Вікіпедія

Болеслав Лімановський

польський історик, соціолог, публіцист, сенатор Польської Республіки
(Перенаправлено з Лімановский Болеслав)

Болеслав Лімановський (пол. Bolesław Limanowski; нар. 18 жовтня 1835(18351018), с. Передгір'я, Латгалія — пом. 15 лютого 1935, Варшава) — видатний польський історик, соціолог, публіцист, сенатор Польської Республіки.

Болеслав Лімановський
Народився 18 жовтня 1835(1835-10-18)[1][2]
Podgórze[d], Краків, Вільне місто Краків
Помер 15 лютого 1935(1935-02-15) (99 років)
Варшава, Польська Республіка
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Республіка Польща
Діяльність історик, соціолог, політик
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов польська
Учасник Польське повстання 1863—1864
Посада сенатор
Партія Польська соціалістична партія
Конфесія католицтво
Діти Zygmunt Limanowskid[3] і Мечислав Лімановський
Нагороди
Командорський хрест ордена Відродження Польщі Хрест Незалежності

Біографія ред.

До гімназії ходив в Москві (1847—1854) під опікою старшого брата, а потім матері, яка по смерті чоловіка вийшла другий раз заміж за К. Савицького. Лімановський увійшов в російське середовище і почав віддалятися від польськості, хоча у дитинстві виховувано його в патріотичному дусі. Не зумівши поступити на філософський факультет, записався в 1854 р. на медицину. Тут польська молодь, добре організована, втягнула його до своїх самоосвітніх зв'язків, що пов'язало його вже назавжди з польським демократичним табором.

Польська студентська організація вислала Лімановського у Дерпт, щоб налагодити контакт з тамтешнім польським студентським середовищем. В Дерптському університеті він надалі формально вивчав медицину, але почав також слухати лекції з історії, економіки і соціології.

В той час сімейні обставини змусили його до кількамісячного перебування вдома в маєтку Передгір'я, де він керував господарством з думкою, щоб скасувати панщину і перевести підданих на орендну плату. Через брак відповідних фінансових можливостей і занадто короткий час перебування в маєтку цей намір він не зміг виконати. Восени 1859 повернувся на навчання до університету, де вивчав вже лише філософію, політичну економію і історію.

В цей час він також перейнявся думкою щодо створення власної соціологічної системи, чому присвятив кількадесят років роботи. У другій половині 1860 р. після отримання повідомлення, що у Франції організовуються польські легіони, вирішив виїхати до Парижу, щоб там отримати військову освіту. На початку осені 1860 він покинув Дерпт, не закінчивши жодного факультету.

У Парижі перебував з листопада 1860 до березня 1861. Ходив на польські військові лекції, відбуваючи навчання піхоти, а одночасно слухав публічні лекції в Сорбоні і в Колеж де Франс; крім того користувався Польською Бібліотекою, де збирав матеріали до біографії Емілії Плятер. У «Огляді Польських Справ» («Przegląd Rzeczy Polskich») з'явилася (грудень 1860) перша друкована стаття Лімановського «Листи з Інфлянт», де він зобразив національний рух в Латвії. Незабаром він оголосив статтю про Емілію Плятер у львівському «Літературному Щоденнику» («Dziennik Literacki»).

Під впливом звістки про національний рух у Варшаві серед молоді, що походила з давнього Великого Князівства Литовського, виникла в Парижі думка, щоб і в Литві організувати релігійно-патріотичні маніфестації. В кінці березня 1861 Лімановський виїхав з Парижу і через Краків, Варшаву, Дерпт прибув до Вільно, залишаючись протягом всієї подорожі у контакті з національною організацією.

На поселенні в Архангельській губернії ред.

У Вільнюсі з ініціативи Лімановського утворено комітет, який підготував першу маніфестацію в день святого Станіслава 8 (20) травня через відспівування «Boże coś Polskę» в кафедральному костелі. Відразу після маніфестації він був заарештований, а потім засуджений на поселення в Архангельській губернії.

До Архангельська він прибув етапом, звідти відіслано його на перебування у віддаленому повітовому містечку Мезень, де отримав посаду в канцелярії земського суду.

Познайомившись з тамтешніми архівними матеріалами написав дві історичні замітки, які були надруковані російською мовою в Архангельських «Губернських Відомостях». Крім того, він продовжував читання книг, що стосувались соціології і, писав кореспонденції до варшавської «Gazety Polskiej», з яких лише деякі були надруковані. Через 8 місяців Лімановского переведено до Архангельська, де йому надали посаду в губернській канцелярії.

Отримавши звістку про вибух повстання в Польщі вирішив втекти з заслання, але спроба втечі не вдалась, він був заарештований, а через кількох місяців засуджений на 2 тижні в'язниці. Він втратив посаду в губернській канцелярії, але жив читанням лекцій і репетиторством. Перш ніж вирок був затверджений, Лімановский вніс подання про переведення його з міркувань стану здоров'я до більш південної губернії.

Після відбуття покарання ред.

