Вікіпедія

Адам-Стефан Мазепа

(Перенаправлено з Мазепи)

Адам-Стефан Мазепа[a] герба Курч (пол. Adam Mazepa, рос. Степан Михайлов сын Мазепа; пом. 1665) — руський (український) православний шляхтич, урядник Речі Посполитої й діяч козацької держави. Батько гетьмана Івана Мазепи.

Герб Курч

Життєпис ред.

Народився в родині «шляхетного» київського зем'янина Михайла Мазепи (пом. після 1622), який вперше зринає у грамоті короля Сигізмунда II Августа від 15 червня 1572. Згідно з нею той отримав ленним правом неосаджені землі коло р. Кам'янки, «починаючи від моста, по котрому йде Великий Гостинець, аж до урочища Посникова», — тут згодом і виникло село Мазепинці[2].

13 липня 1578 Михайло дістав від Стефана Баторія доживотну данину на с. Пасічне на р. Рось нижче Білої Церкви з ловищами на р. Насташці від дороги звенигородської до устя, де в Рось впадає, а по Росі також боброві гони від устя Насташки до устя Сухої Ольшаниці[3].

Відтак він подибується аж в люстрації староств Київського воєводства (1616) під іменем Миколая Мазепи Колединського (пол. Mikołaj Mazepa Koledyński), посідача хутора на Кам'янці та селища на Росі, з якого сумлінно справував кінну службу при білоцерківському старості. Імовірно, під час служби М. Мазепа зблизився з білоцерківським підстаростою кн. Дмитром Булига-Курцевичем, котрий й прийняв його до свого родового герба «Курч»[4][5]. Люстрація в 1622 не додає майже нічого нового[6].

Його син, Адам, уперше згадується 14 травня 1638 р., коли за вбивство шляхтича Яна Зеленського[b] Люблінський трибунал на судових сесіях Брацлавського воєводства засудив його на інфамію та смертну кару; перед тим аналогічний вирок 26 листопада 1637 року виніс володимирський ґродський суд[9][3]. Однак «виволанцеві» пощастило відтягти його виконання, в 1643 А. Мазепа помирився з родиною вбитого, заплатив їй пеню й 8 липня 1645 одержав ґлейт від Владислава IV за підписом великого канцлера коронного Єжи Оссолінського на 6 місяців. Ним було поновлено усі шляхетські права і дана можливість безпечно мешкати в країні. Вже 14 липня він вніс документ до володимирського ґродського суду, а возний генерал публічно його оголосив[10][11][12].

Чи то даний випадок, чи, може, якісь фамільні зв'язки з козаччиною зрештою привели Адама-Стефана в табір Б. Хмельницького. В 1654 році він фігурує як білоцерківський отаман. Після складення присяги цареві у Переяславі він разом з родичами, теж українською шляхтою Білоцерківського полку Трущинськими й Мокієвськими, подав російським воєводам проєкт розподілу старих польських воєводств і урядів з закріпленням елітного становища шляхти серед козаків. Як зазначає дослідниця Т. Таїрова-Яковлева, цей факт свідчить, що Мазепі були зовсім не чужі ідеї державності й участі в управлінні власною країною[11][12].

По смерті Хмельницького гетьманом став Іван Виговський, ініціатор Гадяцької угоди, що мала на меті створити Велике князівство Руське як третій рівноправний суб'єкт Речі Посполитої. На початку 1659 р. він відрядив до Яна II Казимира Юрія Немирича, Григорія Лісницького й Адама-Стефана, тоді білоцерківського намісника, з просьбою надіслати підкріплення для відбиття російських полків, котрі просувалися вглиб України[13]. Криштоф Перетяткович, писар королівського посла до козаків Станіслава Беневського, згадує участь Мазепи на покликаному ратифікувати даний договір сеймі, що відбувся в Варшаві 4 квітня. Він же, їдучи до Чигирина, залишив одного з коней «у Білій Церкві, у дружини Мазепи», Марини Мокієвської[14].

