Вікіпедія

Міліндер Лев Максович

радянський актор

Лев Максович Міліндер (нар. 31 грудня 1930, Ленінград, РРФСР, СРСР — пом. 8 березня 2005, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, автор театральних « капустників». Заслужений артист РРФСР (1991)[1][2].

Міліндер Лев Максович
Зображення
Зображення
Дата народження 31 грудня 1930(1930-12-31)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР
Дата смерті 8 березня 2005(2005-03-08)
Місце смерті Санкт-Петербург, Росія
Поховання Преображенський єврейський цвинтарd
Громадянство СРСР СРСР → Росія Росія
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв (1953)
Професія актор,
автор театральних «капустників»
Кар'єра 1953—2005
Нагороди
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Заслужений артист РРФСР
IMDb ID 0577785
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міліндер.

Біографія ред.

Лев Міліндер народився 31 грудня 1930 року в Ленінграді, в єврейській сім'ї, яка жила на Заміському проспекті, будинок № 12, кв. 63[3]. Під час німецько-радянської війни з молодшою сестрою Нелею[4], бабусею[5] та дідусем[6] був евакуйований до Троїцька[7] . Батько — Макс Якович Міліндер (1907-?), був призваний в діючу армію 2 липня 1941, служив у штабі 39-ї армії, капітан, нагороджений орденом Червоної Зірки (1942), медаллю «За бойові заслуги»[8].

1953 року закінчив Ленінградський державний театральний інститут імені О. Островського (клас Бориса Зона, Тетяни Сойникової та Володимира Честнокова), після чого разом із дружиною — актрисою Ніною Миколаївною Ургант — був направлений на роботу за розподілом до Ярославського драматичного театру імені Федора Волкова[9][10].

Протягом п'ятдесяти років, з квітня 1954[10] і до кінця життя, служив у трупі Ленінградського (згодом Санкт-Петербурзького) державного академічного театру комедії імені Миколи Акімова . Здобув популярність у 1960 році після ролі тіні вченого в постановці режисера Миколи Акімова «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца. Ця роль принесла Леву Міліндеру успіх та стала вершиною його творчого шляху. Пізніше він зіграв чимало гідних ролей: князя Сержа Ветринського у водевілі «Лев Гурич Синічкін» за адаптованим текстом Олексія Бонді (за Дмитром Ленським), Жана в «Силуетах Парижа» Франсуази Саган, Дубровського в «Дзвінку у порожню квартиру» Дмитра Угрюмова, — але вони помітно поступалися образу, створеному ним у п'єсі Шварца[11][12].

Багато років Міліндер був беззмінним автором акимівських «капустників», присвячених ювілеям працівників театру[13]. На основі цих заходів, що викликали великий суспільний резонанс, 1987 року було поставлено концерт-огляд «Давайте говорити один одному компліменти»[11].

Лев Максович Міліндер помер у святковий день 8 березня 2005-го[14] в Санкт-Петербурзі, на 75-му році життя[15] . Похований на Преображенському єврейському цвинтарі в Санкт-Петербурзі[16].

Родина ред.

  • Мати — Іда Марківна (Мордківна) Шевець, померла в Ізраїлі .
  • Сестра — кандидат медичних наук[17] Нінель Максівна Міліндер (нар. 1936), фтизіатр.
  • Дружина (1950-і) — Ніна Миколаївна Ургант (1929—2021), актриса театру та кіно, народна артистка РРФСР (1974), лауреат Державної премії СРСР (1976). Лев Максович та Ніна Миколаївна прожили у шлюбі чотири роки, після розлучення одружився ще чотири рази[14].
  • Донька від передостаннього шлюбу.[14]

Творчість ред.

Роботи у театрі ред.

Ленінградський (Санкт-Петербурзький) державний академічний театр комедії імені Миколи Акімова ред.

Лев Міліндер прослужив у трупі театру понад п'ятдесят років, з квітня 1954 року і до кінця життя, і в різні роки був зайнятий у спектаклях[10][11]:

  • 1954 — «Суддя в пастці» — перехожі, жебраки та інші
  • 1954 — «Помпадури і помпадурші» — офіцер
  • 1959 — «Четверо під одним дахом» — громадянин напідпитку
  • 1959 — «Трихвилинна розмова» — бухгалтер
  • 1960 — «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца (режисер — Микола Акімов) — тінь (Теодор-Христиан) вченого (Християна-Теодора)[11][12]
  • 1962 — «Фізики» — Уве Сіверс, старший санітар
  • 1963 — «Дон Жуан» — іноземні посли / лорд Амандевілл / Джонсон / негр Баба / султан / Ламбро
  • 1964 — «Дело» — Чибісов, підпорядкованості
  • 1964 — «Дванадцята ніч» — Фесте, блазень Олівії
  • 1966 — «Весілля Кречинського» — Ніканор Савич Бек, лихвар
  • 1968 — «Циліндр» — Родольфо
  • 1968 — «Силуети Парижа» — Жан
  • 1970 — «Хай живе король!» — Володимир Миколайович, заступник начальника інюрколегії Міністерства закордонних справ СРСР / Посадіон, надовго міністр внутрішніх справ Б.
  • 1970 — «Село Степанчиково та його мешканці» — Прим
  • 1972 — «Маленьке вікно на великий океан» — поет / художник / хор
  • 1972 — «Візок з яблуками» — Король Магнус / Памфілій / Пліній, міністр фінансів
  • 1973 — «Троянської війни не буде» — Геометр, сенатр
  • 1974 — «Романтики» — Страфорель
  • 1974 — "Концерт для. . . " — кларнет
  • 1976 — «Ремонт» — людина в шльопанцях
  • 1977 — Баня — Моментальников
  • 1977 — «Сваха» — Корнелій Хекл
  • 1980 — «Тьоркін-Тьоркін» — перший критик
  • 1980 — «Зрада» — Гліб Олексійович Валетов
  • 1981 — «Казка Арденського лісу» — Жак-меланхолік
  • 1984 — «Все можуть королі» — Рибаков, член комісії
  • 1985 — «День Перемоги серед війни» — кларнет
  • 1986 — «Дванадцята ніч» — Антоніо, капітан корабля, друг Себастьяна
  • 1990 — «Ромул Великий» — Аполліон, антиквар
  • 1992 — «Планета кохання» — сенатор
  • 1993 — «Тартарен з Тараскона» — буфетник
  • 1997 — «Пристрасті за Мольєром» — вчитель танців

Фільмографія ред.

Озвучування ред.

Визнання ред.

Державні нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 13 мая 1991 года «О присвоении почётных званий РСФСР работникам искусства». [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] Сайт «Сейчас.ру» // lawmix.ru
  2. ↑ а б Лев Максович Милиндер. Заслуженный артист РСФСР. Краткая биография. [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
  3. ↑ Весь Ленинград (1935) [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]: Макс Яковлевич Милиндер (предприятие «Вагрест»)
  4. ↑ Неля Милиндер в эвакуационных списках (1942). Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  5. ↑ Бруха Лейбовна Сапожник (инженер) в эвакуационных списках (1942). Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  6. ↑ Марк Моисеевич Сапожник (слесарь) в эвакуационных списках (1942). Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  7. ↑ Лев Милиндер в эвакуационных списках (1942). Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  8. ↑ Милиндер Макс Яковлевич на сайте Память народа. Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  9. ↑ И. Жукова. «Нас знают, как Милиндера». — «Новости Петербурга», № 44, 2-8 ноября 2004 года. [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
  10. ↑ а б в Беседовала Екатерина Щербацкая. Интервью со Львом Максовичем Милиндером. — Журнал «Театральный Петербург», № 10, май 2004 года. [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
  11. ↑ а б в г Лев Милиндер (1930—2005). Творческая биография, спектакли прошлых лет. [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова // akimovkomedia.ru
  12. ↑ а б Спектакль «Тень» по одноимённой пьесе-сказке Евгения Шварца в постановке Николая Акимова. Премьера — 19 ноября 1960 года (спектакль возобновлён с постановки 1940 года). Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова // akimovkomedia.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 27 січня 2014.
  13. ↑ Светлана Мазурова. «Прощёный вечер: знаменитые актёрские капустники проходят в Театре комедии с 1948 года». — «Российская газета. Неделя», № 83, 22 апреля 2005 года. [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
  14. ↑ а б в г Виктория Катаева. Тайна родового проклятья Ивана Урганта. — Накануне 35-летнего юбилея Ивана Урганта о нём рассказывает близкий друг его дедушки, Льва Максовича Милиндера, сослуживец по Театру комедии, народный артист России Валерий Никитенко. [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] Газета «Собеседник» // sobesednik.ru (15 апреля 2013 года)
  15. ↑ Умер король капустников. — На 75-м году жизни скончался заслуженный артист России Лев Милиндер. [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] Газета «Комсомольская правда» в Санкт-Петербурге // spb.kp.ru (11 марта 2005 года)
  16. ↑ Надгробный памятник на могиле Льва Милиндера и его деда (участок 3/2 старый, могила № 373) [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. Официальный сайт Еврейской религиозной общины Санкт-Петербурга // jekl.ru
  17. ↑ Российская государственная библиотека [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.]: Диссертация «Интенсивная этиопатогенетическая терапия больных распространённым фиброзно-кавернозным туберкулёзом лёгких в условиях стационара» (1979)
  18. ↑ Беседовала Елена Добрякова («Невское время») (23 августа 2011 года). Андрей Ургант: «Страстей не люблю». Глобальный еврейский онлайн-центр // jewish.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 27 січня 2014.
  19. ↑ Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 29 октября 2004 года № 1375 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников Санкт-Петербургского государственного учреждения культуры „Академический театр комедии имени Н. П. Акимова“». [Архівовано 25 грудня 2016 у Wayback Machine.] Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru

Посилання ред.

 
link=[1]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міліндер_Лев_Максович&oldid=41327172