Мала Сердоба

Мала́ Сердоба́ (рос. Ма́лая Сердоба́, ерз. Вишка Сердоба веле, тат. Кече Сартаба) – село в Росії, адміністративний центр Малосердобинського району Пензенської області.

село Мала Сердоба
рос. Малая Сердоба
Герб Прапор
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Пензенська область
Муніципальний район	Малосердобинський район
Поселення	Малосердобинська сільрада
Код ЗКАТУ:	56244810001
Код ЗКТМО:	56644410101
Основні дані
Час заснування	1697 рік
Попередні назви:	Сердобинська слобода, Архангельське, Микільське
Населення	▼ 4368
Поштові індекси	442800
Географічні координати:	52°27′58″ пн. ш. 44°57′17″ сх. д.
Часовий пояс	UTC+3
Відстань
До центру регіону (км):  - фізична:  - залізницею:  - автошляхами:	80 — 120
До Москви (км):  - фізична:  - залізницею:  - автошляхами:	600 710
Мапа
Мала Сердоба

Населення – 4039 осіб.

Географія

Знаходиться в лісостеповій місцевості на річках Сердоба (притока Хопра) та Саполга, за 110 кілометрів на південь від Пензи, за 42 кілометри на південь від залізничної станції Колишлей Південно-Східної залізниці.

Історія

Засноване в 1697 року станічними козаками з Пензенського, Симбірського і Саранського повітів як від'їжджаючи слобода міста Петровська.

Після придушення Булавінського повстання колишні кінні козаки стали офіційно іменуватися орними солдатами. У 1717 році іменувалася Сердобинською солдатською слободою. До кінця XVIII століття поселення стало одним із найбільших у Саратовському Поволжі, волосним центром Петровського повіту. До 1896 засновані 2 шкіряних заводу. Інші назви - Архангельське, Микільське.

У 1795-1810 селяни Малої Сердоби за вироком сходу створили на віддалених межах два села - Липівка і Шингал з метою перешкоди розширення за рахунок їх земель володінь сусідніх поміщиків. У 1920-1927 роках селяни Малої Сердоби організували 3 селища на віддалених полях, що залишилися після 1939 р. у складі Саратовської області: Шашкіно, Жулевський, Ленінський.

Восени 1905 - один із найбільших центрів соціалістів-революціонерів, діяла дружина, випускалися листівки. Радянська влада встановлена у грудні 1917 року мирним шляхом. У роки громадянської війни — прифронтове село, у березні 1921 року було зайнято на три дні антибільшовицькою бригадою донських козаків під керівництвом колишнього червоного командира, нагородженого орденом Червоного Прапора, Федора Попова. Влітку того ж року на околицях села йшли важкі бої з антонівцями із застосуванням артилерії.

З 23 липня 1928 року – районний центр Нижньоволзького краю. У 1930 році в Малій Сердобі почалася масова колективізація і демографічна катастрофа, викликана насильницькими методами її проведення. На 7 березня 1930 року в списку сімей, що підлягають розкуркуленню, значилося 497 осіб. У 1933 році від голоду в селі загинуло не менше 250 осіб. В результаті з 1929 по 1935 рік чисельність населення Малої Сердоби скоротилася на 2500 осіб.

У 1938 в Малій Сердобі налічувалося 1400 домоволодінь, працювала електростанція потужністю в 10 кВт (електроенергія подавалася в 14 будинків); діяли кооперативні шкіряні (шевська), швейна, деревообробні артілі, пекарня з ви-грубкою 2 тонни хліба на добу, млин, 8 магазинів, чайна (їдальня); у розпорядженні МТС знаходилося 106 тракторів сукупною потужністю в 1750 л.з; 5 шкіл, 1450 учнів, дитячий сад і ясла (кожен на 25 дітей); Будинок культури на 348 місць, бібліотека; випускалася районна газета «комуна» накладом 1250 примірників; аптека, дет. консультація, амбулаторія, лікарня на 36 ліжок, малярійний пункт; побутове обслуговування населення здійснювали Готель (Будинок колгоспника) на 15 ліжок, лазня на 30 місць, перукарня.

У роки Німецько-радянської війни більшість чоловіків пішло на фронт, забезпечення армії продовольством лягло на руки жінок і підлітків.

На початку 1960-х років почалася повсюдна електрифікація.

Адміністративно-територіальні реформи 1960-х років, скасування Малосердобинського району згубно позначилися на економічному та соціально-культурному розвитку села. Укрупнення колгоспів не додало ефективності суспільного виробництва, а населення зменшилося з 5 тисяч у 1959-му до 4 тисяч у 1970-му, що призвело до дефіциту робітників. Відновлення району покращило демографічну ситуацію, і з 1970 по 1989 чисельність населення Малої Сердоби збільшилася на 10%. У цей період була вирішена проблема доріг, розпочато програму газифікації, розгорнувся благоустрій, у вересні 1972 відкрита музична школа. У селі з'явився ряд нових вулиць, підвищилася продуктивність праці в сільському господарстві.

На 1993 рік у селі діяли дорожньо-будівельна ділянка, маслозавод , цегельний завод, ковбасний цех, хлібокомбінат, Будинок побуту, друкарня, млин, 2 олійниці, Будинок піонерів, стадіон, автовокзал. Успішно працювали центральна районна лікарня на 110 ліжок, будинок культури з кінозалом, бібліотека, школа мистецтв, муніципальний краєзнавчий музей. У середній школі імені Ф.в. Гладкова здобували освіту 772 учнів, в основ-ної школі ім. Н. Є. Кушева-70.

З розпадом СРСР Сільське господарство в селі згасло, почалася міграція жителів в міста, все ясніше проявлялося старіння населення.

З 2010-х років з'явилися ознаки відродження села, провісниками цього стало введення в дію нових соціально-культурних і спортивних об'єктів (фізкультурно-оздоровчого комплексу, басейну, спортивного майданчика, двох парків), повернення в обіг занедбаних земель.

Економіка

Основою економіки села є сільське господарство.