Вікіпедія

Мінас Тохатці

Мінас Тохатці (вірм. Մինաս Թոխաթցի, 1510—1621/22) — вірменський поет і гусан XVI—XVII століть[2][3][4][5].

Мінас Тохатці
вірм. Մինաս Թոխաթցի
Народився 1510[1]
Токат[1]
Помер 1621[1] або 1622[1]
Львів, Руське воєводство, Річ Посполита
Національність вірмени[1]
Місце проживання Кам'янець-Подільський[1]
Сучава[1]
Львів[1]
Діяльність поет, писар
Знання мов вірменська
Жанр плач і сатира

Життя і творчість ред.

Родом з Токата (звідси й прізвище). 1540 р. перебрався до подільського Кам'янця, а пізніш — до Сучави. В 1563 оселився у Львові, де став секретарем архієпископа місцевої вірменської громади Григора Варагеці[6][7]. Протягом 1572–1619 років працював у вірменському суді міста, через що іноді іменується Ловандаці (Львівський) або Лехаці (Польський)[3][5][8]. Займався переписами рукописів і сам писав поеми. Помер там-таки у віці 111 літ.

Літературний доробок Мінаса Тохатці дуже різноманітна, зустрічаються поеми й релігійного і світського змісту, і трагічні, і сатиричні. Писав як на грабарі, так і на ашхарабарі — розмовною мовою свого часу. Особливо відомі його «Плач по вірменах країни Олахів» (вірм. «Ողբ ի վերայ Օլախաց երկրին հայերուն», 1552 р.) і «Хвала арісі» (вірм. «Գովասանք հերիսի», 1563 р.). У «Плачі» розповідається про переслідування вірмен Молдавії на релігійному ґрунті в 1551—1552 роках з боку господаря Стефана Рареша.

Мінас був очевидцем тих подій і його поема містить важливі історичні відомості[3][9][10]. «Хвала арісі» являє собою сатиричний вірш про вірменську страву аріса; усілякими хвалами і перебільшеними характеристиками страви автор висміює апетит ненажерливих людей[11][12][13]. Складається з 200 рядків, написаний на ашхарабарі[14][15].

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1981. — Т. 7. — С. 554.
  2. ↑ A. J. Hacikyan, G. Basmajian, E. S. Franchuk, N. Ouzounian. The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century. — Detroit, MI: Wayne State University Press, 2002. — С. 757. — 1108 с. — ISBN 0814330231.
  3. ↑ а б в  // Армянская советская энциклопедия. — Ер., 1981. — С. 554.
  4. ↑ L'Iran, l'Arménie et la Géorgie // Histoire de l'humanité: 1492—1789 — вид-во Юнеско, 2008. — С. 666. — 1247 с. — ISBN 923202814X.
  5. ↑ а б Armenian music (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2014. Процитовано 10 січня 2014.
  6. ↑ Kevork B. Bardakjian. A Reference Guide to Modern Armenian Literature, 1500—1920: With an Introductory History. — Wayne State University Press, 2000. — С. 39—40. — 714 с. — ISBN 978-0-81432-747-0.
  7. ↑ Rachel Goshgarian Blending In and Separating Out: Sixteenth-Century Anatolian Armenian Food and Feasts. in: Starting With Food. Culinary Approaches to Ottoman History. ed. Amy Singer. стр. 49—68
  8. ↑ Вартан Григорян. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии) [Архівовано 10 січня 2014 у Wayback Machine.]. — Ер.: изд-во АН АрмССР, 1980. — С. 190. — 291 с.
  9. ↑ Тораманян, А. Х.  // Историо-филологический журнал АН АрмССР. — Ер., 1981. — № 3. — С. 211—223.
  10. ↑ Джотян-Крайчир Пирошка.  // Вестник общественных наук НАН РА. — Ер., 2008. — № 1. — С. 3—17.
  11. ↑ James R. Russell.  // Le Muséon. Vol: 116 Issue: 1-2. — 2003. — С. 137—179.
  12. ↑ James R. Russell.  // Iran and the Caucasus 17(2). — 2011. — С. 189—214.
  13. ↑ Авдалбекян М. Т.  // Историо-филологический журнал АН АрмССР. — Ер., 1962. — № 1. — С. 84—93.
  14. ↑ Аршаруни А.  // Бюллетень общественных наук АН АССР. — Ер., 1962. — № 1. — С. 84—93.
  15. ↑  // Вестник общественных наук АН АрмССР. — Ер., 1980. — № 3. — С. 92—108.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мінас_Тохатці&oldid=41202761