Вікіпедія

Мартинович Віктор Валерійович

Віктор Валерійович Мартинович (біл. Віктар Валер'евіч Марціновіч, 9 вересня 1977(19770909), Ошмяни) — білоруський письменник-фантаст, журналіст і мистецтвознавець. Свої твори пише як білоруською, так і російською мовами.

Віктор Мартинович
біл. Віктар Валер'евіч Марціновіч
Ім'я при народженні Віктар Валер'евіч Марціновіч
Народився 9 вересня 1977(1977-09-09) (46 років)
Ошмяни
Громадянство Білорусь Білорусь
Національність білорус
Діяльність прозаїк, мистецтвознавець
Сфера роботи журналістика[1] і art theoryd[1]
Alma mater Інститут журналістики БДУ
Заклад Белгазета і Європейський гуманітарний університетd
Мова творів білоруська, російська
Роки активності 2008—
Напрямок проза, драматургія, есе
Жанр фантастична повість, роман, оповідання, п'єса
Magnum opus «Мова»
Премії Єврокон (2014), «Дебют» ім. Максима Богдановича (2012)
Сайт: martinovich.by
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинович.

Біографія ред.

Віктор Мартинович народився в Ошмянах, проте у віці 3 років він разом із родиною перебрався на проживання до Мінська. У Мінську Мартинович закінчив середню та художню школу, після чого навчався на журналістському факультеті Білоруського державного університету. Після скінчення університету навчався в його аспірантурі, підготував дисертацію про репрезентацію культурного авангарду у Вітебську в газетах у 20-х роках XX століття, проте не захисив її. З 2002 до 2015 року Віктор Мартинович працював заступником головного редактора тижневика «Белгазета».[2] З 2006 року Мартинович працює викладачем Європейського гуманітарного університету у Вільнюсі. У 2008 році у Вільнюській художній академії Віктор Мартинович захистив докторську дисертацію на тему «Вітебський авангард (1918—1922): соціокультурний контекст і художня критика» («Віцебскі авангард (1918—1922): сацыякультурны кантэкст і мастацкая крытыка»)[3], отримавши науковий ступінь доктора філософії. З 2009 року Мартинович працює доцентом Європейського гуманітарного університету, а з 2010 року кілька років працював керівником департаменту політичних наук університету.[4]

Літературна творчість ред.

У 2009 році Віктор Мартинович видав свій перший роман російською мовою «Параноя», який вийшов друком у російському видавництві «Аст». За визначенням самого автора, цей роман про «кохання в умовах диктатури». Частина джерел повідомляють, що цей роман потрапив під заборону продажу в книгарнях Мінська[5], а також у інтернет-магазинах Білорусі, хоча цьому немає офіційного підтвердження.[6][7] У 2011 році Віктор Мартинович опублікував свій другий роман, і перший, написаний виключно білоруською мовою «Сцюдзёны вырай», який можна перекласти українською мовою як «Холодний вирій». Цей роман став першим у білоруській літературі, опублікованим у вигляді інтернет-релізу.[8] У цьому романі описується знайомство дівчини з Білорусі з американцем, який розпочав вивчати білоруську мову, після чого ця дівчина опиняється у психлікарні. За словами самого автора, цей роман навряд чи буде перекладений якоюсь мовою, оскільки у ньому білоруською мовою свідомо зроблено велика кількість помилок. За словами автора, цей текст можна вважати потрійним обманом, а також висловився, що в цьому романі він сам здійснив потрійне самогубство.[9]

У 2013 році Віктор Мартинович видав спочатку російською мовою у вигляді безкоштовного електронного релізу свій наступний роман «Сфагнум»[10], а пізніше видав цей роман у друкованій формі білоруською мовою. За короткий час «Сфагнум» став лідером продаж у білоруській мережі книгарень «Белкнига».[11] Білоруською мовою роман переклав білоруський перекладач Віталій Рижков[12], причому переклад здійснений без використання нецензурної лексики, яка неодноразово використовувалась у російськомовному варіанті твору, так що сам автор книги зазначив, що цей переклад можна включити навіть до шкільної програми.[13] У романі описуються пригоди трьох білоруських гопників, які заборгували бандитам велику суму грошей, і вирішили сховатися від них у болотистій місцевості, де з ними відбуваються загадкові пригоди.[14]

