Вікіпедія

Літні Олімпійські ігри 1908

Літні Олімпійські ігри 1908, або IV літні Олімпійські ігри  (англ. Games of the IV Olympiad; фр. Jeux de la IVe Olympiade) — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету (МОК) в Лондоні з 27 квітня по 31 жовтня 1908 року. Це була перша з трьох Олімпіад, проведених у Лондоні (інші відбулися у 1948 та 2012 роках), а також найдовша за тривалістю за всю історію їх проведення.

IV літні Олімпійські ігри
Місто Велика Британія Лондон
Країн 22
Спортсменів 2008
Розіграно медалей 110 у 22 видах спорту
Церемонія відкриття 27 квітня
Церемонія закриття 31 жовтня
Вебсторінка

olympics.com/en/olympic-games/london-1908

1912 →
CMNS: Літні Олімпійські ігри 1908 у Вікісховищі

Ще 1904 року право приймати захід отримав Рим, але через вибух вулкану Везувій у 1906 році та політичні інтриги Національний олімпійський комітет Італії був вимушений відмовитися від свого задуму. На той момент найбільшу зацікавленість провести ігри проявляв Лондон. На прохання МОКу та після внутрішніх перемовин між Британською олімпійською асоціацією та британськими асоціаціями, що регулювали окремі види спорту, у кінці того ж року оголошено про перенесення Олімпіади до столиці Британської імперії.

На той час британці були передові в організації спортивних змагань, й ігри 1908 року не стали винятком. Організатори ретельно розробили регламент і правила окремих турнірів й розіслали ці документи до національних олімпійських комітетів країн-учасниць. Уперше в історії побудовано ексклюзивний олімпійський стадіон, уперше запроваджено повний комплект нагород (золото, срібло, бронза). Здійснити такі досягнення перешкоджали труднощі, насамперед фінансові. Король Едуард VIII дав дозвіл провести Олімпіаду з умовою, що її фінансуватимуть не з державної скарбниці. Щоб здобути потрібні кошти, довелось укласти угоду з керівництвом Франко-британської виставки. Відповідно до цієї угоди, виставка покрила витрати на будівництво стадіону, всі ігри відбулися на її території, а за це вона одержала частину виторгу від продажу квитків на спортивні змагання.

Офіційно участь в Олімпійських іграх взяли представники 22 країн — 2008 чоловіків і 37 жінок. Левову частку виставила країна-господарка — 736. Учасники змагались у 23 видах спорту (фактично у двадцяти чотирьох, але перетягування канату тоді вважали видом легкої атлетики), розіграно 110 комплектів медалей.

Церемонія відкриття, на якій уперше в історії пройшли парадом спортсмени з країн-учасниць, відбулася 13 липня, хоча змагання в деяких дисциплінах розпочалися ще 27 квітня. Уже під час відкриття сталися скандали, зокрема відмова американського прапороносця вклонитися перед королем Англії. Скандали тривали протягом усієї Олімпіади, насамперед вони стосувалися американо-британського протистояння: обидві країни вели перед у світовій політиці та використовували спорт, щоб довести свою вищість. Уже тоді Олімпіада була складовою політики, можливістю висловити свою позицію (відмова фінів вийти на парад у складі команди Російської імперії). Проблемою була й низька відвідуваність стадіону на початку ігор через дорожнечу квитків.

Попри ці проблеми, перші лондонські олімпійські ігри відіграли важливу роль в утвердженні олімпійського руху у світі, підупалого через неуспішність двох попередніх олімпіад. По-перше, задано стандарти організації для наступних ігор, як-от побудова стадіону чи надання права виступати на змаганнях у складі суто національної команди, а не клубної як перед тим. По-друге, в Лондоні вперше прозвучала легендарна фраза «важливіше взяти участь, ніж перемогти». По-третє, в цьому місті вперше відбулися змагання у зимових видах спорту. Апатичність до ігор швидко минулась, а скандали та яскраві події, як-от фініш Дорандо П'єтрі, певною мірою зіграли на руку організаторам, адже газети, описуючи їх, активно рекламували саму Олімпіаду.

Вибір міста ред.

 
П'єр де Кубертен особливо сильно підтримував кандидатуру Рима

Олімпіада 1908 року могла відбутися не в Лондоні, оскільки спочатку його не було серед міст-кандидатів. За право провести спортивний захід змагалися три інші міста: Берлін, Рим та Мілан[1].

Німецька сторона оголосила про бажання провести Олімпіаду ще в 1901 році на IV сесії МОКу в Парижі. Італійська сторона подала заявку у 1903 році[2]. Від самого початку президент МОКу, П'єр де Кубертен, повністю підтримував кандидатуру Риму. Опісля невдалих Олімпіад у Парижі та Сент-Луїсі, йому необхідно було підняти престиж змагань в очах світу і місто, яке було столицею античного світу, могло забезпечити такий ефект[1]. Ідея проведення змагань в столиці Італії мала міцну підтримку і серед впливових людей країни: папи Пія X, короля Віктора Емануїла III, мера Рима[3]. Заявка Берліна програвала, ба більше, у місті був відсутній належний стадіон, а жодних чіткий гарантій щодо його будівництва німецька сторона надати не могла[4]. 22 червня 1904 року на VI сесії МОКу в Лондоні було прийняте рішення про те, що містом-господарем Олімпіади 1908 року буде Рим, німецькій стороні пообіцяли надати право на проведення Олімпіади 1912 року[2].

Проте Риму не судилося прийняти Олімпіаду. 4 квітня 1906 року поблизу Неаполя сталося потужне виверження Везувію, яке призвело до тяжких руйнацій. Італійська влада змушена була направити кошти, які мали б піти на організацію ігор, на відновлення благоустрою і вирішила офіційно відмовитися від олімпійського задуму. Про це рішення було оголошено під час проведення позачергових Олімпійських ігор 1906 року в Афінах[1][2][5].

 
Основний противник проведення Олімпіади в Римі — Джованні Джолітті

Існує інша, неофіційна, версія відмови Риму. Окрім потужної підтримки, в Італії існував не менш потужній спротив щодо проведення змагань. Основною фігурою, яка була проти проведення ігор, був прем'єр-міністр Італії Джованні Джолітті. Він планував декілька амбітних проєктів (будівництво Симплону та акведуку в Апулії), які мали б зміцнити його політичний вплив. Проєкти потребували великих коштів, яких могло б і не вистачити, якби їх витрачали ще й на Олімпіаду[1]. Його підтримували правління Мілану та Турину, які боролися з Римом за статус головного міста Італії. Олімпіада 1908 року додала б супернику небажаного для цих міст престижу[5].

Боротьба прихильників та противників проведення Олімпіади в Римі призвела до того, що ще 1905 року на VII сесії МОКу у Брюсселі представник Італії, Еудженіо Брунетта д'Уссо, змушений був зізнатися представнику Британії, Роберту Лаффану, у відсутності будь-яких реальних приготувань до ігор з часу затвердження італійської столиці. Лаффан запитав де Кубертена, чи можливо передати право на проведення ігор Лондону. Проте далі розмови справа не дійшла, а право на проведення спортивного заходу столиця Британської імперії здобула лише після офіційної відмови Рима[1].

Оскільки Олімпіада мала відбутися через два роки, необхідно було якнайшвидше знайти нове місто. Під час VIII сесії МОКу в Афінах 1906 року, зважаючи на попередню зацікавленість, Вільяму Гренфеллу, члену МОКу від Британії, офіційно запропонували провести ігри в Лондоні[1]. Гренфелл опісля наради з королем Едуардом VII, який теж перебував на проміжних іграх, отримав згоду і одразу розпочав перемовини з основними британськими спортивними асоціаціями та організаціями — без домовленості з ними спортивний захід у Лондоні міг і не відбутися[5][6]. Пропозицію підтримали і 19 листопада 1906 року до МОКу був направлений лист із підтвердженням того, що Лондон прийме ігри 1908 року[5], а 27 листопада 1906 року офіційна заява Гренфелла була опублікована в пресі[7].

Підготовка ред.

 
Вільям Гренфелл

Створення Британської олімпійської асоціації ред.

24 травня 1905 року в Палаті громад зібралися представники спортивних організацій, союзів та асоціацій. Їхньою метою було створення регіональної олімпійської організації, яка б керувала усіма олімпійськими дисциплінами в країні та мала представників у МОК. Новоутворену організацію назвали Британською олімпійською асоціацією (БОА). Першим головою став Вільям Гренфелл (лорд Десборо), почесним секретарем — Роберт Лаффан. Якраз ентузіазм цих двох осіб дозволив Олімпіаді 1908 року відбутися[8].

Співпраця з Франко-британською виставкою ред.

Безпосередньо підготовкою до ігор займалася спеціальна Британська олімпійська рада, у якій ключові ролі відігравали ті ж Гренфелл та Лаффан[5]. Перед цією радою постав ряд труднощів. Насамперед, хоч король і дав добро на проведення змагань у Лондоні, він вимагав, аби державні кошти на Олімпіаду не витрачали, фінансування відбувалося тільки на приватних засадах[1]. Саме тому Гренфелл вирішив співпрацювати з Імре Кіральфі, головним ідейником проведення Франко-британської виставки. Ця виставка щедро фінансувалася та була покликана продемонструвати багатства двох колоніальних держав — Британської імперії та Франції, які нещодавно уклали угоду, що надалі уможливило створення Антанти[9].

Початково виставка мала пройти 1907 року, але заради Олімпіади її перенесли початку виставки на 1908 рік[10]. Це було перше важливе досягнення для організаторів ігор: широко розрекламована подія приваблювала багато відвідувачів, що своєю чергою підвищувало відвідуваність ігор[11].

 
Генеральний план Франко-британської виставки, «Вайт Сіті Стедіум» праворуч

Основну олімпійську споруду — новий стадіон — планувалося будувати безпосередньо на території виставки, адже дирекція Франко-британської виставки погодилася пожертвувати частину виділеної їй землі в районі Шепердс Буш. Вона також повністю взяла на себе всі витрати, пов'язані з будівництвом[10] (початковий кошторис становив 44 тисячі фунтів стерлінгів, проте він зріс до 220 тисяч[12]). Окрім того, виставка виділила 2000 фунтів стерлінгів для організаторів Олімпіади з метою покрити їхні початкові витрати та надала дозвіл на ексклюзивне користування стадіоном протягом двох тижнів у липні 1908 року. Своєю чергою організатори Франко-британської виставки отримували 75% доходів від продажів квитків та програмок[10]. 20 грудня 1906 року всі ці умови були схвалені Британською олімпійською радою[10], офіційне підписання документів відбулося 14 січня 1907 року[12].

Будівництво головного стадіону ред.

 
Усередині чаші «Вайт Сіті Стедіум»
 
Схема роздягалень

Будівництво стадіону розпочалося 2 серпня 1907 року з церемонії, на якій леді Десборо заклала перший камінь будівництва[13]. Кожна британська організація певного виду спорту створювала спеціальний комітет, який співпрацював з Британською олімпійською радою. Головним завданням цих комітетів було детальне планування тих спортивних споруд[1]. Так, проєктування бігової доріжки вимагало кропіткої роботи та контролю з боку спеціального комітету Аматорської атлетичної асоціації, а задля проєктування велосипедного треку спеціальний комітет дослідив новий трек у Парижі та на його основі спроєктував свій.[14] Усі свої побажання ці комітети висловили 11 березня 1907 року та дали добро на побудову[1].

