учнями. Архітектурну частину проекту виконав штутгартский архітектор Густав Гальмгубер. Цьому творчому дуету Бегаса й Гальмгубера вдалось перемогти проект придворного радника по будівництву Ернста тлу Іне.
Реалізація проекту пам'ятника розпочалася у червні 1894 року із знесення ряду будівель на площі Шлосфрайхайт. Перший камінь в основі пам'ятника був закладений 18 серпня 1895 року, у день 25-річчя битви при Сен-Пріва — Гравелот. Урочиста церемонія відкриття національного пам'ятника у присутності численних почесних гостей відбулася 22 березня 1897 року у рамках десятиденного святкування століття з дня народження імператора Вільгельма. Національний пам'ятник кайзеру Вільгельму обійшовся у чотири мільйона золотих марок, дуже значну суму для того часу. Пам'ятник відверто критикували за його величезні розміри й небачену форму. Висота споруди склала приблизно 21 м, висота кінної статуї — 9 м. Зі сторони лівої руки вершника кайзера супроводжував геній миру у вигляді ніжної жінки. Бронзовий постамент, на кутах якого на сферах літали чотири богині перемоги, з фронтальної сторони прикрашав підпис «Вільгельм Великий, німецький імператор, король Пруссій 1861—1888рр.», а з іншої сторони — «У знак подяки й любові. Німецький народ». На гранітних сходинках, які вели до постаменту, розмістили дві монументальні статуї, створені Евгением Бермелем: з північної сторони — «Війна», з південної — «Мир». По кутах цоколя пам'ятника чотири лева охороняли воєнні трофеї. Невдовзі пам'яток Вільгельму отримав саркастичне прізвисько «Вільгельм у рву левів», натякавши на біблійний сюжет популярної у ті часи картини Брайтона Рів'єра із зображенням пророка Даніїла в оточенні левів. Пам'ятник критикували як жахливий взірець манер деяких скульпторів обробляти непогані по суті статуї непотрібними деталями: крім кайзера і його коня на пам'ятку були представлені 19 напів роздягнених жінок, 22 чоловіка й 12 дітей. Берлінці назвали новий національний пам'ятник ще й «зоопарком Вільгельма II», через те, що на пам'ятнику були зображені 21 кінь, два віслюка, 8 овець, чотири лева, 16 кажанів, 6 мишей, одна білка, 10 голубів, дві ворони, два орла, 16 філінів, один зимородок, 32 ящірка, 18 змії, один карп, одна жаба, 16 раків, усього 157 представників фауни.
Високий постамент пам'ятника на дев'ятьох ступенів був виготовлений з ідеально обробленого шведського граніту з Вірбо й дозволяв проводити національні свята. Ансамбль статуй, що складався з коней із трьох сторін був оточений колоннадаю іонічного ордера з пісковика з кольоровою мозаїчною підлогою, яку по обох боках завершували два купових павільйона. На карнизі колоннади у передній частині чотири скульптури символізували королівства Пруссію (роботи Петера Крістіана Брейера), Баварію (роботи Серпня Гауля), Саксонію (роботи Серпня Крауса) і Вюртемберг (роботи Брейера). Чотири скульптурні групи на фронтальній стороні у Шпрее назвали «Торгівля й судноплавство», «Мистецтво», «Наука» і «Землеробство й промисловість». Південний кутовий павільйон прикрашала бронзова квадрига Баварії роботи Карла Ґанса Берневіца. Пандан до його на північному кутовому павільйоні, квадригу Боруссії, створив Іоганнес Гец.
Пам'ятник кайзеру Вільгельму отримав пошкодження через бої у Листопадову революцію. У результаті чого почалися дискусій було ухвалене рішення в користь відновлення пам'ятника замість його руйнування. У Другу світову війну національний пам'ятник у Міського палацу витримав без значних пошкоджень. Зимою 1949—1950 роках влада ГДР все-таки вирішила знести пам'ятник до цоколя. Рішення носило виключно політичний характер, як і у ставленні незадовго до цього Міського палацу. Цоколь національного пам'ятника кайзеру Вільгельму, визнаний пам'ятником архітектури, який зберігся до нашого часу й розташований у південно-західної сторони Палацової площі. Від зруйнованого національного пам'ятника також збереглися дві скульптури левів, які без трофеїв у трохи зміненому дизайні попарно встановлені у павільйону хижаків «Дім Альфреда Брема» тірпарку Фрідріхсфельде. Одна з скульптур орла роботи Августа Гауля перебуває у власності Бранденбургского музею й перебуває у його внутрішнім дворі. Інші скульптурні елементи зруйнованого пам'ятника кайзеру Вільгельму були знищені.
На місці національного пам'ятника кайзеру Вільгельму планувалося встановити пам'ятник Свободі й єдності у честь возз'єднання Німеччини у 1990 році, але у квітні 2016 року у кінцевім підсумку від реалізації цього проекту відмовилися через фінансові проблеми. 11 листопада 2016 року бундестаг ухвалив рішення про реконструкції на старій Шлосфрайхайт історичній колонаді пам'ятника, вартість цих робіт була оцінена в 18,5 млн євро.
Література
ред.- Gustav Klitscher: Die Hundertjahrfeier in Berlin in: Die Gartenlaube, 1897, Heft 16, S. 268—271
- Bodo Rollka, Klaus-Dieter Wille: Das Berliner Stadtschloß. Geschichte und Zerstörung, Mit einer Nachbemerkung von Wolf Jobst Siedler, 2. erw. Aufl., 1993, ISBN 3-7759-0302-X
- Alfred Gotthold Meyer: Reinhold Begas, aus der Reihe: Künstler-Monographien, herausgegeben von H. Knackfuß, Berlin und Leipzig, 1897.
- Reinhard Alings: Monument und Nation. Das Bild vom Nationalstaat im Medium Denkmal — zum Verhältnis von Nation und Staat im deutschen Kaiserreich 1871—1918, Berlin/ New York, 1996
- Alfred Kerr: Wo liegt Berlin? — Briefe aus der Reichshauptstadt 1895—1900, Berlin 1997, S. 253—258.
- Eger: Die Gründungsarbeiten zum Bau des Nationaldenkmals für Kaiser Wilhelm I an der Schloßfreiheit in Berlin. In: Zentralblatt der Bauverwaltung, Jahrgang 16 (1896), S. 373—375 und 386—389.