У 2014 році Віктор Мартинович видав свій найвідоміший роман «Мова», який як білоруською, так і російською мовою вийшов під назвою «Мова 墨瓦», без перекладу. Два китайські ієрогліфи у назві твору відповідно означають склади «Мо» і «Ва», які й складають слово «мова» білоруською мовою. За словами письменника, роман належить до жанру «лігвістичного бойовика».[15] У романі описуються, як у майбутньому Китай і Росія утворили спільну союзну державу, до якої включили й Білорусь. У центрі Мінська утворився великий китайський квартал. У такому місті великою цінністю стають контрабандні згортки паперу (білоруською мовою «скруткі»), які поставляються з Польщі, за допомогою яких, виконавши спеціальний процес віднайдення необхідних ієрогліфічних написів у китайському кварталі, можна отримати виражене наркотичне сп'яніння від самого вживання білоруських слів замість більш загальнозрозумілої російської мови.[16]

У 2016 році письменник видав свій наступний роман «Озеро радості», який початково виданий російською мовою. Цей роман став найпродавашою книгою в Білорусі за підсумками серпня 2016 року.[17] За словами самого автора, та за оцінками літературних критиків, у романі розповідається про маленьку людину на ім'я Яся.[18][19]

У 2018 році вийшов друком наступний роман Віктора Мартиновича «Ніч», початково виданий білоруською мовою. У романі розповідається про фантастичний майбутній Мінськ, який раптово занурився у повну темряву, та поступово розпадається на окремі держави.[20]

Окрім романів, у доробку Віктора Мартиновича є низка оповідань, дві п'єси — «Обладунки Праведності» та «Найкраще місце у світі», а також документально-історична розвідка «Батьківщина. Марк Шагал у Вітебську».

Переклади ред.

Низка творів Віктора Мартиновича перекладені іноземними мовами. Зокрема, оповідання «Табу»[21] та роман «Параноя» опубліковані англійською мовою.[22][23] Романи «Параноя» та «Мова» перекладені також німецькою мовою.[24][25]

Премії ред.

У 2012 січень: роман «Сцюдзёны вырай» включений в довгий список білоруської літературної премії імені Єжи Гедройца.[26]

У 2012 березень: за роман «Сцюдзёны вырай» Віктор Мартинович отримав білоруську літературну премію «Дебют» імені Максима Богдановича в жанрі прози.[27]

У 2014 році Віктор Мартинович удостоєний відзнаки Єврокону як найкращий дебютант.[28] У 2012 році письменник отримав білоруську премію «Дебют» імені Максима Богдановича за роман «Сцюдзёны вырай».

Бібліографія ред.

Романи ред.

  • 2009 — Паранойя
  • 2011 — Сцюдзёны вырай
  • 2013 — Сфагнум
  • 2014 — Мова
  • 2016 —Возера радасці
  • 2018 — Ноч

Оповідання ред.

  • 2008 — Инговое окончание
  • 2010 — Не отправленное
  • 2010 — Табу

П'єси ред.

  • 2015 — Самое лучшее место на свете
  • 2016 — Доспехи Праведности

Документально-історичні твори ред.

  • 2015 — Родина. Марк Шагал в Витебске

Примітки ред.