Стадіон будували довкола овалу завдовжки 700 футів (десь 213,36 метрів) та завширшки 300 футів (орієнтовно 91,44 метри), покритого травою. Ця частина стадіону створювалося під потреби футболу, регбі, лакросу, стрільби з луку, а також для таких дисциплін легкої атлетки, як метання спису. У цьому овалі були розміщені спеціальні платформи для змагань зі спортивної гімнастики та боротьби[15]. Такі розміри оберігали інших учасників змагань від небезпеки бути пораненим списом, що майже відбулося 1906 року в Афінах[16]. У західній частині розмістили басейн завдовжки 327 футів (десь 100 метрів), завширшки 50 футів (приблизно 15,24 метри). Глибина басейну на обидвох кінцях становила 4 фути 6 дюймів (приблизно 1,37 метра), у центрі — 12 футів 6 дюймів (десь 3,81 метра). Це центральне заглиблення було створене для змагань зі стрибків у воду[15]. Біля басейну розміщувалася спеціальна складна вежа заввишки 55 футів (приблизно 16,76 метрів), з якої атлети виконували стрибки[17].

Довкола овалу побудували бігову доріжку завдовжки 586,2 ярди (наближено 536,44 метри) та завширшки 24 фути (орієнтовно 7,3 метри)[15]. За її будівництво безпосередньо відповідав наглядач за будівництвом стадіону Чарлз Перрі, який вже мав досвід будівництва бігової доріжки для першої сучасної Олімпіади[16].

Довкола бігової доріжки, безпосередньо перед глядацькими сидіннями, побудували велосипедний трек завдовжки 660 ярдів (приблизно 603,5 метрів)[13] та нахилом 10 футів (десь 3,04 метри)[14].

Було передбачено створення 63 тисяч сидячих місць[комент. 1] та місце для розгортання ще 30 тисяч стоячих[комент. 2]. Були побудовані спеціальні ложі для королівської сім'ї, членів Британської олімпійської ради, членів МОКу та членів Comité d’Honneur (комітет розгляду скарг). Журналісти та судді також мали спеціально відведені місця[13].

Під трибунами розмістилися 14 роздягалень, кімната для лікарів, кімната поліції, декілька ресторанів[18]. Поблизу стадіону розмістили будинок Імперського спортивного клубу, який створили з метою залучення багатих людей до олімпійських приготувань та для підняття престижу ігор[19]. Будинок клубу використовували для зустрічей члени МОКу[13].

Роботу над стадіоном офіційно закінчили 14 травня 1908 року. На церемонії були присутні принц та принцеса Уельські, які присвятили стадіон міжнародному спорту[18]. Оскільки стадіон був розташований на території виставки, де більшість споруд білого кольору, то він був названий «білим» стадіоном — «Вайт-Сіті» (англ. White City Stadium)[13].

Опрацювання регламенту ред.

 
Роберт Лаффан

Окрім побудови головної олімпійської споруди, Гренфелл у своєму листі від 27 листопада 1906 року оголосив про низку інших пунктів, над якими працюватиме Британська олімпійська рада[7].

Так, було прийняте, погоджене з МОК, рішення, про те, що на Олімпіаду 1908 року допускаються лише спортсмени-аматори, при чому ці аматори мають бути акредитовані своїм регіональним олімпійським комітетом. Поняття «спортсмен-аматор» визначала у кожній країні керівна організація у тому чи іншому виді спорту. Якщо такої організації в країні не було, її обов'язки виконував спеціальний комітет під егідою МОКу. Кожен регіональний олімпійський комітет складав список своїх учасників та передавав його господарям ігор, а також підтверджував аматорський статус спортсмена. Реєстрація спортсменів закінчувалася за місяць до змагань у певному виді спорту[20]. Таким чином, у Лондоні більше не могло бути змішаних команд чи команд спортивних клубів, усі учасники представляли збірну якоїсь країни[21]. Під поняттям «країна» розуміли ту державу чи частину держави, яка мала самостійне представництво в МОК, або, якщо такого представництва не було, територію під юрисдикцією єдиної влади[20].

Наступним пунктом було створення єдиних правил. У зв'язку зі стислими термінами підготовки, правила визначали британські асоціації без наради зі спортивними організаціями інших країн[21], після чого Роберт Лаффан особисто переклав їх з англійської на німецьку та французьку й розіслав по всіх регіональних комітетах (при цьому було зазначено, що єдиний офіційний варіант правил — англійський)[22]. Суддівство на Олімпіаді було вотчиною британців, хоча залучення іноземних помічників було можливе[23]. У випадку незгоди з рішенням судді, спортсмен міг оскаржити його за посередництва Comité d’Honneur — спеціального комітету, який складався з трьох представників кожної країни-учасниці. Спортсмен спочатку мав адресувати скаргу «своїм» представникам у комітеті, а ті вже доносили її для розгляду спеціальними арбітрами[20].

Було оголошено, що за участь у змаганнях не стягується плата, проте, для кожної країни встановлювався ліміт учасників[20]. Було також домовлено, що на Олімпіаді використовуватимуть метричну систему (виняток — змагання з велоспорту)[22].

 
Альфред Хармсворт, лорд Норткліфф

Ці пункти, а також пункти, які стосувалися календаря ігор, видів спорту, вигляду та отримання нагород були затверджені 23-25 травня 1907 року на IX сесії МОКу в Гаазі[24].

Грошовий фонд ред.

Одним з пунктів була робота по утворенню грошового фонду. Щоб провести змагання, слід було назбирати суму в понад 12000 фунтів стерлінгів. Збір коштів відбувався на добровільній основі. Основні внески на початку кампанії зробили друзі Вільяма Гренфелла. Проте, ні внески друзів, ні гроші від дирекції виставки не дозволили досягнути бажаної цілі: організатори ігор назбирали тільки 2840 фунтів стерлінгів незадовго до церемонії відкриття[12]. Ситуацію могли спасти добрі продажі квитків, проте вони поступили в продаж лише за 21 день до церемонії відкриття[25], ціни була доволі високі для пересічного жителя Лондона[26] та ще й агенції-дистриб'ютори відмовлялися на початку продавати дешеві одноденні квитки до того, як продадуть дорогі квитки, чинні протягом усієї Олімпіади[27]. Ці фактори зумовили низькі продажі, які призвели до низького доходу.

Гренфелл звернувся за допомогою до лорда Норткліффа, власника «Дейлі мейл». Той погодився опублікувати заяву з проханням пожертвувати гроші задля гідного проведення Олімпіади та збереження репутації нації[28]. Протягом наступного тижня сума пожертвувань склала 12 тисяч фунтів стерлінгів, хоча метою організаторів ігор були лише 10 тисяч фунтів стерлінгів. Газета змушена була опублікувати нове повідомлення з проханням припинити відправляти гроші[13]. До кампанії долучилося багато відомих та впливових людей: принц Уельський Георг, американський мільйонер Корнелій Вандербільт, стронгмен Євген Сандов, який зробив найбільший персональний внесок у розмірі 1500 фунтів стерлінгів[29].

Програма ігор ред.

Лондонська Олімпіада, зважаючи на свою тривалість, була поділена на два великих відтинки: літній та зимовий. Де-юре літня Олімпіада розпочиналася 13 липня, у день церемонії відкриття, та тривала два тижні, але де-факто деякі змагання почалися ще в червні, а деякі відбулися у липні та серпні опісля двох «основних» тижнів. Зимова Олімпіада тривала з 19 по 31 жовтня[1].

 
«Олімпійські» змагання зі спортивної дуелі

23 види[комент. 3] спорту були затверджені як програма Олімпіади на гаазькій сесії. У цих 23 видах відбувалися змагання за 110 комплектів нагород[31]. Програма могла бути й більшою, проте лише ті види спорту, які поширені хоча б у шістьох країнах-учасницях ігор, були схвалені[1]. Саме тому крикет, пелота, бейсбол та бенді не стали частиною олімпійських ігор[1][26]. Відбувалися дискусії щодо включення в програму кінної їзди, автомобільних перегонів та змагань літальних апаратів, проте ці плани не реалізували[26]. Гольф мав бути частиною змагань, проте керівна британська організація гольфу відмовилася співпрацювати з Британською олімпійською радою та дотримуватися запропонованих правил[32]. З іншого боку, бокс, змагання з якого первинно не мали відбутися, таки був включений до Олімпіади[26]. Поло на велосипедах та фехтування на рапірах були показовими видами спорту[32][33]. Крім того, намагаючись дотримуватися античного духу, організатори хотіли включити до олімпійських ігор змагання з літератури, скульптури, музики, архітектури та малювання, реалізація цих планів відбулася тільки на іграх 1912 року[26].

Таким чином, програма Олімпіади 1908 року мала наступний вигляд (у дужках вказана кількість комплектів медалей):

Дуже часто ще одним показовим спортом, змагання з якого пов'язують з Олімпіадою 1908 року, є спортивна дуель (стрільба з пістолетів восковими кулями в опонента в захисті). Невеличкий турнір з метою популяризації цього спорту хоч і відбувся у Лондоні 1908 року та ще й поблизу стадіону, але був радше пов'язаний з Франко-британською виставкою. Ідейним натхненником події був американець Волтер Вайненс, а серед учасників, наприклад, один з організаторів лондонських ігор барон Космо Дафф-Гордон, який також взяв участь у показовому турнірі з фехтування на рапірі, та граф Жозеф Маре, який змагався у офіційному турнірі: він фехтував на шпагах[58].

Нагороди та їх дизайн ред.

Організатори доручили розробити дизайн олімпійських медалей та значків австралійському скульптуру Бертраму Макенналлу. Розробили два типи медалей: одні для атлетів, які посіли перші три місця, а інші — для всіх спортсменів-учасників. Були також розроблені спеціальні дипломи, їхнім дизайном займався карикатурист «Панч» Бернард Партрідж[59].

Зображення Нагорода Опис
  Медаль призера На аверсі зображений атлет між двома молодими жінками, Славою та Вікторією (Перемогою), які кладуть йому на голову символ переможця — лавровий вінок.
На реверсі зображений святий Юрій (англ. St. George), покровитель Англії, який вбиває змія.
Дизайн золотих, срібних та бронзових медалей не відрізнявся. У порівнянні з медалями учасника, медалі призерів були дещо меншими, що пояснюється вартістю матеріалів, з яких вони були зроблені.
Кожна медаль була поміщена в спеціальну коробочку: золота медаль — у червону, срібна — у темно-синю, бронзова — у жовту.
Ім'я призера та дисципліна, у якій він посів призове місце, вирізувалися на гурті[59][60].
  Медаль учасника На аверсі зображена колісниця, яку веде молодий атлет. Позаду нього стоїть суддя, який кладе на голову візника лавровий вінок.
На реверсі зображена фігура Слави, яка стоїть на земній кулі.
Медалі учасника були виготовленими з бронзи та позолоченими. Їхній розмір був дещо більший за медалі призерів.
Їх вручали, як учасникам, так і певним офіційним особам[59][61].
  Диплом призера На дипломі зображена Вікторія, яка стоїть між Британією та Елладою.
Переможці отримували більший диплом, призери — дещо менший. Кожен призер отримував додатковий диплом, який він мав передати своєму спортивному клубу чи асоціації[59].
  Спеціальний диплом На дипломі зображена Вікторія, котра сидить.
Такі дипломи, згідно з рішенням керівної асоціації у тому чи іншому виді спорту, вручали атлетам, котрі показали видатні результати, хоч і не здобули медалей, а також деяким особам, які доклалися до організації ігор[59].
  Значки Для ідентифікації учасників, суддів, членів Британської олімпійської ради, членів МОКу, членів Comité d’Honneur були розроблені спеціальні нагрудні значки, на яких була зображена голова в шоломі, та був наявний підпис, наприклад Competitor, International Olympic Comittee та інші[62].
  Спеціальні нагороди До спеціальних нагород належали кубки. Чемпіон Олімпіади, відповідно до регламенту, зберігав кубок у себе до наступних ігор[63]. Загалом було 12 кубків[64]:
  • Кубок Брунетти (веслування)
  • Трофей Брунетти (плавання)
  • Трофей футбольної асоціації (футбол)
  • Кубок спілки золотарів та сріблярів (боротьба)
  • Кубок Гарлінгема (поло)
  • Міжнародний кубок (фехтування)
  • Кубок принца Уельського (велосипедні гонки)
  • Кубок лорда Вестбері (стендова стрільба)
  • Грецький трофей (марафон)
  • Празький трофей (гімнастика)
  • Статуетка Монтгомері (метання диска)
  • Французька ваза (вітрильний спорт)

Учасники ред.

