Мехузла Микола Аполлонович
Микола Аполлонович Меху́зла (нар. 6 березня 1934, Сухумі — пом. 25 березня 2011) — радянський вчений в галузі виноробства. Доктор технічних наук з 1984 року, професор, член-кореспондент Аграрної академії наук Грузії, академік Міжнародної академії винограду і вина, віце-президент Московської ліги виноробів імені Л. С. Голіцина[1].
| Мехузла Микола Аполлонович | ||
|---|---|---|
 | ||
| Народився |
6 березня 1934 Сухумі | |
| Помер |
25 березня 2011 (77 років) Тбілісі, Грузія | |
| Країна |
 СРСР | |
| Діяльність | педагог | |
| Alma mater | Московський технологічний інститут харчової промисловості | |
| Галузь | виноробство | |
| Вчене звання | професор | |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук | |
| Партія | КПРС | |
| Нагороди |
| |
Біографія ред.
Народився 6 березня 1934 року в Сухумі. 1958 року закінчив Московський технологічний інститут харчової промисловості. Працював на виробництві. Член КПРС з 1962 року. У 1967—1983 роках — директор Московської філії Всесоюзного науково-дослідного інституту виноградарства і виноробства «Магарач», одночасно завідувач відділом технології виноградних вин. У 1972—1980 роках — експерт групи по боротьбі з фальсифікацією вина Міжнародної організації виноградарства і виноробства. З 1983—1992 року — перший заступник голови Державного комітету з виноробної промисловості Грузинської РСР, заступник міністра харчової промисловості Грузії, викладач Московського технологічного інституту харчової промисловості та Державного університету сільського господарства Грузії[1].
Нагороджений орденом «Знак Пошани» та медалями[1].
Помер 25 березня 2011 року[1].
Наукова діяльність ред.
Основний напрямок досліджень — стабілізація вин проти фізико-хімічних помутнінь. Розробив схеми обробки вин: двуводною тринатріевою сіллю нітрилотриметилфосфонової кислоти, полімерами на основі N-вінілпіролідону (нерозчинним сорбентом ППМ-18), желатином в комплексі з аеросилом; способи попередження окислення білих столових вин із застосуванням інертних газів при розливі, обробці пресових фракцій сусла і інше. Створив (у співавторстві) понад 40 нових марок вин і напоїв. Автор понад 160 наукових праць, 14 книг і брошур, власник 75 авторських свідоцтв і патентів на винаходи[1]. Серед праць:
- Виноградарство и виноделие США. — Москва, 1976 (у співавторстві);
- Разработка технологии приготовления портвейна с пониженным содержанием сахара (у співавторстві). — Виноделие и виноградарство СССР, 1983, № 6.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Школа вин Дмитрия Сидоренко [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
Література ред.
- Энциклопедия виноградарства / гл. ред. А. И. Тимуш. — Кишинев : Гл. ред. Молдавской Советской Энциклопедии, 1986.(рос.)