Коли реалізувати проєкт Великого князівства Руського не вдалося, Адам-Стефан зостався з Виговським на польськім боці. Як «давно і добре в різних оказіях заслужений шляхтич й жовнір, до нас [короля] та вітчизни нашої завжди прихильний, вірний і в багатьох експедиціях воєнних досвідчений мужністю й відвагою», він в 1659 році дістав привілей на спадкове володіння селом Мазепинці. Універсалом від 9 березня 1662 був титулований чернігівським підчашим замість померлого Василя Солтика. 20 липня того ж року Мазепа одержав містечко Триліси з належними до нього селами, щоб їх жителі «за пана свого знали і йому послушні були»[3][11].

3 квітня 1663 у Львові король видав привілей на с. Будище в Богуславському старостві й спеціальний розказ до коменданта Білої Церкви, аби той охороняв маєтності нобіля, а 26 серпня «вийняв» його з-під юрисдикції всіх судів[15]. Востаннє згадується в інструкції київської шляхти послам на сейм від 12 березня 1665, де він названий осідлим шляхтичем первісно Чернігівського воєводства, а відтак Київського[1].

Родина ред.

У Києво-Печерській лаврі А.-С. Мазепа зробив поминальний запис своїх родичів. Згадана в нім Ганна, як припускає дослідник Володимир Кривошея, є його матір'ю, Михайло — батьком, а Василь, Віктор та Яків — старшими братами; полковий суддя Федір Мазепа, який начебто брав участь у повстанні Северина Наливайка, а пізніше був страчений поляками у Варшаві, насправді є вигадкою автора «Історії Русів» — літературно-пропагандистського твору кінця XVIII століття[12][16].

З Мариною Мокієвською Адам-Стефан одружився не раніше 1638, обраниці на цю мить було років 16–20. У шлюбі народився син Іван й донька Олександра[16].

Див. також ред.

Коментарі ред.

  1. ↑ Як тоді нерідко водилось, мав два імені: під одним згадується в актах Речі Посполитої, іншим користувався у козацькому середовищі[1].
  2. ↑ Син Андрія Валентиновича Заленського. Обіймав вслід за батьком уряд володимирського земського судді (з 13 грудня 1618), посол на сейм (1631), учасник комісії з коректури права (1632). Йому належали 3 сільця у Володимирськім повіті (Великий Хмелів, Хмелів Болоховичі, Підгайці), де нараховувався 41 дим. Був одружений з Барбарою Ґромацькою, мав сина Андрія й дочку Теофілію. Вбитий 22 січня 1637[7][8][9].

Примітки ред.

  1. ↑ а б К родословной гетмана Ивана Мазепы // Киевская старина. — 1886. — № 12. — С. 757—759
  2. ↑ Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Т. 1. — СПб., 1863. — c. 190—191
  3. ↑ а б в Кривошея, 2009, с. 4.
  4. ↑ Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. 7. — Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. — К., 1886. — с. 293
  5. ↑ Оглоблин, 1960, с. 10.
  6. ↑ 1622. Из люстрации Киевского воеводства: описание староств Каневского, Переяславского, Корсунского, Черкасского, Богуславского, Белоцерковского // Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. — Москва: Издательство Академии наук СССР, 1953. — Т. І. — С.34
  7. ↑ Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 209.
  8. ↑ Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій / відп. ред. М. Крикун. — Острог-Львів, 2002. — С. 249. — ISBN 966-7631-21-4.
  9. ↑ а б Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов. — Ч. 3: Акты о козаках (1500—1648). — Т. І. — К., 1863. — С. 374—378
  10. ↑ Глейт, виданий королем Адаму Мазепі (переклав з польської та руської мов В. Пилипенко) // Сіверянський літопис. — 2019. — № 4-5. — С. 142-143.
  11. ↑ а б в Оглоблин, 1960, с. 11.
  12. ↑ а б в Таирова-Яковлева, 2007, с. 12.
  13. ↑ Чухліб Т. Конотопська битва 1659 року в контексті міжнародної ситуації у Східній Європі // Конотопська битва 1659 року. Збірник наукових праць. — 1996. — С. 90.
  14. ↑ Стрельчевський С. К вопросу о сражениях Польши с козаками в 1657–1659 годах. — Киев, 1873. — С. 13-14.
  15. ↑ Święcki, Tomasz (1858). Historyczne pamiątki znamienitych rodzin i osób dawnej Polski T.1. Warszawa: nakładem S. H. Merzbacha Księgarza. с. 364-366.
  16. ↑ а б Кривошея, 2009, с. 5.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адам-Стефан_Мазепа&oldid=41789834