 
Країни-учасниці Олімпійських ігор 1908 (синім позначені країни, які вперше були представлені на Олімпійських іграх)

Загальна кількість спортсменів ред.

 
Кількість учасників

Відповідно до даних офіційного сайту МОК, на Олімпіаді 1908 року змагалися 2008 спортсменів, з них 1971 чоловіків та 37 жінок, які представляли 22 країни[65]. При цьому, згідно з офіційним звітом, кількість спортсменів, які мали намір взяти участь у змаганнях, була 2647 осіб[66]. Оскільки для ранніх Олімпіад існували деякі труднощі з точним визначенням тих спортсменів, які брали участь в іграх, у деяких джерелах можна зустріти інші числа щодо кількості та гендерного розподілу спортсменів. Наприклад, є дані, що справжнє число учасників лондонських ігор склало 2044, з яких 44 жінки[67], інше джерело подає 2023 учасника[68], з яких 44 жінки, при 2666 заявах[18].

Країни ред.

Присутність 22 націй у багато чому була визначена як офіційним регламентом, прийнятим на гаазькій сесії, так і політичними, націоналістичними, соціальними аспектами.

Так, серед учасників ігор були одразу декілька територій, які юридично були частиною Британської імперії: Канада, союз колоній у південній Африці[комент. 4], Австралія, Нова Зеландія. Метрополія підтримувала їхню окрему участь і навіть допомогла у створенні регіональних олімпійських комітетів, аби ті, відповідно до вимог гаазьких пунктів, могли підпадати під визначення слова «країна». При цьому, Британія абсолютно ніяк не сприяла утворенню олімпійських комітетів у країнах екваторіальної Африки, Індії та інших колоніях з небілим населенням. Таким чином, на Олімпіаді 1908 року, окрім Британії, участь взяли також Канада, колонії у Південній Африці та Австралазія (союз Австралії та Нової Зеландії). До того ж це був «олімпійський» дебют Нової Зеландії[1].

Складнішою була ситуація з країнами британських островів. Організацією ігор, як вже було написано, займалася Британська олімпійська рада, членами якої спочатку були суто англійці. Шотландці та ірландці попросили залучити в раду і їх представників, на що отримали відмову. Шотландці пригрозили, що у такому випадку не будуть брати участі в Олімпіаді. Потенційні втрати для команди Британії змусили Британську олімпійську раду піти на деякі поступки: склад команди Британії на майбутніх іграх був погоджений усіма керівними спортивними асоціаціями Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії[1].

Ситуація з Ірландією була значно складнішою. Ірландці хотіли виступати як окрема нація, проте вони не мали окремого представництва в МОК, а були частиною Британської імперії, що змушувало їх виступати у складі Британії. Через таку ситуацію велика кількість ірландських спортсменів бойкотували ігри[69]. Нічого не змінилося навіть тоді, коли Британська олімпійська рада запропонувала змінити офіційну назву команди з «Велика Британія» на «Велика Британія та Ірландія»[1]. Єдиними дисциплінами, де Ірландія мала дозвіл на представництво окремою командою, були поло та хокей на траві, хоча аналогічні права мали й Уельс та Шотландія, а здобуті перемоги офіційно все одно вважалися британськими[70].

Австрія, Богемія та Угорщина були трьома окремими країнами на Олімпіаді, хоча тоді вони були частинами єдиного державного утворення — Австро-Угорської імперії[71].

Подібна ситуація була зі ще двома країнами-учасницями — Фінляндією та Росією. Велике князівство Фінляндське було частиною Російської імперії, проте його спортсмени бажали окремого представництва на іграх[72].

Кількісне представництво ред.

Найбільше спортсменів було в команди-господаря — Великої Британії[комент. 5]. Великі делегації також мали Франція, Швеція, США та Нідерланди.

Команди Аргентини та Швейцарії складалися лише з одного спортсмена[73]. Аналогічна ситуація була з командою Туреччини (тоді — Османської імперії), яка дебютувала на олімпійських іграх, хоча дані про цей дебют не були відомі до 50-х років XX століття. Втім, безпосередня участь Алеко Мулоса у змаганнях залишається дискусійним питанням[74], ба більше, існують дані щодо ще одного турецького учасника Олімпіади — борця Кенана[75]. Ще один спортсмен був представником Ісландії, але входив до данської делегації[73].

Загалом кількісне представництво на Олімпіаді по країнах було наступним (у дужках вказана кількість спортсменів, які представляли країну; усі дані за Меллоном та Бачененом, дані яких відрізняють від даних МОК)[68]:

Спортивні споруди ред.

 
Фінал жіночого турніру з тенісу, який проходив на кортах Всеанглійського клубу лаун-тенісу та крокету
 
Космічний знімок протоки Солент та острова Вайт, місця змагань з вітрильного спорту
 
Змагання зі стрільби в Національному стрілецькому центрі поблизу Бізлі, Суррей

Більшість змагань проходили в Лондоні, проте деякі відбулися поблизу інших населених пунктів Англії та Шотландії[76]:

  • «Вайт Сіті Стедіум», Лондон — стрільба з лука, легка атлетика, велоспорт, стрибки у воду, гімнастика, футбол, лакрос, хокей на траві, регбі, плавання, перетягування канату, водне поло, боротьба, фехтування
  • Норгемптонський інститут, Лондон — бокс
  • «Прінсез Скейтінг Клаб», Лондон — фігурне катання
  • «Квінз Клаб», Лондон — же-де-пом, рекетс, теніс (у приміщенні)
  • Саутмгемптонські води, Саутгемптон — водно-моторний спорт
  • «Гарлінгем Клаб», Лондон — поло
  • Генлі-на-Темзі — веслування
  • «Аксендон Скул Шутінг Клаб», Лондон — стендова стрільба
  • Національний стрілецький центр, Бізлі — стрільба
  • Всеанглійський клуб лаун-тенісу і крокету, Лондон — теніс (на трав'яному корті)
  • «Роял Вікторія Ят Клаб», Вайт, Солент — вітрильний спорт
  • «Роял Клайд Ят Клаб», Глазго — вітрильний спорт

Ігри ред.

Церемонія відкриття ред.

 
Король Едуард VII
 
Король Едуард VII на відкритті ігор

Церемонія відкриття ігор відбулася 13 липня[77]. Вона стала першою, на якій відбувся парад країн-учасниць з прапорами[78].

У день церемонії на стадіоні зібралася велика кількість відомих і впливових людей: принци Греції та Швеції, посли США, Росії, Франції, представники МОК, вищі британські офіцерські чини. Команди вишикувалися в центрі стадіону[79]. Король Едуард VII прибув на стадіон о 15:49[80]. Вільям Гренфелл звернувся до нього зі словами[79]:

  Ваша величносте, чи оголосите Ви четверту Олімпіаду відкритою?
Оригінальний текст (англ.)
Will your Majesty graciously declare the fourth Olympiad open?
  

Король своєю чергою проголосив на весь стадіон[79]:

  Я оголошую олімпійські ігри в Лондоні відкритими!
Оригінальний текст (англ.)
I declare the Olympic Games of London open!
  

Команди, за винятком США, дещо опустили свої прапори. Після цього розпочався марш країн, який не обійшовся без скандалів.

Насамперед у параді йшли далеко не всі спортсмени кожної країни, а такі команди, як Аргентина, Росія та Швейцарія взагалі не брали участі в ході[81]. Країни маршували в алфавітному порядку. Спереду у кожної делегації йшов прапороносець. Першими йшли європейські країни (окрім країни-хазяйки), починала марш Австрія.[82] Росіяни не дозволили маршувати фінській делегації під фінським прапором, тому замість прапора Бруно Зілліакус ніс лише табличку з назвою країни[81].

 
Збірна Великої Британії під час параду

Опісля європейських країн йшла команда США[81]. Одразу за нею прямували нації Британської імперії: спочатку ПАР, далі Канада, тоді команда Австралазії та, нарешті, Велика Британія[83]. Усі команди, проходячи повз королівську ложу, опускали свій прапор, як і на початку церемонії; таким чином вони віддавали честь королю[79]. Єдиним, хто відмовився це зробити, як і першого разу, був американський прапороносець Ральф Роуз, який сказав, що «цей прапор не схиляється перед жодним земним королем»[84]. Цей інцидент послужив символічним початком британо-американського протистояння на Олімпіаді. З іншого боку, організатори «посприяли» тому, аби американська делегація була сердитою: ще перед початком параду для кожної країни були підготовлені прапори, проте ні шведського, ні американського прапорів не було. Замість них були приготовлені китайський та японський стяги[79].

Календар змагань ред.

Квітень — червень ред.

 ●  Кваліфікація/Відбірні матчі  ●  Фінали
День 27 квіт. 28 квіт. 29 квіт. 30 квіт. 1 трав. 6 трав. 7 трав. 8 трав. 9 трав. 11 трав. 18 трав. 19
трав.		 20 трав. 21 трав. 23 трав. 18 черв. 21 черв. Медалі Прим.
Же-де-пом 1 1 [85]
Поло 1 1 [86]
Рекетс 1 1 2 [87]
Теніс[комент. 8] 1 2 3 [90]

Липень ред.

 ●  Церемонія відкриття  ●  Церемонія нагородження  ●  Кваліфікація  ●  Фінали
Липень 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 Медалі Прим.
Церемонія ● ●
Академічне веслування 4 4 [91]
Боротьба 1 3 1 3 1 9 [92]
Велоспорт 1 2 1 1 2 7 [93]
Водне поло 1 1 [94]
Легка атлетика 3 2 2 2 3 1 2 3 2 2 4 26 [95]
Вітрильний спорт 3 3 [96]
Перетягування канату 1 1 [97]
Плавання 1 1 1 1 1 1 6 [98]
Стрибки у воду 1 1 2 [99]
Спортивна гімнастика 1 1 2 [100]
Стрільба 2 4 9 15 [101]
Стрільба з лука 2 1 3 [102]
Теніс 3 3 [90]
Фехтування 4 4 [103]
Медалі 2 4 12 4 5 6 4 10 4 2 7 3 11 6 3 4 87

Серпень ред.

