Вікіпедія

Мечеть Паризької Богоматері

«Мечеть Паризької Богоматері» (рос. Мечеть Парижской Богоматери) — антиутопічний роман російської письменниці Олени Чудінової, вперше надрукований російською мовою 2005 року.

Мечеть Паризької Богоматері
Мечеть Парижской Богоматери
Жанр антиутопія
Форма роман
Автор Олена Чудінова
Мова російська
Опубліковано 2005
Країна  Росія
ISBN-13: 978-5-699-11167-1
ISBN-10: 5-699-11167-0

Події роману розгортаються 2048 році у Франції, владу в якій захопили мусульманські іммігранти. За словами письменниці, яка вважає себе християнкою, вона не вірить в діалог цивілізацій через те, що мусульмани ведуть його з позиції сили. Роман написаний під враженням від подій в Чечні, а також захоплення школярів у Беслані.

Роман перекладений на декілька мов, окрім цього, вийшло піратське видання в Туреччині. До того, як Жан Робен опублікував «Мечеть Паризької Богоматері» у Франції, 62 видавництва відмовилися випустити книгу, оскільки боялися як за своє життя, так і просто звинувачень в антимусульманських поглядах. На основі роману було знято чотирисерійний фільм, режисер — Володимир Синельников. Книга Чудінової стала лауреатом нагород «Басткон» та «Іван Калита».

Історія написання ред.

Олена Чудінова до створення роману ніколи не писала ні про майбутнє, ні про сьогодення, а також не цікавилася раніше ісламом. Відомо, що на неї мали значний вплив події в Чечні. Проте, під час написання роману на думку автора книги тема ісламізму вже «витала в повітрі», окрім цього відбулося захоплення заручників в школі Беслана, і це переконало Чудінову в тому, що іслам — політична сила всесвітнього масштабу.

«Мечеть Паризької Богоматері» було написано за п'ять місяців, тоді як зазвичай Чудіновій на створення книги потрібно не менше ніж рік. Розповідаючи про те, чому саме Париж і Нотр-Дам були обрані для «Мечеті», Чудінова зазначає, що константинопольську Ая Софія вже переробили в мечеть таким же чином за 500 років до цього, і «Нотр-Дам — єдине, що у нас залишилося». Олена Чудінова також зазначає, що під час бесіди з представником ісламської умми Росії той зазначив, що «при зростанні числа мігрантів буде все більше й більше, а коли їх стане більше і ще більше — тут буде шаріат», що переконало її в намірі мусульман не інтегруватися в суспільство, а нав'язувати свої цінності. Письменниця також вважає неможливим вести діалог цивілізацій з представниками ісламу, оскільки вони ведуть його з позиції сили.

Закордонні публікації ред.

Пізніше книга була перекладена декількома європейськими мовами: французькою, сербською[1], турецькою, англійською, польською та норвезькою. При цьому, першим закордонним виданням виявилося сербське в 2006 році, а перекладачем — Любинка Мілінчич.

Після закінчення французького перекладу тривалий період часу не вдавалося знайти видавництво, яке б насмілилося опублікувати роман у Франції. Як стверджує французький книговидавець Жан Робен, він видав цю книгу у 2009 році[2], після того, як 62 видавництва відмовилися друкувати роман, побоюючись звинувачень в антимусульманських поглядах. Переклад книги французькою мовою був замовлений Оленою Чудіновою і на перших порах був у вільному доступі в інтернеті, але перекладач побажав залишитися анонімним, побоюючись за своє життя[3].

У Болгарії роман вийшов у 2013 році під назвою «Джамията „Парижката Света Богородица“ 2048 година». У Туреччині роман виданий піратським способом[4].

Сюжет ред.

Події роману відбуваються в середині XXI століття (в пізнішому виданні уточнено, що події відбуваються 2048 році[5]), коли світ під впливом ісламської агресії розділяється частини: на Європу, яка втратила культуру і традиції, Росію, яка зі своїми супутниками успішно обороняється від ісламських загарбників, а також віддалені непохитні ісламом країни, такі як Австралія[6]. Основні події розгортаються у Франції, де основна частина населення під гнітом ісламістів покірно приймає їх релігію й при цьому навіть не пручається[6].

Християнська меншість проживає в гетто[6], деякі з яких, йдучи в катакомби[7], беруть участь в русі Опору. Опір очолює Софія Севазміу, прототипом якої, на думку критика Галини Юзефович, є італійська журналістка Оріана Фаллачі[6][8] (це також підтверджує й сама Чудінова в інтерв'ю). Тим часом, собор Нотр-Дам перетворений мусульманами в мечеть Аль-Франконі[7]. Один з головних героїв — Ежен-Олів'є, нащадок родини Левек, чий дід працював міністрантом собору і загинув при його захисті від ваххабітів, веде боротьбу з ненависними ватажками ісламістів[9]. У складі Опору, яке в Парижі 2048 року називають «макісарамі» за аналогією з рухом періоду Другої світової війни, протягом роману також зустрічаються священник (отець) Лотар; юна Жанна Сентвіль та юродива Валері, а також серб Слободан Кнежевич, який втік з Косово після нападу албанців й переселився до Росії[8].