Після відбуття покарання отримав дозвіл на виїзд до Воронезької губернії. Перебування в Архангельську стало періодом ідейних перетворень Лімановського. Під впливом лекції, а особливо «Програми робочих» Ф. Лассаля, а також зіткнення з робочими, засланими за участь у повстанні, став соціалістом.

Після кількамісячної подорожі етапом через Петербург і Москву навесні 1866 р. прибув до Воронежа, де його новим місцем перебування було визначено місто Павловськ. Там було значне польське земляцтво, а серед нього Вінсентина Шарська, яка пізніше стала дружиною Лімановского. Жив за рахунок приватних уроків і писав кореспонденції до варшавських журналів, які також не були опубліковані.

Влітку 1867 року на підставі загальної амністії зміг повернутись з заслання і осісти в Царстві Польському; до рідного краю і взагалі, так званих, західних губерній йому не можна було повернутися. У Варшаві старався жити з публіцистики, що, однак, виявилося надто важко.

Через брак коштів, а також з ідейних міркувань, він пішов працювати робочим на металургійне підприємство Левандовського, потім став гувернером в Gałęzowie під Любліном, де перебував півтора року (1868-9). Там він продовжував вивчення соціології, а також публіцистичну діяльність; поміщав у варшавському «Тижневому Огляді» («Przegląd Tygodniowy») статті на суспільні теми, особливо займаючись справою емансипації жінок.

Після повернення до Варшави налагодив тісніші зв'язки з редакціями журналів і публікував статті як на суспільно-актуальні теми, так і наукові.

Еміграція ред.

Вже тоді носився з думкою про еміграцію до Франції. Коли в 1870 р. почалась прусько-французька війна, очікуючи утворення у Франції польського легіону, постарався про закордонний паспорт і виїхав з Царства Польського. Через поразку Франції він зупинився у Галичині. Тут він шукав можливості перебування на анексованій Австрією території Польщі. У жовтні 1870 осів у Львові; працював коректором у «Львівському Щоденнику» («Dziennik Lwowski») і там же поміщав статті різноманітної тематики.

В той час став популяризатором соціалізму. У ремісничому товаристві «Зірка» виголосив дві лекції Про робоче питання, які в 1871 р. надрукував за власний рахунок. Це була перша і протягом довгих років єдина оригінальна брошура з робочого питання на польській мові.

У 1873 р. почав працювати в редакції «Народної газети»(«Gazety Narodowej»), що йому давало достатні доходи і можливість користування бібліотеками. Крім того, записався на філософський факультет Львівського університету, де в 1875 р. здобув вчений ступінь доктора філософії (диплом має дату 17.03.1876 р.) на підставі роботи «Соціологія Оґюста Конта», яку видав у Львові в 1875 р.

Значення Лімановского як соціаліста ставало щораз істотнішим. Під його впливом Болеслав Червіньський, пізніше автор «Червоного Прапора», став соціалістом; подібно перші українські радикали, М. Павлик та І. Франко, залишалися в постійному контакті з Лімановским.

Лімановский зайнявся виданням польського перекладу «Програми Робочих» Ф. Лассаля; ця книжка з'явилася в 1878 р.

У 1877 р. ставлення Лімановского до Росії було іншим ніж в пізніших роках. Під час російсько-турецької війни 1877 р. він відмовився брати участь в підготовці повстання, пояснивши: «Росія визволяє слов'янський народ (Болгарію) з-під турецького ярма і утруднювати їй це було б проявом вузького національного егоїзму. У нас починається соціалістичний рух, який нас з'єднує в прагненні до свободи і справедливості зі всіма народами, революційні заворушення стримали б поширення соціалізму серед наших робочих, отже з цієї точки зору були б шкідливі»

Через свої соціалістичні погляди Лімановский в 1871 р. втратив посаду в «Gazecie Narodowej». Поїхав до Варшави, але не отримав дозволу на поселення в західних губерніях.

Після повернення до Львова його незабаром було арештовано через обвинувачення участі у таємному товаристві. Через брак доказів він не попав на лаву підсудних обвинувачуваних в першому галицькому процесі над соціалістами в січні 1878 року. Проте отримав наказ залишити Австрію, так що 1 жовтня виїхав із Львова до Женеви.

У Швейцарії ред.

У Женеві разом з Станіславом Мендельсоном, Казимиром Длузьким і Казимиром Хілдтом видавав часопис «Рівність», в якому в 1879 р. була надрукована так звана брюссельська програма. Завдяки коштам, отриманим від родини, Лімановский придбав друкарню і якийсь час утримувався з доходів, які вона приносила.

Був бібліотекарем Польського Товариства в Женеві; склав каталог цієї бібліотеки. Незабаром однак вийшов з редакції «Рівності» внаслідок принципових ідеологічних розбіжностей з іншими співредакторами. Остаточний розлад з редакцією «Рівності» стався з причини святкування 50-річчя листопадового повстання, організатори якого осудили патріотизм, як такий що суперечить соціалістичним засадам.