 ●  Кваліфікація  ●  Фінали
Серпень 11 12 28 29 Медалі Прим.
Водно-моторний спорт 1 2 3 [104]
Вітрильний спорт 1 1 [96]

Жовтень ред.

 ●  Церемонія закриття  ●  Кваліфікація  ●  Фінали
Жовтень 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 Медалі Прим.
Церемонія ●
Бокс 5 5 [105]
Лакрос 1 1 [106]
Регбі 1 1 [107]
Фігурне катання 4 4 [108]
Футбол 1 1 [109]
Хокей на траві 1 1 [110]

Змагання ред.

 
Олімпійський чемпіон з рекетсу у парному розряді — Вейн Пеннел

Рекетс ред.

Докладніше: Рекетс на літніх Олімпійських іграх 1908

У змаганнях з рекетсу на кону стояли перші комплекти нагород ігор. Всього семеро учасників взяли безпосередню участь в турнірі і всі вони були громадянами Британської імперії, хоча попередніх заявок було більше, деякі надходили з-за кордону. Медалі розігрувалися в одиночному та парних розрядах[111].

В одиночному розряді змагання проходили в три кола, опісля фінал. У першому колі відбувся лише один матч — Еван Ноел переміг Сесіла Бравнінга (18-14, 8-15, 15-3, 15-9) — інші гравці пройшли в наступний раунд без змагань або через відмову суперника змагатися, або у зв'язку з особливостями сітки турніру. У другому колі також відбувся тільки один матч — Еван Ноел здолав Вейна Пеннелла у трьох сетах (15-12, 15-7, 15-5). У третьому колі відбулися обидва заплановані матчі — Генрі Ліф переміг Джона Джекоба (15-43, 15-5, 15-4), а Ноел завдав поразки Генрі Бругему (15-4, 15-12, 15-6). Фінал не відбувся — Ліф не зміг продовжувати змагання через травму руки і таким чином Ноел виграв першу золоту медаль літніх ігор[111].

Парні змагання пройшли у два кола з наступним фіналом. У першому колі з різних причин не відбулося жодного матчу. У другому колі відбулася тільки одна зустріч — Джекоб та Пеннел перемогли Ноела та Ліфа (15-11, 0-15, 15-7, 9-15, 18-14, 17-15). Фінал відбувся між їхньою командою та командою Едмунда Б'юрі та Сесіла Бравнінга, у якому перемогли перші (6-15, 15-7, 16-15, 15-6, 15-7)[112].

Теніс ред.

Докладніше: Теніс на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Отто Фройтцгайм

Олімпійський турнір з тенісу по суті складався з двох турнірів: змагань на відкритих трав'яних кортах та змагань у приміщені. У змаганнях взяли участь 40 чоловіків та 10 жінок з 11 країн, проте усі золоті медалі здобули представники країни-господарки[90].

Змагання на критих кортах пройшли з 6 по 11 травня. Було розіграно три комплекти нагород: в одиночному чоловічому розряді, у парному чоловічому розряді та в одиночному жіночому розряді. Артур Гор переміг у фіналі чоловічого турніру свого земляка Джорджа Карідію у трьох сетах (6-3, 7-5, 6-4), Гвендоліна Істлейк-Сміт перемогла Еліс Грін — 6-2, 4-6, 6-0, а тандем Гора та Герберта Баррета виявився сильнішим за команду Карідії та Джорджа Саймонда, здолавши опонентів у чотирьох сетах — 6-2, 2-6, 6-3, 6-3.[113]

Змагання на відкритих кортах відбулися 6—11 липня. Знову було розіграно три комплекти нагород. Переможцем чоловічого одиночного турніру став Джозая Рітчі, який переміг у фіналі німця Отто Фройтцгайма 7-5, 6-3, 6-4. Олімпійську золоту медаль серед жінок здобула Доротея Ламберт Чемберс, яка здолала Дору Бутбі у двох сетах 6-1, 7-5. У чоловічому парному розряді перемогу святкували Джордж Гілл'ярд та Реджинальд Догерті, які завдали поразки Джозаї Рітчі та Джеймсові Парку 9-7, 7-5, 9-7[114].

Же-де-пом ред.

 
Джей Гулд (між 1910 та 1915 роками), олімпійський чемпіон з же-де-пом
Докладніше: Же-де-пом на літніх Олімпійських іграх 1908

В олімпійському турнірі взяли участь 11 спортсменів, 9 британців та 2 американців[115]. Турнір складався з двох попередніх раундів, півфіналів та фінального матчу, при цьому деякі спортсмени пропускали перший раунд. У першому раунді відбулися три матчі, у другому — чотири. У півфіналах перемогли фаворити турніру: британець Юстас Майлз здолав у трьох раундах (6-4, 6-1, 6-3) свого земляка — Невілла Булвера-Літтона, а наймолодший учасник турніру, американець Джей Гулд, завдав поразки британцю Артуру Пейджу — 6-1, 6-0, 6-0. Фінальний поєдинок виграв американський спортсмен, який не віддав жодного сету супернику (6-5, 6-4, 6-4)[116].

 
Переможці олімпійського турніру з поло

Поло ред.

Докладніше: Поло на літніх Олімпійських іграх 1908

Участь у змаганнях взяли три команди, усі з Британії: команда Рогемптону, команда «Гарлінгем Клаб» та команда Ірландії[86].

Перша гра відбулася 18 червня між Рогемптоном та «Гарлінгем Клаб». Перемогла перша команда з рахунком 3:1. Фінальний матч відбувся 21 червня. Команда Рогемптону, завдавши поразки команді Ірландії 8:0, стала олімпійським чемпіоном[86]. Дві команди-учасники олімпійського турніру отримали срібні медалі кожна, бронзові медалі не були передбачені згідно з регламентом[117].

Академічне веслування ред.

Докладніше: Академічне веслування на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Офіційна олімпійська програма з академічного веслування
 
Чвертьфінал між майбутніми чемпіонами та угорською командою

У змаганнях з веслування розігрувалися чотири комплекти нагород — особистий залік, «двійки», «четвірки» та змагання у команді з восьми осіб. Для кожної країни встановлювався ліміт — не більше двох учасників (команд) для участі в змаганнях. Усі золоті медалі виграли британці.

Особисті змагання складалися з восьми заїздів серед дев'яти учасників (заявку подавали одинадцять учасників, але учасник з Нідерландів та ще один учасник з Італії не змагалися), у яких визначалася пара фіналістів. Було по двоє учасників з Великої Британії, Канади та Угорщини, по одному — з Бельгії, Італії, Німеччини. У фінал вийшли два британці — Гаррі Блекстафф та Александр Маккалок. Переміг перший.

П'ять учасників подали заявку на участь у парних заїздах — по одній команді з Канади, Італії (участь у змаганнях не взяла) та Німеччини та дві команди з Великої Британії. У фіналі Джон Феннінг та Гордон Томпсон перемогли своїх земляків — Джорджа Фейрбейрна та Філіпа Вердона.

Сім заявок (дві від Великої Британії, по одній від Нідерландів, Бельгії, Канади, Угорщини та Італії) були подані у турнірі «четвірок», однак змагалися тільки чотири — дві британські команди, нідерландська та канадська збірні. У фіналі перемогли британці.

Вісім заявок (по дві від Великої Британії та Італії; по одній від Бельгії, Канади, Нідерландів та Угорщини) були подані у змаганнях серед команд з восьми осіб; участь взяли всі, окрім італійських команд. У фіналі бельгійці програли британцям[91][118].

Боротьба ред.

Докладніше: Боротьба на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Векман проти Саарела

Уперше з 1896 року на змаганнях були представлені як греко-римський варіант боротьби, так і вільний стиль[комент. 9]. Усі змагання проводилися на «Вайт Сіті Стедіум», на постелених на газоні матах[92].

Найбільшу кількість золотих медалей здобули представники Великої Британії: три золоті медалі у вільному стилі. Однак цей результат не був повністю задовільним, адже господарі сподівалися виграти у всіх п'яти вагових категоріях[119]. Ще два золота у тому ж стилі отримали представники США Джордж Менерт та Джордж Доул[120].

Чотири комплекти нагород були розіграні серед борців греко-римського стилю. По золотій медалі здобули Угорщина (Ріхард Вейс), Фінляндія (Вернер Векман), Італія (Енріко Порро) та Швеція (Фрітьоф Мортенессон). Векман здобув золоту у поєдинку зі своїм земляком Юрйо Саарелою[92].

Велоспорт ред.

Докладніше: Велоспорт на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Перегони на 100 кілометрів

Загалом відбулися розіграші семи комплектів нагород; змагання відбулися на велосипедному треку в середині «Вайт Сіті Стедіум». П'ять комплектів здобули представники країни-господарки. Водночас британці мати своєрідну перевагу перед іншими учасниками. Річ у тім, що на час проведення велосипедних змагань ішли сильні дощі, звичні для британців, і некомфортні для інших представників. «Спортінг Лайф» навіть писав, що «затоплений трек був радше правилом, аніж винятком». Цікавим моментом було те, що для ряду змагань застосовували метричну систему, а для інших — одиниці, які використовують у Британській імперії (наприклад, спринт на 660 ярдів та перегони на 2000 метрів)[93].

Єдину «небританську» золоту медаль здобули французи в спринті в тандемі на 2000 метрів[93]. Сьомий комплект нагород у спринті на 1000 метрів хоча й розігрувався, проте через перевищення допустимого часу ніхто не отримав медалей (згідно з даними офіційної доповіді золоту медаль мав би отримати француз Моріс Шіль)[121].

Легка атлетика ред.

Докладніше: Легка атлетика на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Ерік Леммінг, олімпійський чемпіон з метання спису

Легкоатлетичний турнір був наймасштабнішою складовою ігор, у якому взяли участь 430 спортсменів з 21 країни. Проводились змагання суто між чоловіками. Було розіграно 26 комплектів нагород. 16 золотих медалей виграли атлети зі США, господарі змушені були задовольнитися лише сімома перемогами, дві золоті нагороди здобув швед Ерік Леммінг (обидві в метанні списа), ще по 1 золотій медалі здобули канадець Боббі Керр (біг на 200 м) та південноафриканець Реджі Уокер (біг на 100 м)[43].

Сам турнір був надзвичайно багатий на події. Зокрема марафон під час цієї Олімпіади вперше набув стандартного вигляду: спортсмени мали пробігти спочатку 42 км та 379 м від Вінздору до королівської ложі на стадіоні. Вбігати атлети мали через королівські ворота. Однак, як пізніше виявилося, останні відкривалися суто для карети монарха і через питання безпеки було вирішено організувати вступ атлетів в чашу стадіону через інші ворота, які знаходились дещо ближче. Загальна довжина марафону становила таким чином 42 км 195 м і від Олімпіади в Антверпені офіційно була прийнята за стандарт[122].

Марафон також запам'ятався трагічним виступом італійця Дорандо П'єтрі, який хоч і першим вбіг на стадіон, був настільки виснаженим, що декілька раз падав на шляху до фінішу і перетнув його лише завдяки допомозі людей поряд. Через це він надалі був дискваліфікований, а золоту медаль отримав представник США Джонні Гейс[123].

 
Фінал ватерпольного олімпійського турніру (господарі в темніших шапочках)

Водне поло ред.

Докладніше: Водне поло на літніх Олімпійських іграх 1908

Заявки на участь у турнірі подали вісім команд, проте одразу дві команди — Угорщина та Австрія — не зіграли жодного матчу[94]. У зв'язку з цим Швеція одразу потрапила до півфіналу, а Велика Британія — аж до фіналу.

