Лю́небург (нім. Lüneburg, ниж.-нім. Lümborg) — ганзейське місто в Нижній Саксонії (Німеччина), за 50 км на південний схід від Гамбурга. Центр однойменного району. Через Люнебург протікає річка Ільменау, притока Ельби.

Люнебург
Lüneburg
—  місто  —
Вид Люнебург
Вид Люнебург
Герб Люнебург
Герб
Координати: 53°15′9″ пн. ш. 10°24′52″ сх. д. / 53.25250° пн. ш. 10.41444° сх. д. / 53.25250; 10.41444
Країна Німеччина Німеччина
Земля Нижня Саксонія
Район Люнебург
Площа
 - Повна 70,34 км²
Висота над р.м. 17 м 
Населення (31 грудня 2021[1])
 - Усього 75 599
 - Густота 1074,8/км²
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Поштовий код 21335–21337–21339
Телефонний код(и) 04131
Ідентифікаційний код 03 3 55 022
Вебсайт: Lueneburg.de
Розташування Люнебург
Люнебург на карті району
Люнебург на карті району
Люнебург. Карта розташування: Німеччина
Люнебург
Люнебург
Розташування на карті Німеччини
Мапа

Площа — 70,34 км2. Населення становить 75 599 ос. (станом на 31 грудня 2021).

Історія

ред.

В старі часи місто називалося Глюні. Це старинне слов'янське місто. У 795 році в місті Глюні був похований перший князь Ободрицького союзу — князь Віцан.. У Середньовіччя місто було дуже багатим завдяки торгівлі сіллю. Поруч з містом знаходилося декілька родовищ солі. Її експортували в сусідні землі. Старим соляним шляхом її доставляли до Любека, а звідти на все балтійське узбережжя. Довгий час Люнебург був однією зі столиць герцогів Брауншвайг-Люнебурзських; місто та його сіль були факторами могутності та процвітання Ганзи.

Люнебург уперше згадується в літописах за 956 рік. 1158 року багато люнебурзських купців стали повноправними членами Торгового союзу — предтечі Ганзи. У Ганзейский союз місто взяли на першому з'їзді (Hansetag) 1356 року, через дві вагомі причини: його географічне положення та комерційне значення.

У XVIXVII ст. місто було столицею герцогства Брауншвайг-Люнебурзського, яким правили Вельфи. З перенесенням столиці їхніх володінь у Ганновер політико-економічне значення міста впало. У 1700 — 1703 роках тут, у співочій школі при церкві св. Михайла, навчався Йоганн Себастьян Бах. Тут же він познайомився з відомим органістом Георгом Бемом, що працював в церкві св. Іоанна й мав великий вплив на подальшу долю композитора.

На кошти Люнебурга з його жителів 1815 року був створений люнебурзський батальйон, який взяв участь у битві при Ватерлоо. Прапор батальйону ніс принц з династії Пон. Батальйон майже в повному складі на чолі з принцом загинув при обороні Ге-Сент.

1814 року Люнебург залишився у складі Брауншвайг-Люнебурга, перетвореного за рішенням Віденського конгресу з курфюрства Брауншвайг-Люнебург на Королівство Ганновер.

Після Австро-пруської війни 1866 року Королівство Ганновер було анексовано Прусією та перетворено в прусську провінцію «Ганновер». У її складі Люнебург залишався до ліквідації провінцій Пруссії 1946 року й був адміністративним центром урядового району «Люнебург».

Під час «Третього рейху» з 1937 року Люнебург був столицею гау НСДАП «Східний Ганновер». У кінці Другої світової війни 4 травня 1945 року біля села Вендіш-Еферн на південь від Люнебурга німецька делегація на чолі з генерал-адміралом Гансом-Георгом фон Фрідебургом у присутності британського фельдмаршала Бернарда Монтгомері підписала Акт про беззастережну капітуляцію німецьких військ на північному заході Німеччині, у Данії та Нідерландах. Після закінчення війни Люнебург увійшов до Британської окупаційної зони.