  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ Биография — (англ.). 19 липня 2014. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 25 вересня 2016.
  3. ↑ Мартинович Виктор. Витебский авангард (1918-1922): социокультурный контекст и художественная критика (рос.). Европейский гуманитарный университет. Архів оригіналу за 16 червня 2012. Процитовано 16 червня 2012.
  4. ↑ Виктор Мартинович: «Мы похожи на глубоководных рыб» (12.1.2012) (рос.)
  5. ↑ Раман Марціновіча забаранілі прадаваць на кірмашы [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.] «Наша Ніва» 1 снежня 2009 (біл.)
  6. ↑ Тимонов, Василий. В Беларуси запретили роман о любви (рос.). Сегодня.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 24 червня 2012.
  7. ↑ БелаПАН (3 грудня 2009). В РФ рекламируют роман белоруса Мартиновича «Паранойя», который в Минске не продается. naviny.by. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2019. (рос.)
  8. ↑ Электронны ”Сьцюдзёны вырай” ад Віктара Марціновіча (біл.). Радио Свобода. 19 червня 2011. Архів оригіналу за 13 червня 2012. Процитовано 13 червня 2012.
  9. ↑ Солонович, Анастасия (16 червня 2011). Новая книга Мартиновича — роман с тройным самоубийством автора. naviny.by. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 25 червня 2012. (рос.)
  10. ↑ 34 MULTIMEDIA MAGAZINE (28 травня 2013). «Сфагнум» – новы раман Віктара Марціновіча ў «Першаку». 34mag[be-x-old]. Архів оригіналу за 28 листопада 2016. Процитовано 6 листопада 2019.(біл.)
  11. ↑ Прэс-служба СБП (5 червня 2014). Кніга «Сфагнум» Віктара Марціновіча — хіт продажаў за май. Наша Ніва. Архів оригіналу за 26 квітня 2020. Процитовано 6 листопада 2019. (біл.)
  12. ↑ Прэс-служба ГА "Саюз беларускіх пісьменнікаў" (29 травня 2013). “Ці не зарана глядзець у неба, калі пад нагамі – багна?” Выйшаў новы раман Віктара Марціновіча. Союз білоруських письменників. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 6 листопада 2019. (біл.)
  13. ↑ Бобоед, Ульяна (24 липня 2014). Виктор Мартинович: «Когда я читаю отзывы на свои книги, думаю, может, я уже не белорус?». Комсомольская правда. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019. (рос.)
  14. ↑ Янкута, Ганна (3 червня 2013). Сто таемных сэнсаў сфагнума. Будзьма беларусамі![be-x-old]. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019. (біл.)
  15. ↑ Гарапучик, Ольга (5 вересня 2014). Лингвистический боевик Виктора Мартиновича «Мова» появился в продаже. Наша Ніва. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2019. (рос.)
  16. ↑ martinovich.by (10 жовтня 2014). Выходит новый роман Виктора Мартиновича «Мова». Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014. (рос.)
  17. ↑ ТОП-7 книжных бестселлеров Беларуси за август (по данным «Белкніга») - citydog.by | журнал о Минске. citydog.by. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 25 вересня 2016. (рос.)
  18. ↑ «Озеро Радости». Время Возвращения. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 25 вересня 2016. (рос.)
  19. ↑ Марина Охримовская (24 січня 2017). Яся, не возвращайся в папин дом!. Веб-журнал Клуб Крылья / Schwingen.net. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019. (рос.)
  20. ↑ Вольная Грушевка и бандитский Институт культуры. В Минске презентовали роман Виктора Мартиновича. tut.by. 12 жовтня 2018. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019. (рос.)
  21. ↑ Best European Fiction 2011. Aleksandar Hemon (Editor), Colum McCann (Preface). Dalkey Archive Press, 2010. Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 25 червня 2012. (англ.)
  22. ↑ Амерыканская перакладчыца Марціновіча: «Цікавасць да рамана абумоўленая і эстэтыкай, і палітыкай» (біл.). Журнал «ПрайдзіСвет». 2 серпня 2011. Архів оригіналу за 16 червня 2012. Процитовано 13 червня 2012.
  23. ↑ Victor Martinovich. Paranoia: a Novel (англ.). Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 26 червня 2012. (англ.)
  24. ↑ Viktor Martinowitsch (2014). Paranoia – Voland & Quist. Voland & Quist. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 17 березня 2022. (нім.)
  25. ↑ Viktor Martinowitsch. [1] — 1. — Verlag Voland & Quist. — 400 с. — ISBN 9783863911430. Архівовано з джерела 7 листопада 2019 (нім.)
  26. ↑ Названыя 12 лепшых кніг 2011 году. Generation.bY (біл.). Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 10 вересня 2020.
  27. ↑ Найлепшай дэбютнай кнігай – 2011 стала... Радыё Свабода (біл.). Архів оригіналу за 26 квітня 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
  28. ↑ 2014 (Shamrokon) [Архівовано 16 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартинович_Віктор_Валерійович&oldid=41082116