Мієлофон
Мієлофон (від грец. μυελόσ «мозок» + грец. φωνή «звук, голос, шум») — вигаданий прилад, пристрій для читання думок у творах Кира Буличова та їхніх екранізаціях. Уперше згадується в повісті «Іржавий фельдмаршал» (1968).
Після виходу дитячого фільму «Гостя з майбутнього» (1985), в якому сюжет пов'язаний із викраденням цього апарату космічними піратами в Аліси Селезньової[1], пристрій здобув широку популярність[2]. Однією із популярних фраз фільму була репліка Колі Герасимова: «Алісо, мієлофон у мене!»[3].
Опис ред.
У фільмі роль мієлофону виконує невеликий чорний прямокутний футляр з-під фотоапарата, всередині якого знаходяться частинки скла, склеєні разом у кристал, що виконує функцію «підсилювача» думок. За Буличовим, кристал суцільний — великий безбарвний гіперселеніт, дуже рідкісний природний кристал, виявлений тільки на астероїді Власта.
Структурно пристрій — це електронний підсилювач із приймачем. Носять його в чорному шкіряному чохлі, схожому на футляр фотоапарата, з вузьким ремінцем. У книзі мієлофон описаний як невеликий апарат із навушниками і проводами. У фільмі — це коробочка з великим прозорим кристалом, який в момент приймання-передавання думок переливається кольорами веселки і видає переливчастий мелодійний звук.
Згідно з фільмом, мієлофон розроблений у лабораторії професора Селезньова для використання в наукових і медичних цілях. У книзі не сказано, де він розроблений, але згадується, що за винятком кристала, з точки зору техніки — нецікавий.
Кристали гіперселеніту можуть уловлювати біологічні струми мозку живої істоти (в тому числі тварин і мислячих рослин) і передавати її думки оператору, який працює з приладом. Дальність дії — до десяти метрів. Умовою роботи мієлофона є наявність думок у мозку обстежуваного.
За допомогою приладу можна слухати й власні думки, які звучать зовсім не так, як «зсередини». Також можна читати думки роботів. Мієлофон у 2070-х роках застосовується і в медицині, коли треба поставити точний діагноз, адже люди часто не можуть пояснити словами, що і як у них болить, а тварини взагалі не можуть розмовляти. Також застосовується при лікуванні «психічних» (за висловлюванням Аліси) хворих.
Мієлофонів Всесвіті лише двадцять, оскільки на астероїді було знайдено всього 26 кристалів. Один мієлофон для читання думок інопланетних тварин було виділено космозоологам московського зоопарку майбутнього — Космозоо .
Цікаві факти ред.
Реквізитори кінофільму «Гостя з майбутнього» зазнали труднощів, коли вигадували вигляд цього приладу[4]. У нагоді став знайдений у магазині уральський сувенір — напівпрозорий, необроблений кварц у подарунковому футлярі, який і виконав роль мієлофона. До коробочки тільки додали ремінь, щоб її було зручніше носити. Після знімання «мієлофон» залишився у режисера фільму Павла Арсенова.
У російському місті Владимирі 2015 року, до 30-річчя фільму «Гостя з майбутнього», планувалося відслонити пам'ятник мієлофону. Автор проєкту — скульптор Ілля Шанін, автор ідеї — місцевий журналіст Юрій Борисов[5].
Твори, в яких фігурує прилад ред.
- Повість «Іржавий фельдмаршал» (1968)
- Повість «Сто років тому вперед» (1978)
- Телефільм «Гостя з майбутнього» (1985)
- Художній фільм «Острів іржавого генерала» (1988)
Примітки ред.
- ↑ ФОМИНА, Оксана (27 травня 2004). Алиса Селезнева стала вирусологом, а робот Вертер - политиком. kp.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Огонек: ОХОТНИКИ ЗА МИЕЛОФОНОМ. web.archive.org. 4 серпня 2008. Архів оригіналу за 4 серпня 2008. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Такого, как Вертер: любимые андроиды мирового кино :: приложение «Weekend» :: РБК daily от 13.07.2007. web.archive.org. 8 серпня 2009. Архів оригіналу за 8 серпня 2009. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Гостья из прошлого: как снимали знаменитый фильм о будущем > В Блогах > Еженедельник 2000. web.archive.org. 1 грудня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2013. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ В Центральном парке Владимира появится памятник миелофону. vesti.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