У Люнебурзі вчинив самогубство відомий нацист, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, коли потрапив у британський полон. 23 травня 1945 року перед допитом він розкусив ампулу з ціаністим калієм. Також в Люнебурзі тиждень потому в британському госпіталі після спроби суїциду помер заарештований англійцями гауляйтер Східного Ганновера Отто Телшов.

Видобуток солі було остаточно припинено лише 1980 року — цей рік став останнім в тисячолітній історії промислу. 1989 року в Люнебурзі було засновано університет. Тривала вирубка лісу, що використовувався як паливо при випарюванні солі, призвела до появи навколо міста унікальної Люнебурзької пущі (нім. Lüneburger Heide).

До XVIII століття в Люнебурзі й Люнебурзькому районі Люхов проживали залишки місцевих слов'ян — древан, що жили в цьому районі до приєднання до Священної Римської імперії, на початку другого тисячоліття нової ери.

Культура й освіта

ред.

Театри

ред.
  • Театр Люнебург (Theater Lüneburg) — тут ставлять не тільки п'єси, але й опери, оперети, мюзикли та балети.
  • Північнонімецька сцена Зюльфмайстер (Niederdeutsche Bühne Sülfmeister).
  • Малий театр у погребі (Kleines Keller Theater e. V.).
  • Аматорський театр «Світло рампи» (Amateurtheater Rampenlicht e. V.).
  • Театр Спотлайт (Theater Spotlight).
  • Театр в e.novum (theater im e.novum) — невеликий приватний театр.

Музеї

ред.
  • Своєрідним музеєм є старе місто Люнебурга, один з небагатьох архітектурних ансамблів старомістя, що не був пошкоджений під час Другої світової війни.
  • Німецький музей солі (Deutsches Salzmuseum|Deutsche Salzmuseum).
  • Земельний музей Східної Пруссії (Ostpreußisches Landesmuseum).
  • Північнонімецький музей броварства (Norddeutsches Brauereimuseum).
  • Музей Люнебурзького герцогства (Museum für das Fürstentum Lüneburg).
  • Люнебурзький музей природи (Naturmuseum Lüneburg).

Освітні заклади

ред.
  • Міхаелісшулє (школа святого Михайла), заснована в XIV столітті, найдавніша історична школа міста, що діяла при монастирі.
  • Люнебурзький університет, заснований 1989 року.
  • Вища технічна школа Північно-Східної Німеччини.

Визначні місця

ред.

Література

ред.
  • Wilhelm Reinecke: Geschichte der Stadt Lüneburg. 2 Bde. Lüneburg 1977 (Nachdr. der Ausg. Lüneburg 1933).
  • Werner Harro König: Lüneburg. Bildnis einer Stadt. 2. Auflage. Verlag Nordland-Druck, Lüneburg 1968.
  • Heinz Stoob, Wilfried Ehbrecht, Jürgen Lafrenz, Peter Johannek (Hrsg.); Uta Reinhardt (Autor): Deutscher Städteatlas. Band 5 (V), Teilband 3. Acta Collegii Historiae Urbanae Societatis Historicorum Internationalis — Serie C. Im Auftrag des Kuratoriums für vergleichende Städtegeschichte e. V. und mit Unterstützung der Deutschen Forschungsgemeinschaft. Stadtmappe Lüneburg, Dortmund-Altenbeken 1994, ISBN 3-89115-044-X.
  • Thomas Kirschbaum: Lüneburg — Leben in einer spätmittelalterlichen Großstadt. Wernigerode 2000, ISBN 3-928977-83-0.
  • Elmar Peter: Lüneburg — Geschichte einer 1000-jährigen Stadt 956–1956. 2. Auflage. Museumsverein für das Fürstentum Lüneburg (Hrsg.). Lüneburg 1999, ISBN 3-922616-15-1.
  • Uta Reinhardt, Wilhelm Reinecke, Gustav Luntowski: Die Straßennamen Lüneburgs. 5. Auflage. De Sulte 15, Edition Ruprecht, Göttingen 2007, ISBN 978-3-7675-7078-8.

Примітки

ред.
  1. Landesamt für Statistik Niedersachsen, LSN-Online Regionaldatenbank, Tabelle A100001G: Fortschreibung des Bevölkerungsstandes, Stand 31. Dezember 2021 (нім.)

Посилання

ред.