15 липня у чвертьфіналі Бельгія обіграла Нідерланди з рахунком 8:1. 20 липня вона ж виграла у Швеції у півфінальній зустрічі з результатом 8:4[124]. У фіналі 22 липня Бельгія змагалась зі збірною Великої Британії, яка через відсутність суперників вийшла у фінал напряму, і програла господарям турніру з рахунком 2:9[124].

Вітрильний спорт ред.

Докладніше: Вітрильний спорт на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Яхти «Hera» (переможець) та «Mouchette» (друге місце) під час змагання в класі «12 метрів»

Змагання з вітрильного спорту проходили у два етапи: під час основного етапу Олімпіади та по її завершенню. З 27 по 29 липня розігрувалися комплекти нагород у класах «6 метрів», «7 метрів» та «8 метрів». Усі змагання проходили у містечку Райд (острів Вайт) на базі яхт-клубу «Роял Вікторія». Змагання у класі «12 метрів» відбулися 11 та 12 серпня у Ферт-оф-Клайд, на базі яхт-клубів «Роял Клайд» та «Клайд Корінтіан», розташованого в тутешньому селищі Гантерз Квей. Це були єдині олімпійські змагання, котрі відбулися на території Шотландії. Були заплановані змагання у класі «15 метрів», однак вони так і не відбулися.

Усі золоті медалі виграли представники Великої Британії. У «12 метрах» змагалися лише дві команди, усі з цієї країни. У «7 метрах» мали брати участь дві команди, однак у море вийшов човен лиш однієї (британської) команди. У «6 метрах» срібло та бронзу взяли команди з Бельгії та Франції відповідно, а у «8 метрах» — шведська та ще одна британська команди[96].

Перетягування канату ред.

Докладніше: Перетягування канату на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Фінал турніру з перетягування канату

У змаганнях брали участь збірні Швеції та США, а також три команди з Великої Британії, які не були «збірними» у класичному розумінні цього слова, а були збірною командою міської поліції Лондона, Ліверпуля та окремо відділення «K» поліції Лондона. Планувалась участь національних команд Німеччини та Греції, однак вони так і не з'явились. Усі три медалі виграли «поліцейські» команди: золото дісталось лондонській поліції, срібло — ліверпульській, бронза — відділенню «K»[97].

Турнір не пройшов без скандалів: США програли у першому матчі команді Ліверпулю, але подали скаргу, звинувачуючи британців у нечесній грі. Річ у тім, що правила строго забороняли використовувати будь-яке спеціально підготовлене взуття (тобто без шипів, пластин, звичного розміру тощо). Поліцейські ж вийшли у звичному для них взутті великого розміру, зі сталевими пластинами на п'ятах. Попри протести американців, судді визнали легальність дій ліверпульської команди, остання ж була обурена такими звинуваченнями та сумнівами у своїй чесності[125].

Плавання ред.

 
Фінал запливу на 200 м брасом
Докладніше: Плавання на літніх Олімпійських іграх 1908

Змагання проводились у шести дисциплінах, суто серед чоловіків. Загалом участь взяло 100 плавців з 14 країн світу, у підсумку представники 8 країн взяли хоча б одну медаль. Усі водні змагання (плавання, поло, стрибки у воду) проходили у спеціально виритому басейні у чаші «Вайт Сіті Стадіум». Його довжина становила 100 м, що удвічі довше за сучасний олімпійський стандарт. Варто зазначити ще й те, що саме під час лондонських ігор, а саме 19 червня, представники Англії, Уельсу, Швеції, Ірландії, Бельгії, Фінляндії, Німеччини, Угорщини, Франції та Данії заснували Міжнародну федерацію плавання (FINA).

Звання головної персони турніру здобув британець Генрі Тейлор, який завоював три золоті медалі: дві в індивідуальних змаганнях (400 м та 1500 м вільним стилем) та одну командну в естафеті 4x200 м вільним стилем. Американець Чарльз Денієлс переміг у запливі вільним стилем на 100 м, німець Арно Біберштайн — в запливі на 200 м брасом, а британець Фредерік Голман — на дистанції 400 м брасом[98].

Стрибки у воду ред.

 
Арвід Спонберг під час змагань в Лондоні
Докладніше: Стрибки у воду на літніх Олімпійських іграх 1908

39 учасників з 9 країн світу боролися за два комплекти нагород. Офіційні змагання проводились лише серед чоловіків, жіночі змагання мали показовий характер.

У змаганнях зі стрибків із платформи, спортсмени виконували стрибки як з 5 м, так і з 10. Усі медалі виграли представники Швеції: золото здобув Яльмар Йоганссон, срібло — Карл Мальмстрьом, а бронзу — Арвід Спонберг.

На п'єдестал стрибків із дошки (спортсмени стрибали з висоти 1 м та 3 м) ступило одразу чотири учасники турніру. Представники Німеччини, Альберт Цюрнер, Курт Беренс та Готтлоб Вальц, здобули золото, срібло та бронзу відповідно. Американець Джордж Гайдзик, у якого була однакова з Вальцом сума балів, також отримав бронзову медаль[99].

Спортивна гімнастика ред.

Докладніше: Спортивна гімнастика на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Показовий виступ британської жіночої гімнастичної команди

За кількістю учасників гімнастичні змагання були доволі масштабною подією, адже в турнірі взяли участь 325 чоловіків. Однак, вони боролися лише за два комплекти нагород: індивідуальні та командні[100]. Останній факт пояснює таку велику кількість учасників. Змагання між жінками офіційно не проводилися, однак достеменно відомо про низку показових виступів, між якими були й виступи жіночих команд з Великої Британії, Норвегії, Швеції та Данії[126].

Індивідуальне золото здобув італієць Альберто Бралья (на наступних іграх він здобуде ще дві золоті нагороди), командне — збірна Швеції. Існує інформація, що «золото» у командних змаганнях існувало лише на папері для заліку, а шведські спортсмени отримали срібні медалі. Аналогічно, замість срібних медалей, норвежці, які посіли друге місце, отримали бронзові нагороди. Третє місце (фіни) медалей не отримували[100].

Стрільба ред.

 
Збірна США (військова гвинтівка)
Докладніше: Стрільба на літніх Олімпійських іграх 1908

Загалом 15 комплектів нагород було розіграно на олімпійському турнірі. Змагання з більшості дисциплін проводилися з 9 по 11 липня на території Національного стрілецького центру в Бізлі, єдиним винятком стала стендова стрільба, у якій змагалися з 8 по 11 липня в Лондоні.[101]

Представники семи націй здобули хоча б одну медаль. Найуспішнішими виявилися представники країни-господарки ігор, що загалом додали до скарбнички Великої Британії 21 медаль, з них 6 — найвищого ґатунку.[101] Зокрема британці святкували успіх в стрільбі з гвинтівки на 1000 ярдів[127], та в усіх змаганнях у стрільбі з малокаліберної гвинтівки: індивідуальному турнірі у стрільбі в трьох позиціях (лежачи, з 50 та 100 ярдів)[128], у командній — у двох позиціях (50 та 100 ярдів)[129], у стрільбі по рухомій мішені[130] та стрільбі по мішені[128], що зникає (обидві з відстані 25 ярдів). Золота медаль також дісталася збірній господарів в стендовій стрільбі[101].

3 золоті медалі для особистого заліку здобули США. Так, у стрільбі з армійської гвинтівки з шести позицій серед команд (200, 500, 600, 800, 900, 1000 ярдів) вони обійшли хазяїнів Олімпіади[131]. Волтер Вінанс був найкращим у змаганнях зі стрільби по рухомій мішені подвійними пострілами, а Чарльз Екстелл, Ірвін Калкінс, Джон Дітц та Джейм Горман були першими в командній стрільбі з пістолета[132].

Дві золоті у свій актив занесла Норвегія та Швеція, по одній — Канада та Бельгія[101].

 
Сибіл «Квіні» Ньюелл

Стрільба з луку ред.

Докладніше: Стрільба з луку на літніх Олімпійських іграх 1908

У змаганнях зі стрільби з луку брали участь і чоловіки (32, боротьба відбувалася за 2 комплекти нагород), і жінки (25, 1 комплект нагород). Здебільшого учасники представляли країну-хазяйку Олімпіади, хоча участь взяли також декілька французів та один американець, який заразом виявився наймолодшим учасником цього турніру.

В стрільбі з лука в подвійному йоркському колі перемогу здобув Вільям Дод. Друге місце посів його земляк Реджинальд Брукс-Кінг, а американець Генрі Річардсон — третє. У змаганнях в континентальному колі золоту медаль отримав француз Ежен Грізо, срібло та бронза також дісталася французам — Луї Верне та Густав Кабаре.

Жінки змагалися в подвійному національному колі. Перше місце посіла Сибіл Ньювелл, друге — Лотті Дод, третє — Беатрис Гілл-Лоу[102].

Фехтування ред.

Докладніше: Фехтування на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Збірна Угорщини (шаблісти)

Було проведено п'ять змагань у цьому виді спорту, проте лише в чотирьох з них розігрувалися комплекти нагород. Фехтування на рапірах не розглядалися організаторами як «спортивне дійство, що кращає під час змагань». Попри це, все ж таки був проведений турнір цим видом зброї, але лише як показовий[133].

По два комплекти, індивідуальний та командний, розігрувалися в фехтуванні на шаблях та на шпагах. Турнір проводився на спеціально побудованому майданчику просто неба поблизу головного стадіону[133]. Угорець Єне Фухс найкраще з усіх орудував шаблею і здобув золоту медаль в особистому заліку, а пізніше допоміг і своїй національній команді здобути звитягу у фіналі проти Італії. Подібною виявилися ситуація зі шпагами: француз Гастон Алібер був найкращим в індивідуальних змаганнях, а опісля став двократним олімпійським чемпіоном у складі збірної Франції[103].

Водно-моторний спорт ред.

Докладніше: Водно-моторний спорт на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Герцог Вестмінстерський на човні фірми Wolseley-Siddely під час змагань

Змагання спочатку планувалися на липень, але змістилися на серпень через неможливість деяких учасників (Г'ю Гросвенор, герцог Вестмінстерський та Томас Скотт-Елліс, барон Говард де Вальден) прибути на змагання.

У турнірі взяли участь представники Франції та Великої Британії. Планувалося розіграти комплекти нагород у трьох класах (відкритий клас, клас до 60 футів та клас 6,5—8 метрів), але через погодні умови до фінішу у кожному класі дістався лише 1 човен.

У відкритому класі перемогу здобула французька команда, а у двох інших — команда в складі Бернарда Редвуда, Томаса Торнікрофта та Джона Філда-Річардса[104].

Бокс ред.

Докладніше: Бокс на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Альберт Олдман

Усього розігрувалося п'ять комплектів нагород у п'яти вагових категоріях: легшій вазі (до 52,6 кг), напівлегкій вазі (до 57,2 кг), легкій вазі (до 63,5 кг), середній вазі (до 71,7 кг) та важкій вазі (понад 71,7 кг). На відміну від сучасних турнірів, де бронзові медалі вручаються обом учасникам, що програли у півфіналі, у 1908 році вручалась лиш одна бронзова медаль. Цей турнір був єдиним в олімпійській історії, коли всі поєдинки відбулися в один день.

Усього змагалися 42 учасники з 4 країн: 32 британці, 7 французів, 2 данці та 1 представник Австралазії, Реджинальд Бейкер. Останній став єдиним небританським медалістом на турнірі, усі інші медалі були завойовані боксерами-господарями Олімпіади. Чемпіонами стали Альберт Генрі Томас (до 52,6 кг), Річард Ганн (до 57,2 кг), Фредерік Грейс (до 63,5 кг), Джонні Дуглас (до 71,7 кг) та Альберт Олдман (понад 71,7 кг)[105].

Лакрос ред.

Докладніше: Лакрос на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Момент з матчу на олімпійському турнірі з лакросу

Три команди мали намір змагатися на олімпійському турнірі: Велика Британія, Канада, чинний чемпіон, та Південна Африка, яка врешті-решт відмовилась від початкового задуму. Таким чином весь турнір складався лише з одного матчу, у якому канадці перемогли господарів з рахунком 14:10 та завоювали друге поспіль золото Олімпійських ігор. Оскільки у майбутньому лакрос проводився на іграх лише як показовий вид спорту, ця золота медаль стала останньою в історії, зробивши Канаду єдиним олімпійським чемпіоном з лакросу за всю історію ігор[106].

Регбі ред.

Докладніше: Регбі на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Боротьба під час фіналу турніру з регбі (господарі у смугастій формі, австралійці — у світлій

Відповідно до початкових задумів, у турнірі з регбі мали змагатися вісім команд: Австралія, Англія, Уельс, Ірландія, Шотландія, Нова Зеландія, Південна Африка, Франція, чемпіон попередніх ігор. Однак, лиш Австралія, Англія та Франція прийняли запрошення організаторів та подали заявки на участь. За тиждень до початку олімпійського турніру Франція вирішила відмовитися від участі, тож весь турнір складався з одного матчу, у якому команда Австралії перемогла господарів з рахунком 32:3[107].

Футбол ред.

 
Збірна Великої Британії
Докладніше: Футбол на літніх Олімпійських іграх 1908

ФІФА класифікує футбольний турнір на Олімпіаді 1908 року як перший офіційний (позиція МОКу є протилежною: офіційна історія футбольних турнірів на Олімпіадах бере свій початок у Парижі 1900 року)[134].

 
Микола Панін-Колемкін

Для участі на Олімпіаді свої заявки подали восьмеро команд: Угорщина, Богемія, Данія, дві команди від Франції, Швеція, Нідерланди та Велика Британія — але перед початком турніру Угорщина та Богемія знялися зі змагань. Сам турнір проводився з 19 по 24 жовтня. Фіналістами турніру стали збірні Данії та Великої Британії. Перші розгромили по черзі обидві команди Франції (рахунок матчу з Францією Б 9:0, а з Францією А у півфіналі — 17:1, при цьому десять голів забив один гравець — Софус Нільсен). Велика Британія спочатку перемогла Швецію — 12:1 — а опісля завдала поразки Нідерландам — 4:0. У фіналі збірна Великої Британії перемогла збірну Данії з рахунком 2:0. У матчі за бронзові медалі, який відбувся днем швидше, перемогу здобула збірна Нідерландів (2:0 над шведами)[135].

Фігурне катання ред.

Докладніше: Фігурне катання на літніх Олімпійських іграх 1908

Фігурне катання на IV Олімпіаді стало першою «зимовою» дисципліною, яка коли-небудь була представлена на головних іграх чотириріччя. Окрім того, це був чи не єдиний турнір в Лондоні, у якому брали участь як чоловіки, так і жінки, а також змішані дуети. Чоловіки розігрували два комплекти нагород: в індивідуальному турнірі, та у змаганнях «Спеціальні фігури», під час якого слід було «намалювати» на ковзанці спеціальні траєкторії-фігури.

Переможцем в чоловічому персональному заліку став швед Ульріх Сальхов, а олімпійською чемпіонкою — господарка Медж Сайєрс. У змішаних змаганнях перемогу здобула німецька пара у складі Анни Гюблер та Гайнріха Бургера. Четверте «золото» здобув представник Росії Микола Панін-Колемкін. Це золото стало першим олімпійським тріумфом в історії Росії та єдиним на Олімпіаді в Лондоні.[108]

Хокей на траві ред.

Докладніше: Хокей на траві на літніх Олімпійських іграх 1908
 
Команда Шотландії забиває гол Німеччині

У дебютному для Олімпіад турнірі взяли участь шість команд: дві з континентальної Європи (Франція та Німеччина) та чотири команди з кожної частини країни-хазяйки ігор (Англія, Шотландія, Уельс та Ірландія). Самі змагання складалися з попереднього раунду, півфіналу та фіналу.[110][136]

Спочатку сильнішого визначили Німеччина та Шотландія. Британська команда пройшла далі, закинувши чотири голи та не пропустивши жодного[136]. Далі Англія розгромила Францію 10:1[137]. Таким чином у півфіналі зустрілися лише «острівні» команди: Англія та Шотландія повинні були зіграти між собою, а команди Уельсу та Ірландії, котрі дійшли до цього етапу автоматично — між собою. У першій парі сильнішою виявилася Англія, яка закинула у ворота суперників шість голів, а пропустила лише один[138]. У другій парі перемогу здобула Ірландія з рахунком 3:1[139]. У фіналі сильнішою виявилася Англія, кінцевий рахунок становив 8:1 на її користь[140]. Хоч команди представляли різні частини Великої Британії, усі здобуті медалі у заліку зараховувалися їй[110].

Між півфіналами та фіналом «континентальні» команди провели між собою товариську зустріч. Мінімальну перемогу здобули німці, закинувши єдиний гол ще на першій хвилині матчу.[141]

Церемонія нагородження та закриття ред.

 
Королева Александра вручає спеціальний кубок П'єтрі

Церемонія нагородження відбулася 25 липня, одразу опісля завершення усіх основних легкоатлетичних змагань. На початку організатори планували залучити до вручення медалей короля, але опісля скандалу з Роузом, він відмовився від такої участі, натомість це право перейшло до королеви Олександри. Королева вручала золоті медалі, срібні медалі спортсмени отримували з рук Вайолет Маннерс, герцогині Ратлендської, бронзові медалі та спеціальні дипломи для атлетів, які хоч і не посіли призове місце, але продемонстрували високий рівень боротьби під час змагань, нагороджувала Катерін Кавендіш. Леді Десборо вручала пам'ятні медалі. Кожній жінці асистували члени Британської олімпійської асоціації та МОКу. Королева також вручала спеціальні кубки для деяких дисциплін, спеціальним золотим кубком, яким був копією кубка, що отримував переможець марафону, був нагороджений і Дорандо П'єтрі. Загалом було роздано приблизно 1320 усіляких нагород[142][143].

Церемонії закриття у її сучасному вигляді не було. Натомість в останній день ігор близько 450 людей з-поміж організаторів та спортсменів зустрілися на бенкеті в одному із ресторанів Лондона та відсвяткували успішне завершення змагань[144].

Політика ред.

Англо-американське протистояння ред.

Передумови ред.

Британська імперія була піонером в промисловій революції, що допомогло їй сильно розбагатіти і наростити свій вплив у світі. Вона володіла найбільшим морським флотом і, по суті, контролювала значну частину морів, через що особливо популярною стала фраза з пісні Джеймса Томпсона «Прав, Британіє, морями...» (Rule, Britannia! rule the waves...). Лондон став найбільшим містом та фінансовим центром світу. У Європі Британія значною мірою визначала континентальну політику, за що XIX ст. та початок XX ст. називають Pax Britannica. Саме тому британці сподівалися на Олімпіаді 1908 року продемонструвати свою культурну та спортивну перевагу і ще раз підтвердити своє реноме передової країни планети.

Однак наприкінці XIX ст. свій економічний та політичний вплив почали нарощувати США, до певної міри Британська імперія навіть визнала верховенство США у західній півкулі. «Вибух» виробництва зробив зі США потужного експортера, чиї товари навіть наводнили ринок Британії, спричинивши переживання серед деяких журналістів, щодо можливої американізації імперії. Беручи до уваги ще й складну спільну історію (війна за незалежність США від імперії), республіканський устрій США проти монархічного імперії та велику роль ірландців у формуванні та функціонуванні легкої атлетики в США, було зрозуміло, що конфлікт між двома державами неминучий[27][145].

Суперечкам сприяла і сама організація ігор. Наприклад, американців обурювало, що абсолютно усі змагання на іграх судили місцеві судді. Вони вбачали в цьому ризики упередженості[145]. Також США вже довгий час намагалися наростити більший вплив у олімпійському міжнародному русі та зменшити роль де Кубертена, однак, беручи до уваги те, що лорд Десборо був його другом, їм цього не вдалося[27].

Ще одним фактором напруженості була різниця в поглядах на саму систему спорту: британці були переконаними прихильниками аматорського підходу, у той час, як американці використовували останні досягнення науки задля поліпшення спортивних результатів. Такий підхід у багато чому лякав та обурював британців, адже Олімпіада проводилась насамперед заради участі, підтримки спортивного духу, дотримання аматорського підходу та культивування міжнародної дружби. Американський підхід оцінювався як «спорт заради спорту» і розцінювався як дуже небезпечний прецедент. Американці ж не приховували своїх поглядів і не вбачали у цьому нічого поганого, підтвердженням цьому можуть виступати слова одного з американських журналістів[27]:

  Ми не беремо участі заради участі чи задля покращення нашої фізичної форми, ми беремо участь, щоб виграти, щоб прийти першими, щоб перевершити наших сусідів.
Оригінальний текст (англ.)
We do not play for the sake of playing, or for the betterment of our physical condition, we play to win, to come out first, to excel our neighbors.
  

Ще одним фактором ворожості між країнами було велике представництво ірландців у збірній США, які зчаста мали антибританські погляди. Джеймс Едвард Салліван, президент Аматорського атлетичного союзу США, керівник американської олімпійської делегації в Лондоні та етнічний ірландець, постійно оскаржував результати змагань, а своїми заявами напряму натякав на нечесність локальних суддів та неприязнь британців загалом[145]:

 
Джеймс Едвард Салліван
  Вони насміхаються з нас. Вони насміхаються з нашого прапору. Вони поводяться жорстоко, неблагородно та абсолютно нечесно
Оригінальний текст (англ.)
They taunted us in every conceivable way. They ridiculed our flag . . . Their conduct was cruel, unsportsmanlike, and absolutely unfair
  

Гаррі Портер, ірландський американець та переможець у стрибках у висоту на цій Олімпіаді вторував Саллівану[145]:

  Майже у кожному турніру хлопці змагалися не тільки з іншими учасниками, але ще й зі упередженням суддів. Мабуть, вони не судили свідомо нечесно, але давала про себе знати їхня ворожість до Америки, а тому вони вже не могли володіти собою
Оригінальний текст (англ.)
In nearly every event the boys had to compete not only against their competitors but against prejudiced judges. The judges may not have been intentionally unfair, but they could not control their feelings which were antagonistic to the Americans
  

Скандали ред.

Скандали розпочалися одразу з моменту церемонії відкриття: відсутній прапор США став образою для американців, а відмова американським прапороносцем схилитися перед англійським королем спричинила відмову останнім відвідувати церемонію нагородження. Ще одним каменем спотикання виявилась система підрахунку переможця у загальному заліку. Хоча жодного офіційного «підрахунку» ніхто не вів, де-факто кожна команда хотіла завоювати якомога більше медалей, щоб показати свою вищість. Британці вирішили рахувати медалі усіх змагань (хоча атлетичні змагання залишалися найпрестижнішими, а перемога в них — найбільш жаданою), як тих, які проходили на «Вайт Сіті Стедіум», так і тих, що відбувались поза ним. Американці, які брали участь майже суто в легкоатлетичних змаганнях, наполягали, щоб враховувались медалі тільки з цих дисциплін. Розлючені відмовою змінювати систему, американці задля свого інтересу рахували тільки легкоатлетичні медалі, даючи за золоту 5 балів, за срібну — 3, а за бронзову — 1 бал[145].

 
Дорандо П'єтрі перетинає фінішну лінію зі сторонньою допомогою

Через престижність легкоатлетичного турніру, майже всі скандали були пов'язані з ним. Так, при перетягуванні канатів американська сторона подала протест на участь команди з Ліверпулю, адже ті вийшли у взутті зі шипами, а регламентом спеціальне взуття було заборонене. Втім, позов був відхилений, адже таке взуття вважалося складовою повсякденної поліцейської форми. Продовжились скандали під час жеребкування учасників бігу на 800 м. Північноамериканська команда була обурена тим, що одразу три їхні бігуни потрапили в один забіг (таким чином зменшувалися шанси США на золоту медаль)[145]. Гігантський скандал розгорівся в бігу на 400 м, у якому змагалися три американські та один британський легкоатлети. Джон Карпентер, представник США, хоч і прибіг першим, був дискваліфікований, адже, на думку суддів, він блокував британця Віндема Галсвелла. Карпентер був недопущений до повторного забігу, а його земляки на знак протесту відмовились бігти ще раз. Таким чином, Галсвелл біг по доріжці у повній самоті[146].

Одразу два протести подала американська делегація під час проведення марафону. Спочатку була спроба добитися дискваліфікації канадського бігуна, який в США вважався професіоналом, але оскільки статус аматора визначався місцевими асоціаціями кожної з країн-учасниць, то протест був відхилений. Другою апеляцією американці добилися дискваліфікації італійця Дорандо та присудження перемоги в марафонському забігу американцю Гейсу, адже італієць перетнув фінішну лінію лише зі сторонньою допомогою, що було заборонено регламентом[145]. Хоча медаль отримав Гейс, усю славу та співчуття — Дорандо. Британські газети захоплювалися жагою до перемоги останнього і критикували американців за неповагу до духу змагань. Видання «Екедемі», писало, що «якби Гейс був справжнім спортсменом, то він би неодмінно поступився перемогою Дорандо та став би найпопулярнішим атлетом у всьому королівстві...» (If he had been a sufficiently good sportsman to allow Dorando to retain the prize he would have been the most popular man in England...). Своєю чергою американське видання «Зе Букмен» такі заяви британців розцінювала як лицемірство, вважаючи, що якби слідом за Дорандо біг не американець, а англієць, то ніхто б італійцю не допоміг і перемогою не поступився би[27].

 
Едуард VII та Вільгельм II

Англо-німецьке протистояння ред.

Хоча головним суперником у спортивному сенсі для Британії на іграх були США, у політиці, особливо беручи до уваги географічну близькість — Німеччина.

Німецька імперія, яка постала 1871 року, дуже швидко нарощувала військовий та економічний вплив в Європі, а також у ній спостерігався справжній демографічний вибух. Суперництво з Британською імперією було неминуче. Крім того, поразки Британії на деяких міжнародних спортивних змаганнях породили роздуми про те, що німецька нація фізично досконаліша, ніж англійці[147].

У 1908 році англо-німецьке протистояння на військовому рівні загострилося. Газети, у своїх оглядах ігор, постійно знаходили місце для Німеччини, але описували не так спортивну сторону, оскільки німецькі спортсмени все ж не були успішними[146], як силу військ, підводних човнів, розвиток авіації, оскільки паралельно з Олімпіадою стосунки країн стрімко гіршали. Все це, на думку Люка Гарріса, котру він виклав у своїй монографії «Britain and the Olympic Games, 1908-1920: Perspectives on Participation and Identity», вказувало на страх британців перед початком війни. Олімпіада в Лондоні була серед всього іншого можливістю підтвердити свою вищість над таким важливим опонентом. Опісля завершення усіх змагань німецькі атлети виграли лише 13 медалей, 3 з яких були золотими, і практично ніяк не проявили себе у легкій атлетиці. Остання була надважливою для господарів, хоча, у порівнянні з командою США, вони виступили слабо. Саме невдалі результати Німеччини, на думку оглядача в «Байстендер», були єдиною розрадою для британців. До речі, це зайвий раз підтверджує, наскільки важливим для британців є спорт, хоча його цінність була піддана сумніву в статті в «Рев'ю ов Рев'юз». На думку автора, допоки молоді люди Англії люблять витрачати вільний час на перегляд спортивних ігрищ, німці більше працюють і відкривають прибуткові справи, тим самим посилюючи Німеччину[147]. Втім, опісля лондонських ігор роль спорту, як засобу для самоствердження, різко зросло і серед німців[146].

Медальний залік ред.

 
Медальний залік Олімпіади 1908 року на стіні будівлі, яка розміщена на місці зруйнованого «Вайт Сіті Стедіум»
№ рейтингу Країна   Золоті   Срібні   Бронзові Кількість медалей
1   Велика Британія 56 51 39 146
2   США 23 12 12 47
3   Швеція 8 6 11 25
4   Франція 5 5 9 19
5   Німеччина 3 5 5 13
6   Угорщина 3 4 2 9
7   Канада 3 3 10 16
8   Норвегія 2 3 3 8
9   Італія 2 2 0 4
10   Бельгія 1 5 2 8
11   Австралазія 1 2 2 5
12   Російська імперія 1 2 0 3
13   Фінляндія 1 1 3 5
14   ПАР 1 1 0 2
15   Греція 0 3 0 3
16   Данія 0 2 3 5
17   Богемія 0 0 2 2
17   Нідерланди 0 0 2 2
19   Австрія 0 0 1 1

Вплив на олімпійський рух ред.

Попри скандали та певні проблеми з відвідуваністю на початку, Олімпіада 1908 року по суті реанімувала олімпійський рух, зважаючи на те, що попередні два турніри не отримали належної уваги, перебуваючи у тіні світових виставок, з якими вони були пов'язані, а також страждали від організаційних промахів. Лондонські ігри прикували достатньо уваги громадськості, а низка нововведень, перелічених нижче, визначили вигляд олімпійських ігор у майбутньому.

Окрім того, Олімпіада в Лондоні багато в чому повпливала на олімпійський рух загалом:

 
Етелберт Талбот
  • це була перша Олімпіада, під час якої відбулася церемонія відкриття з парадом, надалі ця традиція закріпилася[78];
  • уперше спортсмени представляли країни, а не клуби[78];
  • уперше спеціально для потреб ігор був побудований стадіон[148];
  • уперше змагання з плавання відбулися у спеціально створеному басейні, а не в природному водоймищі[148];
  • уперше на іграх медалі вручалися трьом найкращим спортсменам у всіх змаганнях, до того не завжди три найкращі атлети отримували нагороду, інколи приз отримував лише переможець[149];
  • уперше учасники офіційно були прив'язані до своїх національних команд (до того виступи були радше індивідуальними)[78];
  • по суті, лондонські ігри були також першою зимовою Олімпіадою, адже вперше були проведені змагання з декількох зимових видів спорту (перша зимова Олімпіада відбулась 1924 року)[78];
  • уперше була прийнята Олімпійська хартія[78];
  • на цих іграх уперше афро-американець здобув золоту медаль (Джон Тейлор, змішана естафета)[150];
  • ці ігри також визначили довжину сучасного марафону (42 км 195 м)[122].

Також перша лондонська Олімпіада подарувала світу одну з найвідоміших фраз, пов'язаних з олімпійським рухом, а саме «головне не перемога, а участь». Слова приписують де Кубертену, однак натхненником для нього послужив єпископ філадельфійський Етелберт Талбот. 19 липня він, беручи участь у з'їзді англіканських єпископів у Лондоні, удостоївся честі вимовити промову на службі, на яку були покликані спортсмени та функціонери Олімпіади. Оскільки напруга між американською та британською делегаціями вже тоді яскраво проявлялася, він сказав наступне, наголошуючи на важливості чесної боротьби та миру, а не перемоги понад усяку ціну та скандалів[151]:

  ...Єдина безпечний шлях полягає у прикладі самої Олімпії: ігри самі по собі важливіші за заліки чи нагороди. Святий Павло вчить нас, наскільки незначними є ці призи, адже справжня нагорода не піддається тліну, а тому, хоча лише переможець може надягнути лавровий вінок, усі учасники здатні розділити радість від участі у змаганнях...
Оригінальний текст (англ.)
...The only safety after all lies in the lesson of the real Olympia — that the Games themselves are better than the race and the prize. St. Paul tells us how insignificant is the prize, Our prize is not corruptible, but incorruptible, and though only one may wear the laurel wreath, all may share the equal joy of the contest...”
  

Примітки та коментарі ред.

Коментарі ред.

