Вікіпедія

Мік Берк

Майкл «Мік» Берк (англ. Michael Burke; 1941, Віган, Велика Британія — 26 вересня 1975, Еверест, Тибет) — британський альпініст, кінооператор-висотник. Учасник багатьох «новаторських» альпіністських експедицій, зокрема на Аннапурну південною стіною 1970 року — початку ери екстремально складних гімалайських сходжень, а також Британської експедиції на Еверест 1975 року південно-західною стіною, під час якої зник безвісті, штурмуючи вершини в умовах різко погіршення погоди. Загинув, ймовірно, під час спуску.

Мік Берк
англ. Mick Burke
Народився 1941
Віган, Великий Манчестер, Велика Британія
Помер 1975
Джомолунгма
Країна  Велика Британія
Діяльність альпініст
Знання мов англійська
IMDb ID 9310806

Біографія ред.

Народився у Вігані, Велика Британія. Початкові навички в альпінізмі здобув, почавши зі сходжень в Озерному краї. У 1964 році пройшов ребро Бонатті на Ле Дрю, а у 1965 році повторив американську диретиссиму (англ. American Direct, Гері Геммінг[en] і Роял Роббінс) на цей же пік — найскладніші маршрути в Альпах. У 1966 році разом з Крісом Бонінгтоном був учасником команди, що документувала для ЗМІ сходження за новим маршрутом на Ейгер команди Джона Гарліна[en], і цього ж року став учасником однієї з наймасштабніших в історії рятувальних операцій в Альпах — порятунку двох німецьких альпіністів. — Гейнца Раміша та Германа Шріделля, які опинилися під час сходження стіною Пті-Дрю у безвихідному положенні за 250 метрів від вершини, і провели на крихітній полиці десять днів (хід рятувальної операції висвітлювали найбільші ЗМІ, її очолював Гері Геммінг, в ній також брав участь Рене Демезон)[1][2][3].

У 1967 році Берк разом з Дугалом Гестоном здійснив зимове сходження на Матернгорн північною стіною[4], а у 1968 році у складі англо-аргентинської команди зробив одну з перших спроб сходження на Серро-Торре[5]. Роком пізніше Берк став першим з британців (з Робом Вудом), хто пройшов маршрут Ніс[en] на Ель Капітан (Йосеміті, США)[1].

Починаючи з 1970 року для Берка почався період сходжень у Гімалаях. У 1970 році отримав запрошення від Кріса Бонінгтона для участі в експедиції на Аннапурну південною стіною, в якій багато зробив для її успіху[6]. У 1972 році у складі британської експедиції Бонінгтона штурмував Еверест південно-західною стіною (разом з Дагом Скоттом і Дугалом Гестоном тоді вдалося досягти висоти 8300, після чого довелося відступити)[7], і, нарешті, у 1975 році брав участь у новій експедиції на третій полюс неприступною південно-західною стіною, яка цього разу закінчилася успіхом — 24 вересня на вершину зійшли Даг Скотт і Дугал Гестон. За два дні — 26 вересня, було вирішено зробити повторне сходження, на яке вийшли дві штурмові зв'язки — Пітер Бордман і шерпа Петемба, і Мік Берк з Мартіном Бойсеном. Бойсен зійшов з маршруту через проблеми з кисневим обладнанням, а Берк вирішив продовжити сходження наодинці, щоб спробувати зняти унікальні кадри фінальної частини підйому. Останній раз його бачили Бордман і Петемба під час спуску з вершини після успішного сходження, коли, в умовах погіршення погоди, до вершини Міку залишалося близько ста метрів за простим гребеневим маршрутом (він навіть запропонував Бордману і Петембі повернутися, щоб зафіксувати їх сходження, але через проблеми з кисневим обладнанням у Бордмана альпіністи домовилися почати спільний спуск трохи нижче, але ця зустріч так і не відбулася). Мік Берк зник безвісти, ймовірно, вже під час спуску з Евересту внаслідок зриву чи обвалу снігового карниза. Ні його тіла, ні якихось його слідів не виявлено[8][1][9].

Після смерті альпініста Бі-бі-сі та Королівським географічним товариством засновано премію пам'яті Міка Берка (англ. Mick Burke Award), яка надається за найкращий аматорський документальний фільм у жанрі Outdoor[10][11].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Maxine Willett. Burke, Mick (1941-1975). Mountain Heritage Trust. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 25 січня 2017.
  2. ↑ В 1966 году в Альпах осуществлена самая масштабная спасательная операция на Пти-Дрю. 4sport.ua. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017.
  3. ↑ The DRUS Rescue – August 1966. SummitPost.org. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017.
  4. ↑ Martin Boysen. In memoriam // The Alpine Journal. — 1976. — Т., № 325 (30 квітня). — С. 268. Архівовано з джерела 4 березня 2016.
  5. ↑ Rolando Garibotti. Cerro Torre - "An Impossible Mountain" // Alpinist. — . Архівовано з джерела 17 березня 2017.
  6. ↑ CHRISTIAN BONINGTON. THE SOUTH FACE OF ANNAPURNA 1, 1970 / Soli S. Mehta // The Himalayan Journal. — 1970. — Т. (30 квітня). Архівовано з джерела 25 березня 2016.
  7. ↑ CHRISTIAN BONINGTON. EVEREST SOUTH WEST FACE, 1972 / Soli S. Mehta // The Himalayan Journal. — 1974. — Т. (30 квітня). Архівовано з джерела 2 лютого 2017.
  8. ↑ Everest '96: Leaving someone to die… (англ.). eNews Channel Africa. 24 травня 2016. Архів оригіналу за 25 травня 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.
  9. ↑ Isserman, 2008, с. 412.
  10. ↑ The Mick Burke Award. BBC. 29 квітня 1982. Архів оригіналу за 28 січня 2018. Процитовано 27 січня 2018.
  11. ↑ Mick Burke Award 1984. BBC. 14 липня 1984. Архів оригіналу за 28 січня 2018. Процитовано 27 січня 2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мік_Берк&oldid=41562507