В цей період Лімановский займався історією січневого повстання, виступаючи в Женеві з лекціями на цю тему.

Його погляди наразились на спротив М. Драгоманова, з яким вони полемізував у французькій пресі.

Ці лекції, розширені і забезпечені науковим апаратом, з'явилися спочатку анонімно, з огляду на австрійську цензуру, у Львові (1882), під заголовком «Історія національного руху з 1861 по 1864 роки» («Historia ruchu narodowego od 1861 do 1864»).

Це була перша історія повстання, написана в дусі апології «червоних». Через кілька років, на вимогу молоді, що організовувала в гімназіях таємні самоосвітні гуртки, книга з'явилася в скороченому виданні, доступнішому.

Отримавши значну суму коштів з розподілу сімейного майна, Лімановский купив фотоательє в Туні (Швейцарія), куди переселився в 1885 р. На цій справі він втратив практично весь вкладений капітал і через 2 роки переїхав до Цюриху, де жив за рахунок публіцистики і лекцій.

У 1888 р. вийшла у Львові «Історія суспільного руху в другій половині XVIII сторіччя» («Historja Ruchu Społecznego w drugiej połowie XVIII. stulecia», а двома роками пізніше «Історія суспільного руху XIX сторіччя» («Historja ruchu społecznego w XIX. stuleciu»). Ці дві книги крім популярності принесли також деякий дохід.

У грудні 1889 р. переїхав до Парижу, обійнявши скромну адміністративну посаду в С. Кракова, видавця «Побудки». Тоді ж став секретарем Правління Союзу Польських Емігрантів.

У листопаді 1892 головував в Парижі на з'їзді представників соціалістичний партій польський територій під російським пануванням, з якого розпочалась історія Польської Соціалістичної Партії.

З ініціативи Об'єднання Товариства Польської Молоді за кордоном написав «Історію польській демократії після поділів Польщі» (1901). У 1900 р. від імені Центрального Комітету Польських Соціалістів Закордоном взяв участь в міжнародному соціалістичному конгресі в Парижі.

У 1906 р. отримав дозвіл на перебування в Галичині. Перед виїздом з Парижу вирушив до Брюсселя і Лондона, де шукав матеріали до біографії С. Ворцеля, над якою тоді працював. По дорозі до Львова скористався також проїздом через Цюрих, щоб попрацювати для цієї ж мети у зібраннях польської бібліотеки в Рапперсвілі.

Останнім його публіцистичним твором була брошура під заголовком «Розвиток польської соціалістичної думки» (1929) яка дає загальний погляд на роль Польщі в центрально-східній Європі; протистоїть в ній марксизму і дає вираз негативному ставленню до Радянського Союзу.

Науково-історичний доробок ред.

Науково-історичний доробок Лімановского має піонерський характер. Відноситься це до всіх практично сфер, якими він як історик займався. Він писав, звичайно, в дусі апології польської демократії і її дій, але у межах об'єктивної згоди з джерельним матеріалом. Його історія січневого повстання сильно підкреслювала суспільну сторону, долала пануючі на той час погляди консервативної історіографії, особливо у зв'язку з селянською справою.

Як історик Лімановский був самоучкою: скромним вченим, який свої судження приховує деякою мірою за масою джерельного матеріалу. Пише завжди живо, в спосіб зрозумілий для широкого кола читачів, бо такий характер мають його роботи наукові, переплетені, як правило, вичерпним науковим апаратом. У популярних своїх статтях ніколи не розстається з науковою ретельністю.

Праці ред.

Джерела та література ред.

Література ред.

  • Księga życiorysów działaczy ruchu rewolucyjnego w Polsce, Pod red. J. Cynarskiego-Krzesławskiego i A. Próchnika;
  • Mościcki H., Dzwonkowski W., Parlament Rzeczypospolitej Polskiej 1919—1927, W. 1928;
  • Publicystyczne Powszechne Archiwum Biograficzne, W. 1937 s. 2;
  • Rzepeccy, Sejm i senat 1922-7;
  • Rzepeccy, Sejm i senat 1928-33;
  • Borejsza J. W., W kręgu wielkich wygnańców (1848—1895), W. 1963;
  • Bystroń J. S., Rozwój problemu socjologicznego w nauce polskiej, Arch. Kom. do Badania Hist. Filoz. w Pol., Kr. 1917;
  • Czachowski K., Szermierz wolności. B. L., «Niepodległość» T. 2: 1930;
  • Feldman W., Dzieje polskiej myśli politycznej w okresie porozbiorowym, W. 1920
  • Haecker E., Historia socjalizmu w Galicji i na Sląsku Cieszyńskim, Kr. 1933;
  • Handelsman M., Historycy. Portrety i profile, W. 1937;
  1. ↑ Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
  2. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. ↑ https://stat.gov.pl/files/gfx/portalinformacyjny/pl/defaultaktualnosci/5501/31/1/1/statystycy_polscy_biogramy.pdf
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Болеслав_Лімановський&oldid=36528846