Музика Камбоджі має багатовікову історію. Основу музичної культури країни становить музичне мистецтво кхмерів, свій вклад вносять музичні традиції інших народів — в'єтнамців, китайців, тямів і гірських кхмерів.

Ронит —  бамбуковий ксилофон

Історія ред.

З народних форм музики відомі «чапей» і «а яй». Перша з них популярна серед старшого покоління і найчастіше виконується однією людиною на камбоджійській гітарі (чапей), яка у проміжках між грою декламує тексти. Тексти пісень, як правило, присвячені моральній або релігійній тематиці. Музика у жанрі «а яй» виконується соло або дуетом чоловіка та жінки і часто має комічний характер, з широким використанням експромтів. Жанр «пленг каах» (буквально — «весільна музика») є набором традиційної музики і пісень для супроводження різних обрядів традиційного кхмерського весілля, яке триває багато днів.

Традиції кхмерської народної музики існували майже незмінними протягом століть, включно з періодом французького колоніального панування. Після одержання Камбоджею незалежності, до приходу до влади червоних кхмерів уряд країни приділяв немалу увагу розвитку національної музики. Так, у 1966 році у Пномпені було створено Інститут красних мистецтв, де проводилась підготовка професійних акторів, музикантів, танцюристів, а також збудовано концертний зал, у якому відбувалися виступи танцювальних груп інституту (як правило, для високопоставлених іноземних делегацій, дипломатичного корпусу тощо). На базі Інституту красних мистецтв також було створено оркестр, орієнтований на виконання європейської класичної музики.

У 1960-70-х роках у Камбоджі стала практикуватися і поп-музика. Найвідомішими виконавцями у цьому жанрі були естрадні співаки Сінн Сисамут і Рос Серейсотея. Але за влади червоних кхмерів культурні установи були ліквідовані, багато класичних і популярних співаків 60-70-х років убиті або відправлені у табори, а записи музики того періоду — утрачені або знищені.[1]

У 1980-х роках Кео Сурат (камбоджійський біженець, що поселився у США) і інші  камбоджійські емігранти виступали з популярними піснями, стилізованими під традиційну камбоджійську музику. У 1980-і 1990-і роки також зростала популярність музики у стилі кантрум, характерного для північних кхмерів, у сучасному аранжуванні.[2]

Австралійська хіп-хоп група Astronomy Class записала кілька пісень у виконанні співачки Как Чанті, вродженої камбоджійки.[3][4]

Інструменти ред.

Головну роль серед традиційних музичних інструментів Камбоджі займають ударні: барабани — сампхо (завезені у ПСА з арабських країн), чхайям (сільські танцюристи носять його на паску через плече, акомпануючи танцям), литаври — ско-тхом (обов'язковий інструмент для танцювальних оркестрів); гонги, які використовували під час святкових подій; у класичному камбоджійському  оркестрі є інструмент конг-тхом, який складається з 16 маленьких гонгів. Серед духових інструментів перше місце належить гобоям — пей о, пра пей, пей-пок, і флейті — кхлой; у народності пеар є інструмент, котрий складається  з 5-6 флейт, — пхла.

Примітки ред.

  1. Ringer, Greg (2002). Killing Fields. New York: Charles Scribner's Sons. с. 368—370.
  2. Cambodia : National Geographic World Music. Worldmusic.nationalgeographic.com. 17 жовтня 2002. Архів оригіналу за 18 серпня 2012. Процитовано 16 березня 2013.
  3. Claire Knox (21 червня 2013). The show must go on tour. The Phnom Penh Post. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 18 липня 2013.
  4. Will Jackson (2 травня 2014). 7 Questions with Shannon Kennedy. The Phnom Penh Post. Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 12 травня 2014.

Література ред.

  • Frican A. and Bellan G h., Chansons cambodgiennes, L., 1921;
  • Closlier G., A propos d'art hindou et khmer, t. 2, P., 1926;
  • Coral — Rěmusat G. de, L'art khmer, P., 1940;
  • Sachs C., The history of musical instruments, N. Y., 1940;
  • Sachs C., The rise of music in the ancient world East and West, N. Y., 1943;
  • Goedes G., L'ancienne civilisation khmere, «France-Asie», Soigon, 1946, v. 1, No 8;
  • Etudes d'art et ethnologie asiatique, P., 1951;
  • Daniélon A., La musique de Cambodge et du Laos, Pondichéry, 1957.

Посилання ред.