Марченко Зоя Дмитрівна
Марченко Зоя Дмитрівна (1907 — 2000) — одна з перших репресованих в 1948-1953 рр., родом із Сумщини. Її згадано у списках, складених в МДБ УРСР ще на початку операції.[1]
| Марченко Зоя Дмитрівна | |
|---|---|
| Народилася |
1 травня 1907 Ямпіль, Україна |
| Померла |
4 листопада 2000 (93 роки) Москва, Росія |
| Поховання | Хімкінське кладовищеd |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | stenotypist, економістка, дисидент |
Ранні роки та юність ред.
Народилася 1-го травня 1907 року у місті Ямпіль Чернігівської губернії. Батько – Марченко Дмитро Олексійович (помер 1955 р.), вчитель. Мати – Марченко Єлизавета Іванівна (померла 1970 р.). Брати і сестри – Григорій (1904-1937), Ірина, Олександр, Євгеній (помер 1945 р.).
В 1924 р. закінчила школу та переїхала до Москви, де працювала стенографісткою в Наркоматі шляхів сполучення.[2]
Арешти та заслання ред.
16 лютого 1929 року арештували її брата Григорія. Його відправили на 10 років ВТК. Був розстріляний 3 листопада 1937 р. під Медвеж'єгорськом.
В липні 1931 р. Зою Дмитрівну було арештовано за зберігання записів розмов зі своїм братом в тюрмі. Її було відправлено до Бутирської в'язниці. Згодом вона познайомилась з В. М. Лосєвою, астрономом, дружиною Лосєва Олексія Федоровича. Працює на швейній фабриці, згодом стенографісткою на території колишнього Миколо-Угреського монастиря до кінця строку.
В грудня 1934 р. повертається до Москви і знайомиться з німецьким комуністом Германом Йосифовичем Таубенбергером, з яким спільно живе. Працює машиністкою на будівництві заводу в Мурові, секретарем директора Виксунського заводу.
Влітку 1936 року повертається до Москви. Їде в Ямпіль до батьків, де дізнається про арешт та наказ про ростріл Таубенбергера.
Восени 1937 року арешт за відмову підписати неправдиві свідчення проти Германа Йосифовича. Відправка до Конотопської тюрми. Вирок у вигляді 8 років позбавлення волі на Колимі.
З осені 1938-го і по 1940-й перебуває на Колимі та Новосибірській пересильній тюрмі. Знайомиться з вченою Генрієттою Генріховною Іммерман, студенткою Іриною Іоффе, бібліотекарем Швировою Анною Павлівною.
В листопаді 1938 знаходиться в пересильному таборі на Чорній річці. Бере участь в творчій самодіяльності, постановці опери «Наталка Полтавка», де виконувала партію Наталки. Працює на штамповці в металоцеху, покоївкою та в будівельній бригаді на зборі дерев'яних будинків в Магадані.
Відрядження весною 1940-го в пошивний цех на швейної фабрики на промкомбінаті. Зустріч та дружба з Самойловим Іваном Степановичем, інженером-хіміком.
З початком німецько-радянської війни арешт та смерть І. Самойлова. До табору прибувають іноземці.
З 27 серпня 1945 по 14 вересня 1946 року працює машиністкою та стенографісткою в Бюро перекладів в Магадані, після звільнення в статусі вільнонайманої.
Восени 1947 р. повернулася до Ямполя, де працювала секретарем місцевої Райспоживспілки.
У січні 1949 р. була втретє арештована просто на робочому місці. Вирок ОН – заслання до Красноярського краю.
Під час заслання зустрічається з «повторниками»-колимчанками. Працює економістом на 503-му будівництві ГУЛАГу на будівництві залізниці Єрмаково-Салехард.
Знайомство з інженером-будівельником Шеффом Миколою Християновичем, з яким одружується. Спілкування з жителями території, заняття в хорі клубу.[2]
Пізні роки ред.
Проживання разом з чоловіком в Кемерово та Красноярську. Повністю реабілітована за всіма трьома справами у 1956 році. Повертається в Москву, де живе у сім'ї племінника. З 1960 по 1990-й рік працює над спогадами та мемуарами.
4 листопада 2000 року померла в Москві. Похоронена на Хімкинському кладовищі.[2]
Примітки ред.
- ↑ Вронська, Тамара (2019). Повторники: приречені бранці ГУЛАГу (1948-1953 рр.) (Українською) . Темпора. ISBN 978-617-569-400-8.
- ↑ а б в Марченко Зоя Дмитриевна ::: Воспоминания о ГУЛАГе :: База данных :: Авторы и тексты. www.sakharov-center.ru. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 16 лютого 2020.