Вікіпедія

Море Гумбольдта

Море Гумбольдта (лат. Mare Humboldtianum) — море на Місяці, на північно-східному краю видимого боку. Розмір — близько 230 км, координати центра — 56°54′ пн. ш. 81°30′ сх. д. / 56.9° пн. ш. 81.5° сх. д. / 56.9; 81.5[1] Лежить у центрі 600—700-кілометрового басейна. Через розташування моря поблизу межі видимої та зворотної півкуль Місяця його видимість залежить від лібрацій[2].

Море Гумбольдта
лат. Mare Humboldtianum
Координати центра
 56°54′ пн. ш. 81°30′ сх. д. / 56.9° пн. ш. 81.5° сх. д. / 56.9; 81.5
Розмір
 230 км
Епонім
 Александер фон Гумбольдт
Назву затверджено 1935
Море Гумбольдта. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Море Гумбольдта

 Море Гумбольдта на Вікісховищі
Карта висот басейну Моря Гумбольдта за даними супутника Lunar Reconnaissance Orbiter (синє — низовини, червоне — височини)
Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Червоне — області посиленої гравітації (маскони); маскон Моря Гумбольдта — на правому верхньому краю, оточений зоною послабленої гравітації.

Назва ред.

На честь Александера фон Гумбольдта це море назвав у 19 столітті Йоганн Генріх фон Медлер[3][4]. Про видатного дослідника незнаних земель воно нагадало Медлеру через своє розташування: море ніби утворює зв'язок між дослідженою та незнаною тоді півкулями Місяця[5]. Воно стало одним із двох місячних морів, названих на честь людей (друге — Море Сміта). 1935 року ці та багато інших місячних назв затвердив Міжнародний астрономічний союз[1].

Раніше Море Гумбольдта мало інші назви. 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав його Pappi[6][7] на честь Паппа Александрійського[8]. 1647 року Ян Гевелій дав йому ім'я Амадоцького болота (лат. palus Amadoca)[9][10] — легендарної чи міфічної водойми на межі Поділля та Волині, відомої також як Амадоцьке озеро. 1651 року Джованні Річчолі назвав об'єкт на честь Заратуштри (лат. Zoroaster)[11][12].

Басейн ред.

Море Гумбольдта розташоване в великому басейні, де займає лише малу частину площі. Цей басейн примітний незвичайною кутастою формою[13] і має розмір 600—700 км[14][15]. У його центрі є заглиблення, оточене кільцевим хребтом діаметром близько 300 км[14][16], і частину цього заглиблення й займає море.

Крім двох згаданих кілець (600—700-кілометрового та 300-кілометрового), у цього басейну можуть бути й інші, слабко виражені кільця: 200-кілометрове та 460-кілометрове[14]. Раніше деякі дослідники висували припущення і про існування кількох інших кілець[17].

Глибина басейну до рівня поверхні моря — 4–5 км[18][13], а товщину шару лави (глибину моря) оцінюють у 1,5 км[19]. Абсолютна висота його поверхні — близько 3,9–4,5 км нижче нульового рівня[20]. Крім Моря Гумбольдта, басейн містить і інші (безіменні) морські ділянки, розташовані в його західній частині між двома основними кільцями[21][22].

Басейн Моря Гумбольдта відносно добре зберігся[23], хоча його північний край зруйнований астероїдним бомбардуванням[13][2]. Навколо басейну досі простежуються радіальні нерівності, утворені при падінні його викидів (на півдні — до відстані 600 км від його краю)[24]. Подібно до інших великих місячних кратерів, цей басейн створює гравітаційну аномалію: маскон, оточений зоною послабленої гравітації. Різниця значень аномалії Бугера між ними становить 482 ± 12 мГал[14].

На північно-східному краю басейну (61°06′ пн. ш. 99°30′ сх. д. / 61.1° пн. ш. 99.5° сх. д. / 61.1; 99.5 (Торієва аномалія Комтона — Бельковича)) є область[en], де ґрунт надзвичайно багатий на торій (5,10 ± 0,19 ppm). Ймовірно, це місце колишніх вулканічних вивержень іншого типу, ніж ті, що створили моря. Є припущення, що там відбувалися рідкісні для Місяця виверження багатих на діоксид кремнію порід, таких як ліпарит[16].

Суміжні об'єкти та деталі поверхні ред.

На північному сході Море Гумбольдта межує з кратером Белькович приблизно такого ж, як саме море, розміру — 215 км. На край Бельковича накладений 86-кілометровий кратер Гайн. Це єдині (крім сателітних кратерів) деталі поверхні в басейні Моря Гумбольдта, що станом на 2018 рік мають офіційну назву[25].

В західній частині моря розташований примітний 30-кілометровий кратер, майже цілком залитий лавою. Вздовж західного краю моря проходить невелика гряда[26]. Море перетинають промені сусіднього молодого кратера Гайн[2].

