Наперстянка великоквіткова
Наперсник великоцвітий[1], наперстянка великоцвіта[2], (Digitalis grandiflora Mill.) — вид рослин з родини ранникових (Scrophulariaceae).
| Наперстянка великоквіткова | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Губоцвіті (Lamiales) |
| Родина: | Подорожникові (Plantaginaceae) |
| Рід: | Наперсник (Digitalis) |
| Вид: | D. grandiflora
|
| Біноміальна назва | |
| Digitalis grandiflora Mill., 1768
| |
Інші назви: наперсник жовтий, наперсточниця багряна, наперстянка великоквіткова, дзвіночки жовті, дзвоники, дзвоники жовті, жбаночки, живокон, збаночки, коровник, кукулиця, напальки, наперстки, наперстник, наперсток, наперстянка, натягач, неперстник жовтий, ползкоцвіт, рюмочник, стягач, тифун, язик волів та ін.[1].
Історія використання ред.
Ця рослина в Ірландії була відома уже в V ст. У XI ст. в Німеччині її застосовували як засіб від водянки. Однак траплялися випадки отруєння через неправильне дозування, і наперстянку деякий час не використовували. Але наприкінці XVIII ст. англійський лікар Вайзеринг знайшов в архівах померлої знахарки рецепт наперстянки для лікування складних захворювань серця і вирішив його вивчити. Через 10 років наукового дослідження (у 1785 р.) він увів цю рослину в наукову медицину.
Біологічна характеристика ред.
Наперстянка великоквіткова — багаторічна трав'яниста рослина (40—120 см заввишки). Кореневище коротке, товсте. Стебло пряме, залозисте-пухнасте. Прикореневі листки довгасто-ланцетні або ланцетні, нерівномірно-пилчасті або цілокраї, опушені, при основі звужені в короткий черешок. Стеблові листки чергові, довгасто-ланцетні, сидячі. Квітки великі, пониклі, дещо неправильно зрослопелюсткові, зібрані в довгу однобічну китицю жовтого кольору. Плід —яйцеподібна залозиста, пухнаста багатонасінна коробочка. Цвіте в червні — серпні.
Місця зростання ред.
Зустрічається наперстянка в Карпатах, на Правобережній, рідше — Лівобережній Україні. Росте у мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників. В Карпатах часто зустрічаються зарості на десятки гектарів. Останнім часом вирощують також на квітниках, у затінених місцях парків і лісопарків.
Практичне використання ред.
Лікарська, отруйна і декоративна рослина.
У науковій медицині використовують листки наперстянки лат. Folia Digitalis. Препарати з них призначаються при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій і хронічній серцевій недостатності, при порушенні ритму серцевих скорочень, клапанних пороках серця та інших порушеннях серцевої діяльності.
Запах у рослини слабкий та своєрідний, смак гіркуватий.
Листки наперстянки містять серцеві глікозиди (дигітоксин, гітоксин, дигінін), сапоніни, флавоноїди та деякі інші речовини.
У ветеринарії листя наперстянки використовують при порушенні серцевої діяльності у тварин.
Всі органи наперстянки отруйні. Вживання їх тваринами у великій кількості призводить до збудження роботи серця, звуження кровоносних судин, розладу травлення.
Рослина придатна для вирощування на квітниках, а також у затінених місцях парків і лісопарків.
Фармакологічні властивості ред.
Листки містять різні серцеві глікозиди, сапоніни, флавоноїди, вітамін C та деякі інші речовини. Препарати з листків наперстянки призначають при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій хронічній недостатності, порушенні ритму серцевих скорочень та інших хворобах серця.
Вирощування ред.
Для вирощування наперстянки відводять ділянку, захищену від холодних північно-східних вітрів. Найкраще росте на легких суглинковоих і супіщаних чорноземних ґрунтах, але не кислих.
Сівба ред.
Перед сівбою ділянку перекопують на глибину 22—27 см.
Розмноження ред.
Розмножують як розсадою, вирощеною в парниках, так і насінням, яке висівають під зиму або рано навесні з міжряддями 60 см. Догляд за посівами полягає в багаторазовому розпушенні ґрунту, в прополюванні та внесенні добрив (200 кг гною, 2 кг суперфосфату і 1 кг калійних солей на 100 м²).
Заготівля ред.
Листки збирають двічі: першого року — в кінці літа і восени, другого — на початку цвітіння та після досягнення стандартних розмірів.
Збирання, переробка та зберігання ред.
Збирають прикореневі та стеблові листки восени або навесні, до початку цвітіння, зриваючи їх руками. Складають, не трамбуючи, в невеликі кошики. Швидко сушать на горищах під залізним дахом, але краще в сушарках при температурі 55-60°. Сухі листки пакують у тюки або фанерні ящики, вистелені папером, вагою по 50 кг.
Зберігають у сухих приміщеннях на верхніх стелажах. Строк зберігання — два роки.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Digitalis grandiflora // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
Джерела ред.
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Наперстянка великоквіткова // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 293. — ISBN 5-88500-055-7.