Після заколотів ісламісти мають намір знищити гетто «невірних», в результаті чого учасникам Опору необхідно вирішити, який крок зробити у відповідь. Вони вважають, що необхідна моральна перемога «хреста» над «півмісяцем» і вирішуються захопити мечеть Аль-Франконі, перетворивши її назад в собор Паризької Богоматері, а потім підірвати, щоб він більше не ставав святилищем іншої, релігії, залишившись назавжди християнською святинею[7][8].

Як історичні позитивні герої в романі виділяються православні християни й традиціоналісти, послідовники архієпископа Марселя Лефебвра. Водночас католики XX століття, зокрема, Іван Павло II й Олександр Мень, вважаються поганими фігурами[6].

Під час операцій Опору деякі персонажі згадували своє колишнє життя, в тому числі й колишні імена. Зокрема, одну з героїнь за часів вільної Франції звали Аннетт, а після революції почали називати Асет. Її чоловік, протягом усього роману відомий як Касім, перед смертю повернувся на бік макісарів, а його останніми словами були: «Я не Касім, я — Ксав'є!»[7][8].

Після вдалої операції по захопленню мечеті отець Лотар переосвячує її в собор та проводить месу, а Софія Севазміу мінує собор, обидва залишаються в ньому до кінця. В той самий час молодше покоління залишає острів Сіте, слідуючи заздалегідь підготовленим планом, а також евакуює жителів гетто, які перебувають в небезпеці[8].

Відгуки ред.

Роман викликав дуже широке громадське обговорення, ставши книгою-скандалом[8][10]. Багато в чому це пов'язано з тим, що в романі підтримуються антиісламські погляди, вперше висловлені Оріаною Фаллачі в книзі «Лють і гордість»[6], яка описує трагедію 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку й викликала скандал з обох сторін[11]. На думку ж автора книги, конфлікт цивілізацій при розвитку подій неминучий, що пов'язане з надмірною політкоректністю[12].

Православний публіцист Володимир Карпець вважає, що ця книга, що має антиісламську спрямованість, шкідлива й руйнівна, оскільки, на його думку, для Росії підходить тільки союз з ісламським світом (зокрема через великий відсоток мусульман у Росії).

Французьке ультраправе видавництво Riposte laïque зазначає, що насправді Чудінова слабо розбирається у французькій соціологічний реальності, але водночас вважають її книгу застереженням, до якого варто прислухатися. Вони вважають, що якби подібне сталося в 1979 році і до нього б прислухалися, можливо, вдалося б уникнути терактів в редакції Charlie Hebdo, трагедії 11 вересня, а також інших потрясінь, пов'язаних з радикальним ісламізмом[2]. За словами Жана Робена, який опублікував книгу, читачі спочатку ознайомилися з вільною версією в інтернеті, назвавши її чудовою.

За словами Чудінової, опоненти ставили їй в провину упередженість, ксенофобію, антиісламізм, зосередженість лише на радикальному ісламізмі та поверхове знання Корану. Що стосується толерантності та політкоректності, вони затавровані вже в авторських коментарях до роману[13].

Андрій Буровський вважає, що книга Чудінової є «блискучою й страшною», розділяючи погляди автора: що для того, щоб воювати, потрібно мати те, за що воювати. Він також допускає, що описані події можуть відбутися в реальності, але для цього потрібно «зберегти себе»[7].

Критикують книгу також і з літературної точки зору. Французи відзначають не найкращу якість перекладу, а також специфічний, важкий для прочитання стиль оповіді[14], а Галина Юзефович — «реалізований на швидку руку» сюжет, визнаючи при цьому, що Чудіновій були важливі не літературні досягнення, а ідеологічні[6].

Фільмографія ред.

У 2011 році знятий документальний фільм «Мечеть Паризької Богоматері» в чотирьох серіях, режисером якого — Володимир Синельников. Цей фільм входить в серію «Третя світова розпочалася», а за словами його творця, він після прочитання книги задумався про майбутню потенційну катастрофу й припускає, що точка повернення вже може бути пройдена. «Тому я з сумним настроєм завершував цю роботу», — зазначив Синельников[15], сказавши також наприкінці завершальної серії фільму, що «якщо не усвідомити цю проблему зараз, то всі ми приречені».

Нагороди ред.

  • У 2005 році «Мечеть Паризької Богоматері» стала лауреатом премії «Басткон».
  • У 2006 році роман переміг в конкурсі «Іван Калита-2006»[16].

Література ред.

Російськомовні видання ред.

  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2015. — 320 с. — ISBN 9785444445037.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Лепта-Пресс, Эксмо, Яуза, 2006. — 448 с. — 10 000 прим. — ISBN 9785699147540.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, Грифъ, 2012. — 320 с. — 6000 прим. — ISBN 9785444402306.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2005. — 528 с. — 7000 прим. — ISBN 5981940611.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Олимп, 2011. — 288 с. — 1000 прим. — ISBN 9785964803546.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — Яуза, Лепта-Пресс, Эксмо. — М. : Вече, 2005. — 528 с. — 7100 прим. — ISBN 5699111670.

Іншомовні видання ред.

  • Tchoudinova E. La mosquée Notre-Dame de Paris : année 2048 : roman-mission. — Paris : Tatamis, 2009. — 481 p. — ISBN 9782917617021.
  • Chudinova E., Maxwell Anderson D., Ivanišević de Berthet, S. The mosque of Notre Dame. — Forest Lake, Minnesota : The Remnant Press, 2015. — 267 p. — ISBN 9781944241049.
  • Чудинова, Е. П. Джамията „Парижката Света Богородица“: 2048 година. — София : Велик архонтски събор, 2013. — 304 с. — ISBN 9786199004111.
  • Czudinowa E. Meczet Notre Dame. Rok 2048. — Warszawa : Wydawnictwo Varsovia, 2012. — ISBN 9788361463030.
  • Чудинова, J., Милинчић, Љ. Богородична џамија у Паризу. — Београд : Руссика, 2009. — 237 с. — ISBN 9788686201225.
  • Tschudinowa, J., Lehmann, B. Die Moschee Notre-Dame: Anno 2048. — Leipzig : Renovamen Verlag, 2017. — ISBN 9783956211287.

Примітки ред.

  1. ↑ Елена Чудинова дала эксклюзивное интервью «Лепте»!. Издательство Лепта. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
  2. ↑ а б Le roman « La mosquée Notre-Dame de Paris 2048 », publié en France avec quatre ans de retard ! (фр.). Riposte Laïque. 11 травня 2009. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  3. ↑ Hurd, Dale. (15 вересня 2010). 'Islamization' of Paris a Warning to the West. CBN News. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 7 грудня 2010.
  4. ↑ Анонсы: Елена Чудинова. Формат А-3. 29 серпня 2016. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  5. ↑ Чудинова Е.П.]]. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М., 2015. — 320 с. — ISBN 978-5-4444-4503-7.
  6. ↑ а б в г д е ж Юзефович, Г. Л. Начнём с фантастики. Елена Чудинова: Мечеть Парижской Богоматери // Удивительные приключения рыбы-лоцмана: 150 000 слов о литературе. — АСТ, 2016. — 430 с. — ISBN 978-5-17-099672-8.
  7. ↑ а б в г д Буровский, А. М. Глава 16. Куда идем? // Феномен мозга. Тайны 100 миллиардов нейронов. — М. : Яуза, 2011. — 300 с. — ISBN 978-5-699-45032-9.
  8. ↑ а б в г д е Верховцева, Нина. (9 серпня 2006). Христиан загонят в катакомбы (рос.). Взгляд. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  9. ↑ "Meczet Notre Dame. Rok 2048" Elena Czudinowa (пол.). Stowarzyszenie Kultury Chrześcijańskiej im. Ks. Piotra Skargi. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
  10. ↑ Орлова, Алиса. (16 листопада 2005). «Мечеть Парижской Богоматери»: антиутопия? скандал? предупреждение? (рос.). Православие.Ru. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  11. ↑ Ярость и гордость // Огонёк. — 2004. — № 41. — Число 17 (10). — С. 12. Архівовано з джерела 2 березня 2020. Процитовано 2 березня 2020.
  12. ↑ Виктор Колмогоров (19 січня 2015). Мечеть Парижской Богоматери: по следам теракта во Франции (рос.). park72.ru. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  13. ↑ Чудинова, Е. П. От автора // Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2015. — 320 с. — ISBN 978-5-4444-4503-7.
  14. ↑ Le best-seller russe «La mosquée Notre Dame de Paris» enfin en français !. Архів оригіналу за 21 грудня 2010. Процитовано 7 грудня 2010.
  15. ↑ Документальный фильм «Мечеть Парижской Богоматери» откроет Русскую кинонеделю в Нью-Йорке. Православие.Ru. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 11 грудня 2013.
  16. ↑ БАСТКОН-2006: православная литература становится серьезным игроком? (рос.). Агентство Политических Новостей. 1 лютого 2006. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 29 квітня 2019.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мечеть_Паризької_Богоматері&oldid=35391082