  1. ↑ Дані наведені згідно з Біллом Меллоном та Іаном Бачененом. В інших джерелах цифри різняться: офіційна доповідь вказує на 70 тисяч сидячих місць[15], а Дженкінс у своїй книзі подає 60 тисяч сидячих місць[17]
  2. ↑ Дані наведені згідно з Біллом Меллоном та Іаном Бачененом. Дженкінс подає 23 тисячі стоячих місць, при цьому подає слова Імре Кіральфі, який вказує на можливість розгорнення 50 тисяч стоячих місць[17]
  3. ↑ Перетягування канату на Олімпіаді 1908 року було частиною легкої атлетики, хоча, згідно з сучасними поглядів, це окремий та відмінний вид спорту. У таблиці перетягування канату подане окремо, проте у тексті подано 23 види спорту, тобто перетягування канату включене до легкої атлетики[30]
  4. ↑ Участь в Олімпіаді в єдиній команді взяли представники чотирьох колоній: Капської колонії, Колонії Оранжева, Наталю та Трансваалю
  5. ↑ У статті переважно використовують прості назви, тобто не Британська імперія, а Велика Британія чи Британія; не Російська імперія, а Росія; не Велике князівство Фінляндське, а Фінляндія і тд.
  6. ↑ 27 австралійців та 3 новозеландці[68]
  7. ↑ 78 данців та 1 ісландець[68]
  8. ↑ Змагання з тенісу відбулися в два заходи: перша частина змагань відбулася з 6 по 11 травня[88], інша — з 6 по 11 липня[89]
  9. ↑ Слід уточнити, що під терміном «вільна боротьба» тут мається на увазі так званий кетч[119][120]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Matthew P. Llewellyn (2011). A British Olympics. The International Journal of the History of Sport. 28 (5): 669—687. doi:10.1080/09523367.2011.554179.
  2. ↑ а б в London 1908 (нім.) . Olympiastatistik. Архів оригіналу за 6 липня 2016. Процитовано 6 липня 2016.
  3. ↑ Mallon, 2009, с. 2.
  4. ↑ Krüger, 2001, с. 80.
  5. ↑ а б в г д Mallon, 2009, с. 3.
  6. ↑ Cook, 1909, с. 19.
  7. ↑ а б Cook, 1909, с. 23.
  8. ↑ IOC (1976). Great Britain and Olympism (PDF). Olympic Review. 99—100: 54—91. Архів оригіналу (PDF) за 26 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
  9. ↑ Jenkins, 2012, с. 28.
  10. ↑ а б в г Jenkins, 2012, с. 31.
  11. ↑ Jenkins, 2012, с. 32.
  12. ↑ а б в Mallon, 2009, с. 4.
  13. ↑ а б в г д е Mallon, 2009, с. 5.
  14. ↑ а б Jenkins, 2012, с. 49.
  15. ↑ а б в г Cook, 1909, с. 21.
  16. ↑ а б Jenkins, 2012, с. 48.
  17. ↑ а б в Jenkins, 2012, с. 50.
  18. ↑ а б в Mallon, 2009, с. 6.
  19. ↑ Jenkins, 2012, с. 52.
  20. ↑ а б в г Cook, 1909, с. 29-30.
  21. ↑ а б Jenkins, 2012, с. 55.
  22. ↑ а б Steve Bailey (1997). A Noble Ally and Olympic Disciple: The Reverend Robert S. de Courcy Laffan, Coubertin’s ‘Man’ in England (PDF). Olympika: The International Journal of Olympic Studies. 6: 53—64. Архів оригіналу (PDF) за 25 серпня 2016. Процитовано 13 липня 2016.
  23. ↑ Cook, 1909, с. 28.
  24. ↑ Cook, 1909, с. 26.
  25. ↑ Jenkins, 2012, с. 68.
  26. ↑ а б в г д Mallon, 2009, с. 7.
  27. ↑ а б в г д Matthew P. Llewellyn (2011). The Battle of Shepherd's Bush. The International Journal of the History of Sport (англ.). 28 (5): 688—710. doi:10.1080/09523367.2011.554180.
  28. ↑ Jenkins, 2012, с. 69.
  29. ↑ Jenkins, 2012, с. 70.
  30. ↑ Tug-of-War History. USATOWA. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 13 липня 2016.>
  31. ↑ Jenkins, 2012, с. 59.
  32. ↑ а б Jenkins, 2012, с. 58.
  33. ↑ The 1908 London Olympic Games (англ.). Polo-Velo. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 13 липня 2016.
  34. ↑ Rowing (англ.). IOC. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  35. ↑ Boxing (англ.). IOC. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  36. ↑ Wrestling (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  37. ↑ Cycling Track (англ.). IOC. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  38. ↑ Sailing (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  39. ↑ Water Polo (англ.). IOC. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  40. ↑ Motor Boating (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  41. ↑ Jeu De Paume (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  42. ↑ Lacrosse (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  43. ↑ а б Track & Field (англ.). DataBase Olympics. Процитовано 14 липня 2016. {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |https://web.archive.org/web/20160714100556/http://www.databaseolympics.com/games/gamessport.htm?g= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  44. ↑ Tug Of War (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  45. ↑ Swimming (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  46. ↑ Polo (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  47. ↑ Diving (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  48. ↑ Rugby (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  49. ↑ Rackets (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  50. ↑ Gymnastics (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  51. ↑ Shooting (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  52. ↑ Archery (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  53. ↑ Tennis (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  54. ↑ Fencing (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  55. ↑ Figure Skating (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  56. ↑ Soccer (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  57. ↑ Field Hockey (англ.). DataBase Olympics. Архів оригіналу за 14 липня 2016. Процитовано 14 липня 2016.
  58. ↑ Duelling at the Olympics (англ.). Royal Armouries. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 19 серпня 2020.
  59. ↑ а б в г д Cook, 1909, с. 41-42.
  60. ↑ Winner Medals (англ.). Olympic Museum. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
  61. ↑ Participation Medal (англ.). Olympic Museum. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
  62. ↑ Badges (англ.). Olympic Museum. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
  63. ↑ Cook, 1909, с. 30.
  64. ↑ Cook, 1909, с. 43-44.
  65. ↑ London 1908 (англ.). IOC. Архів оригіналу за 17 липня 2016. Процитовано 17 липня 2016.
  66. ↑ Cook, 1909, с. 656.
  67. ↑ Robin Voigt. The Evolution of the Early Olympics (англ.). Архів оригіналу за 17 липня 2016. Процитовано 17 липня 2016.
  68. ↑ а б в г Mallon, 2009, с. 32.
  69. ↑ Jenkins, 2012, с. 101.
  70. ↑ Mallon, 2009, с. 37.
  71. ↑ Nikoletta Onyestyáka (2013). Monarchy, Socialism and Modern Capitalism: Hungary's Participation in Three London Olympic Games. The International Journal of the History of Sport. 30 (7): 757—773. doi:10.1080/09523367.2012.746826.
  72. ↑ Mallon, 2009, с. 314.
  73. ↑ а б Jenkins, 2009, с. 121.
  74. ↑ History (англ.). Turkish Olympic Comittee. Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 18 липня 2016.
  75. ↑ Tolga Sinoforoglu (3/2021). Turkey’s Early Olympic Adventure: Foundation of the Turkish NOC (Part 2) (PDF). Journal of Olympic History: 54—61. Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2022. Процитовано 15 липня 2022.
  76. ↑ Mallon, 2009, с. 23.
  77. ↑ Jenkins, 2012, с. 115.
  78. ↑ а б в г д е First Time at The Olympics (англ.). Olympic Museum. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 24 січня 2020.
  79. ↑ а б в г д Mallon, 2009, с. 8.
  80. ↑ Jenkins, 2012, с. 117.
  81. ↑ а б в Jenkins, 2012, с. 121.
  82. ↑ Jenkins, 2012, с. 120.
  83. ↑ Jenkins, 2012, с. 122.
  84. ↑ Jenkins, 2012, с. 123.
  85. ↑ Cook, 1909, с. 315-316.
  86. ↑ а б в Cook, 1909, с. 232.
  87. ↑ Racquets at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  88. ↑ Tennis at the 1908 London Summer Games: Men's Singles, Covered Courts (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  89. ↑ Tennis at the 1908 London Summer Games: Men's Singles (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  90. ↑ а б в Tennis at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  91. ↑ а б Rowing at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  92. ↑ а б в Wrestling at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  93. ↑ а б в Cycling at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  94. ↑ а б Water Polo at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  95. ↑ Athletics at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  96. ↑ а б в Sailing at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  97. ↑ а б Tug-Of-War at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  98. ↑ а б Swimming at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 20 липня 2016.
  99. ↑ а б Diving at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  100. ↑ а б в Gymnastics at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  101. ↑ а б в г д Shooting at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  102. ↑ а б Archery at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  103. ↑ а б Fencing at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  104. ↑ а б Motorboating at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  105. ↑ а б Boxing at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  106. ↑ а б Lacrosse at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  107. ↑ а б Rugby at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  108. ↑ а б Figure Skating at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  109. ↑ Football at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  110. ↑ а б в Hockey at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Refrence. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  111. ↑ а б Cook, 1909, с. 233-235.
  112. ↑ Cook, 1909, с. 236.
  113. ↑ Cook, 1909, с. 218-220.
  114. ↑ Cook, 1909, с. 225-226.
  115. ↑ Jeu De Paume at the 1908 London Summer Games: Men's Singles (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  116. ↑ Cook, 1909, с. 314.
  117. ↑ Polo at the 1908 London Summer Games (англ.). Sport Reference. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  118. ↑ Cook та 1908, 237-238.
  119. ↑ а б Cook, 1909, с. 322.
  120. ↑ а б Josh S. Nash. The Martial Chronicles: The Forgotten Olympic History of Catch-As-Catch-Can Wrestling (англ.). Bloody Elbow. Архів оригіналу за 28 липня 2017.
  121. ↑ Cook, 1909, с. 113.
  122. ↑ а б Wilcock, Bob (3/2008). The 1908 Olympic Marathon (PDF). Journal of Olympic History. 16 (1): 31—47. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2021. Процитовано 16 липня 2022.
  123. ↑ Burnton, Simon (29 лютого 2012). 50 stunning Olympic moments No16: Dorando Pietri's marathon, 1908 (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 16 липня 2022. Процитовано 16 липня 2022.
  124. ↑ а б Cook, 1909, с. 311-312.
  125. ↑ Jenkins, 2012, с. 149-153.
  126. ↑ Gerald R. Gems, Linda J. Borish, Gertrud Pfister (2017). Sports in American History: From Colonization to Globalization. Champaign, IL: human Kinetics. с. 185. ISBN 978-1492526520.
  127. ↑ Cook, 1909, с. 259.
  128. ↑ а б Cook, 1909, с. 265.
  129. ↑ Cook, 1909, с. 264.
  130. ↑ Cook, 1909, с. 266.
  131. ↑ Cook, 1909, с. 257.
  132. ↑ Cook, 1909, с. 270.
  133. ↑ а б Cook, 1909, с. 127-128.
  134. ↑ Football at the 1900 Paris Summer Games (англ.). Sports Reference. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 11 серпня 2017.
  135. ↑ Cook, 1908, с. 173-180.
  136. ↑ а б Cook, 1908, с. 197.
  137. ↑ Cook, 1908, с. 198.
  138. ↑ Cook, 1908, с. 201.
  139. ↑ Cook, 1908, с. 200.
  140. ↑ Cook, 1908, с. 202.
  141. ↑ Cook, 1908, с. 204.
  142. ↑ Mallon, 2009, с. 13—14.
  143. ↑ Olympic Games 1908 London: Winner Medals (англ.). Olympic Museum. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  144. ↑ Mallon, 2009, с. 14—17.
  145. ↑ а б в г д е ж George R. Matthews (1980). The Controversial Olympic Games of 1908 As Viewed by the New York Times and the Times of London. Journal of Sport History. 7 (2): 40—53.
  146. ↑ а б в Matthew McIntire (2009). National Status, the 1908 Olympic Games and the English Press. Media History. 15 (3): 271—286. doi:10.1080/13688800902966204.
  147. ↑ а б Harris, 2015, с. 35—38.
  148. ↑ а б London 1908. https://olympics.com/. Міжнародний олімпійський комітет. Архів оригіналу за 17 липня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  149. ↑ The History Press | London’s first Olympics, 1908. www.thehistorypress.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 18 липня 2022.
  150. ↑ Schulte-Bockum, Marie. The First African Americans to Win Olympic Medals. HISTORY (англ.). Архів оригіналу за 19 квітня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  151. ↑ Ture Widlund (2009). Ethelbert Talbot: His Life and Place in Olympic History (PDF). Journal of Olympic History (англ.). Special Issue — Olympic Congress Copenhagen: 111—115. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2021. Процитовано 18 липня 2022.

Джерела ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Літні Олімпійські ігри 1908
  • Bill Mallon, Ian Buchanan. The 1908 Olympic Games: Results for All Competitors in All Events, With Commentary. — London : McFarland, 2009. — 536 с. — (History of the Early Olympic Games) — ISBN 978-0786440689. (англ.)
  • Michael Krüger. Olympische Spiele: Bilanz und Perspektiven im 21. Jahrhundert. — LIT, 2001. — 240 с. — ISBN 978-3825856151. (нім.)
  • Rebecca Jenkins. The First London Olympics: 1908. — Piatkus, 2012. — 288 с. — ISBN 978-0749929404. (англ.)
  • Luke J. Harris. Britain and the Olympic Games, 1908-1920: Perspectives on Participation and Identity. — Palgrave, 2015. — 304 с. — (Palgrave Studies in Sport and Politics) — ISBN 978-1137498618. (англ.)
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Літні_Олімпійські_ігри_1908&oldid=41338491