Геологічна історія ред.

Басейн Моря Гумбольдта утворився в нектарському періоді. Ймовірно, він молодший за сусідній басейн Моря Криз, хоча деякі дослідники схилялися до протилежного[23]. Лава, що складає власне море, виверглася пізніше — в пізньоімбрійській епосі. Вік сучасного лавового покриву Моря Гумбольдта лежить у межах 3,4—3,7 млрд років, а безіменного моря на північному заході басейну — в межах 3,6—3,9 млрд років, причому в кожному морі вік різних ділянок помітно різний (дані підрахунку кратерів 2011 року). Те, що в центрі басейну вік лавового покриву загалом менший, ніж на периферії, може бути пов'язано з довшими виверженнями через меншу товщину місячної кори[22].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Mare Humboldtianum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18.10.2010. Архів оригіналу за 11.12.2016. Процитовано 26.02.2018.
  2. ↑ а б в Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 147. — ISBN 978-1-846-28243-0.
  3. ↑ Blagg M. A., Muller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. H. G., IAU. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 16. — Bibcode:1935nlf..book.....B. (Витяги, інший архів).
  4. ↑ Пугачева С. Г., Родионова Ж. Ф., Шевченко В. В., Скобелева Т. П., Дехтярева К. И., Попов А. П. Государственный Астрономический институт им. П.К. Штернберга, МГУ. Номенклатурный ряд названий лунного рельефа. — 2009. — С. 52. (описание)
  5. ↑ Rükl A. Atlas of the Moon / ed. by G. Seronik. — Cambridge, Massachusetts : Sky Publishing Corp, 2004. — P. 40–41. — ISBN 1-931559-07-4.
  6. ↑ Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  7. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 196. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. ↑ Peter van der Krogt, Ferjan Ormeling (2014). Michiel Florent van Langren and Lunar Naming (PDF). Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851—1868. doi:10.2436/15.8040.01.190. Архів оригіналу (PDF) за 3 січня 2016. Процитовано 24 квітня 2022.
  9. ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Amadoca, Palus — у списку назв на с.229 (те ж саме на Google Books)).
  10. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 201. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  11. ↑ Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  12. ↑ Wood C. (21.01.2009). Zoroaster. Lunar picture of the day. Архів оригіналу за 28.12.2011. Процитовано 26.02.2018., див. також Names of G.B.Riccioli.
  13. ↑ а б в Vandenbohede A. Observing the Lunar Libration Zones. — 2005. — P. 7. Архівовано з джерела 8 травня 2014
  14. ↑ а б в г Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. та ін. (2015). Lunar impact basins revealed by Gravity Recovery and Interior Laboratory measurements (PDF). Science Advances. 1 (9). doi:10.1126/sciadv.1500852. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (Supplements).
  15. ↑ Stöffler D., Ryder G., Ivanov B. A., Artemieva N. A., Cintala M. J., Grieve R. A. F. (2006). Cratering History and Lunar Chronology. Reviews in Mineralogy and Geochemistry. 60: 519—596. Bibcode:2006RvMG...60..519S. doi:10.2138/rmg.2006.60.05.
  16. ↑ а б Schmidt, E. F.; Spudis, P. D. (2017). Geological Map of the Humboldtianum Basin and Its Deposits (PDF). 48th Lunar and Planetary Science Conference, held 20-24 March 2017, at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1964, id.1035. Bibcode:2017LPI....48.1035S.
  17. ↑ Wood C. A. (14 серпня 2004). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 26 лютого 2018.
  18. ↑ Humboldtianum Basin. NASA. 06.04.2010. Архів оригіналу за 24.06.2017. Процитовано 26.02.2018.
  19. ↑ Potts L. V., von Frese R. R. B. (2003). Comprehensive mass modeling of the Moon from spectrally correlated free-air and terrain gravity data. Journal of Geophysical Research. 108 (E4). Bibcode:2003JGRE..108.5024P. doi:10.1029/2000JE001440.
  20. ↑ За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  21. ↑ Lucchitta B. K. Geologic map of the north side of the Moon (I-1062). — Department of the Interior, United States Geological Survey, 1978. (Other link).
  22. ↑ а б Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis // Recent Advances and Current Research Issues in Lunar Stratigraphy / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 30–31. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI:10.1130/2011.2477(01). Архівовано з джерела 29 січня 2013
  23. ↑ а б Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951.
  24. ↑ Wilhelms D. Chapter 9. Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 179. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  25. ↑ За даними номенклатурного довідника МАС (атлас).
  26. ↑ Wood C. (06.06.2010). Breakfast Tales. Lunar picture of the day. Архів оригіналу за 25.02.2018. Процитовано 26.02.2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Море_Гумбольдта&oldid=40810090