Мухаммед Саєд
Мухаммед Саєд аль-Везаре Марагеї (перс. محمد ساعد مراغهای; 28 квітня 1881 — 1 листопада 1973) — іранський політик і дипломат, міністр закордонних справ і двічі прем'єр-міністр країни[1].
| Мухаммед Саєд перс. محمد ساعد مراغهای | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 6 квітня — 25 листопада 1944 року | |||
| Попередник: | Алі Сохейлі | ||
| Наступник: | Мортеза-Кулі Байят | ||
| |||
| 9 листопада 1948 — 23 березня 1950 року | |||
| Попередник: | Абдулхуссейн Хажір | ||
| Наступник: | Алі Мансур | ||
| Народження: |
28 квітня 1881 Мераге, Східний Азербайджан, Іран | ||
| Смерть: |
2 листопада 1973 (92 роки) Тегеран, Іран | ||
| Поховання: | Бехеште-Захра | ||
| Країна: | Іран | ||
| Релігія: | шиїти | ||
| Освіта: | Лозанський університет | ||
.svg)
Життєпис ред.
Народився в місті Мераге, що в Іранському Азербайджані[2]. Дитинство та юність він провів на Південному Кавказі[3], навчався в Тифлісі, Петербурзі, а потім — у Швейцарії[4]. 1918 року був перським консулом у Баку, залишивши опис березневого кровопролиття)[3].
У червні 1941 року Саєд очолював посольство Ірану в Москві, коли до СРСР вторглись німецькі війська, і за дорученням шаха заявив про цілковитий нейтралітет своєї держави[5]. Це, однак, не допомогло Ірану уникнути окупації Ірану силами країн антигітлерівської коаліції. В процесі тієї окупації, в квітні 1944 року, Саєд (на той час очолював міністерство закордонних справ[6]) зайняв пост прем'єр-міністра, але залишався на ньому недовго. В той період уряд співпрацював з представниками британських та американських фірм у питаннях надання концесій на розвідку й видобуток нафти, але в листопаді 1944 року прем'єр несподівано зайняв жорстку позицію в аналогічних перемовинах з радянськими дипломатами[7]. У відповідь радянська сторона розгорнула дипломатичну атаку, метою якої став Саєд, звинувачений у сприянні «ворожим профашистським елементам», що саботують постачання продукції країн-союзниць в СРСР через Іран. За умов зовнішньо- та внутрішньополітичного тиску Саєд був змушений подати у відставку.
У листопаді 1948 року меджліс знову обрав Саєда на пост глави уряду. Хоч спочатку Саєду вдалось мобілізувати підтримку впливових фракцій та прийняти в парламенті — вперше за кілька років — бюджет на наступний рік, у подальшому уряд був змушений лавірувати між очікуваннями шаха й численними прибічниками екс-прем'єра Кавама. Під час перебування Саєда на посту прем'єр-міністра, 4 лютого 1949 року, член Народної партії здійснив замах на життя шаха Мохаммеда Рези, після чого партію було заборонено[8].
Новий кабінет Саєда, як і попередній, був змушений зосередитись на питаннях іноземних нафтових концесій. У березні 1949 року Саєд зажадав від керівництва British Petroleum передачі Ірану половини прибутків від видобутку іранської нафти, аналогічно до раніше укладених угод з Венесуелою, та впродовж наступних кількох місяців було вироблено угоду, що дозволяло збільшити долю Ірану в дивідендах. До того моменту, однак, стало зрозуміло, що уряд не має достатньої більшості в парламенті для укладення навіть такої, більш вигідної, угоди через зростання підтримки ідеї про націоналізацію нафтових ресурсів, і були оголошені нові вибори[9]. Саєд повторно вийшов у відставку за кілька днів після початку роботи 16-го скликання меджлісу, де знову сформувалась надто сильна опозиція нафтовим концесіям.
Примітки ред.
- ↑ Asia & Pacific Oceania. Т. 3. Mörlenbach: Strauss Offserdruck. 2003. с. 854—855. ISBN 3-598-21545-2. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Ervand Abrahamian. (2008). A History of Modern Iran. Cambridge University Press. с. 101. ISBN 978-0-511-41399-5.
- ↑ а б Солмаз Рустамова-Тогиди. Март 1918 г. Баку. Азербайджанские погромы в документах. — Баку: Научно-исследовательский центр Министерства Национальной Безопасности Азербайджана, 2009. ISBN 978-9952-8000-9-8 (рос.)
- ↑ Amin Banani. (1961). The Modernization of Iran, 1921-1941. Stanford University Press. с. 48—49. ISBN 9780804700504. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Gholam Reza Afkhami. (2008). The Life and Times of the Shah. University of California Press. с. 67. ISBN 9780520942165. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Mary Ann Heiss. (1997). Empire and Nationhood: The United States, Great Britain, and Iranian Oil, 1950—1954. Columbia University Press. с. 16. ISBN 0-231-10818-4. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Вышинский А. Я., Лозовский С. А. Советско-иранские договоры и соглашения // Дипломатический словарь. — М. : Государственное издательство политической литературы, 1948.
- ↑ The current situation in Iran (PDF). Central Intelligence Agency. 27 червня 1949. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2013. Процитовано 14 квітня 2018.
- ↑ Oil Agreements in Iran. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 14 квітня 2018.