Яків Амазаспович Манандян (також Акоп Манандян; вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան, 10 (22) листопада 1873(18731122), Ахалціхе — 4 лютого 1952, Єреван) — вірменський історик, філолог, філософ і педагог. Один із засновників і перший ректор Єреванського державного університету, де заснував і тривалий час очолював кафедру історії вірменського народу. Академік Академії наук Вірменської РСР.

Яків Амазаспович Манандян
вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան
Народився 10 (22) листопада 1873[2][3]
Ахалціхе, Тифліська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія[1][2][3]
Помер 4 лютого 1952(1952-02-04)[1][2][3] (78 років)
Єреван, Вірменська РСР, СРСР[1][2][3]
Поховання Пантеон імені Комітаса
Країна  Російська імперія
 СРСР
Національність вірмени[2]
Діяльність історик, філолог, джерелознавець
Галузь історія і сходознавство
Alma mater First Tiflis Male Gymnasiumd (1893)[2], Єнський університет[2], Лейпцизький університет[2], Страсбурзький університет, Східний факультет СПбДУd (1898) і Q117818995? (1909)[2]
Науковий ступінь доктор історичних наук[2] (1938) і доктор філософії (1897)
Вчене звання професор[2] і академік
Відомі учні Єремян Сурен Тиграновичd
Знання мов вірменська[4], німецька, російська і давньогрецька
Заклад Геворкянська теологічна семінарія[2], First Tiflis Male Gymnasiumd[2], Q111293609?[2], Нерсісянська школа[2], Faculty of Geography of Baku State Universityd, Baku Commercial Schoold[2] і Єреванський державний університет[3]
Членство Академія наук СРСР[3] і Академія наук Вірменської РСР[3]
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений діяч науки Вірменської РСР

Біографія ред.

Закінчив Єнський університет імені Фрідріха Шиллера в 1897 році, Санкт-Петербурзький університет у 1898 році, Тартуський університет у 1909 році.

Викладав у різних навчальних закладах:

  • Ечміадзин: Духовна семінарія Геворкян (1900–1905);
  • Тифліс: Перша і Друга чоловічі гімназії (1905–1907), Нерсисянська школа (1906–1907);
  • Баку: Бакинський народний університет (1911–1913), Торгове училище (1915–1919).
 

Працював редактором «Armenische Zeitschrift» (1901–1904) та інших журналів.

З 1920 по 1930 рік працював і викладав в Єреванському державному університеті:

  • 1920–1925 — один з викладачів-основоположників університету;
  • 1925–1931 — професор;
  • 1920 — в. о. декана історико-лінгвістичного факультету;
  • 1921 — ректор;
  • 1921–1923 — декан сходознавчого, потім історико-філологічного факультетів;
  • 1921–1925 — завідувач кафедрою історії вірменського народу.

У 1938 році отримав ступінь доктора історичних наук, у 1939 році став академіком АН СРСР, у 1943 році — академіком Академії наук Вірменської РСР.

Наукова робота ред.

Основні праці присвячені історії Вірменії стародавнього і середньовічного періодів, філології, культурі, питанням історичної географії Вірменії, торгових доріг, розмітки і літографії.

Одна з найзначніших праць — «Критичний огляд історії вірменського народу» (т. 1-3, 1945–1957).

Серед інших монографій[5]:

  • «Феодалізм у стародавній Вірменії» (1934)
  • «Відгадка таємниці Мовсеса Хоренаці» (1934)
  • «Головні дороги стародавньої Вірменії» (1936)
  • «Тигран II і Рим» (1940)
  • «Месроп Маштоц» (1941)
  • «Про торгівлю в містах Вірменії» (російською мовою, 1954)

Нагороди, почесні звання ред.

  • Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
  • Заслужений діяч науки Вірменської РСР (1935).

Примітки ред.

Джерела ред.