Мунія чорна
| Мунія чорна | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura stygia Stresemann, 1924 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія чорна[2] (Lonchura stygia) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Ендемік Нової Гвінеї.
Опис ред.
Довжина птаха становить 11 см, вага 10-12 г. Самці мають переважно чорне, блискуче забарвлення. Крила у них бурувато-чорні, верхні покривні пера хвоста мають жовті кінчики, стернові пера чорнувато-бурі з жовтими краями. Очі темно-карі, дзьоб сірий, лапи сіруваті. У самиць верхня частина тіла коричнювато-чорна, позбавлена відблиску.
Поширення і екологія ред.
Чорні мунії мешкають в регіоні Транс-Флай[en] на півдні Нової Гвінеї, від Мандума до озера Давіумбу. Вони живуть у вологих саванах, на луках і болотах. Зустрічаються зграйками до 20 птахів, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами, пагонами і дрібними літаючими комахами. Розмножуються протягом всього року, пік гніздування припадає на завершення сезону дощів. Гніздо кулеподібне, в кладці від 4 до 6 яєць. Інкубаційний період триває 2 тижні. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще деякий час.
Збереження ред.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Чорним муніям загрожує знищення природного середовища, зокрема пов'язане з інтродукованими дикими свинями і оленями Rusa timorensis.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura stygia: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |