Вікіпедія

Лось

рід ссавців

Лось (Alces) — рід ссавців, найбільший представник родини оленевих (Cervidae).

Лось
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Підродина: Capreolinae
Рід: Лось (Alces)
Gray, 1821
Ареал лосів
Вікісховище: Alces
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лось (значення).

Сучасних лосів ділять на два види — лось звичайний і лось американський (іноді другий не виокремлюють). Перший трапляється в Україні, де його чисельність різко скоротилася, тому 9 листопада 2017 лося внесли до Червоної книги країни рішенням Національної комісії з питань Червоної книги України[1] після відповідної пропозиції у травні 2017 року.[2]

Зовнішній вигляд ред.

Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст (т. зв. «сережка»), що досягає 25—40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. Зустрічаються також особини з цілком білим кольором хутра, при чому вони не є альбіносами. У дикій природі нараховується не більше 100 білих лосів[3].

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою (особливо виразна лопатоподібна форма у якутських і американських лосів); їхній розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі. Роги лося є відомим мисливським трофеєм, який є об'єктом мисливського колекціонування і які виставляють на конкурси мисливських трофеїв.

Розповсюдження ред.

Лось поширений в лісовій зоні Північної півкулі, рідше в лісостепу і на околицях степової зони. У Європі зустрічається в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусі, на півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії; у Азії — від Північної Монголії і Північно-східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водиться на Алясці, в Канаді і на північному сході США, доходячи до штату Колорадо.

Всього на Землі — близько півтора мільйони. Приблизно половина загальної популяції лосів живе у Росії, приблизно 730 тисяч особин.

Систематика ред.

За найдетальнішими класифікаціями, на сьогодні відомо два сучасні і принаймні три вимерлі види роду Alces.

Види (підвиди) сучасних лосів ред.

Довгий час лосів розглядали як монотиповий рід, проте з 1999 року після досліджень Г. Боєскорова (1999) рід визнано складеним із двох видів, які розрізняються за розмірами, формою рогів, числом хромосом. З того часу 6-7 підвидів, які раніше поділяли на дві великі географічні групи, розглядають як окремі види (Види ссавців світу, 2005):

Межа між цими видами проходить приблизно по Сибіру, основною межею розглядається річка Єнісей. Американські лосі — дуже мінливі за розмірами, найкрупніші з них з найбільш могутніми рогами відносяться до аляскинського підвиду A. а. gigas і до східно-сибірського A. а. pfizenmayeri; найдрібніший лось з подібними до оленевих рогами — до уссурійського підвиду А. а. cameloides.

Точка зору на наявність двох видів лося не є однозначною. Молекулярні дані дозволяють припустити безперервний характер мінливості генетичних ознак лосів, навіть попри морфологічні і хромосомні відмінності між географічними популяціями. Такі дані викладено у статті «Генетика, еволюція і філогеографія лося» (Hundertmark, Bowyer, 2004). Палеонтологічні дані свідчать про давній час розходження американського і звичайного лосів: «В позднем неоплейстоцене имела место дивергенция рода Alces на A. americanus (север Северной Америки и северная Евразия к востоку от Енисея) и A. alces (остальная часть северной Евразии).» [1].

Вимерлі види лосів ред.

Відомий також викопний вид лося: «попередником А. alces вважають широколобого лося (А. latifrons), який був поширений у Євразії і на північному заході Північної Америки до часу свого вимирання у Берингії в кінці плейстоцену (Guthrie 1995)» (цит. за: [2]).

Є також згадки вимерлих видів «Alces gallicus» (пліоцен, інколи як «Cervalces (Libralces) gallicus»)[3] [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] та «Alces carnutorum[en]» . Останнім часом Cervalces визнається як рід з трьома підродами, в тому числі подрід С. (Latifrons) з новим видом C. (L.) amplicontus [4].

Узагальнена класифікація сучасних і викопних лосів ред.

Сучасна класифікація лосів (триба лосиних — Alcini) згідно з останнім дисертаційним дослідженням (канд. дис.: Никольский, 2010) виглядає так [5]: Триба Alcini Simpson, 1945 (два роди)

    • Підрід Cervalces (Libralces) Azzaroli, 1983
      • Cervalces (Libralces) minor (Azzaroli, 1952) — перша пол. пізнього пліоцену Європи і Сер. Азії
      • Cervalces (Libralces) gallicus (Azzaroli, 1952) — друга пол. пізнього пліоцену Європи
      • Cervalces (Libralces) sp. — перша пол. еоплейстоцену Сх. Європи і Зах. Сибіру
      • Cervalces (Libralces) carnutorum (Laugel, 1862) — друга пол. еоплейстоцену Європи
    • Підрід Latifrons subgen. nov.
      • Cervalces (Latifrons) amplicontus species nova — кінець еоплейстоцену Європи і Берингії
      • Cervalces (Latifrons) aff. amplicontus — межа еоплейстоцену і неоплейстоцену Сх. Сибіру
      • Cervalces (Latifrons) alaskensis Frick, 1937 — перша пол. раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і півночі Пн. Америки
      • Cervalces (Latifrons) latifrons (Johnson, 1874) — кінець раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і Берингії
      • Cervalces (Latifrons) sp. — перша пол. середнього неоплейстоцену Берингії
    • Підрід Cervalces Azzaroli, 1983
      • Cervalces (Cervalces) scotti (Lydekker, 1898) — кінець неоплейстоцену — поч. голоцену центральних районів Пн. Америки
    • Рід Alces Gray, 1821 — лось
      • Alces sp. — поч. неоплейстоцену Євразії
      • Alces americanus (Clinton, 1822) — пізній неоплейстоцен Євразії і Берингійська Півн. Америки, голоцен — донині Півн. Америки, Східного Сибіру, Далекого Сходу і Західного Сибіри на схід до Єнисею
      • Alces alces (Linnaeus, 1758) — кінець неоплейстоцену — голоцен Європи і Зах. Сибіру на зах. від Єнісею.

Спосіб життя і харчування ред.

Місця перебування, переміщення ред.

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосенятами, останніми, — дорослі самці і самки без лосенят. У день лосі проходять по 10—15 км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми — самки з лосенятами.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі харчуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в пухкий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормових місць. У Середній Росії — це в основному молоді сосняки, в Сибіру — чагарники вербняків або чагарникових беріз по берегах річок, на Далекому Сході — хвойне рідколісся з підліском з листяних порід дерев. Одними стойбом можуть користуватися кілька лосів одночасно; в приокських соснових борах у 1950-х роках взимку на деяких ділянках збиралося до 100 і більше лосів на 1000 га.

Живлення лосів ред.

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (бобівник, калюжниця, латаття, хвощі), а також високими травами на згарах і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують шапинкові гриби, гілочки чорниці і брусниці з ягодами. З вересня починають скушувати пагони і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12—15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидкі, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг (ратиці загострені). З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий — людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.

Значення для людини ред.

Лось дуже рідко першим нападає на людину. Звичайний напад відбувається при дратівливих чинниках або наближенні до лосят. У багатьох країнах, де чисельність лосів велика, існує чимало проблем з перетинанням транспортних шляхів з міграційними шляхами та індивідуальними ділянками лосів. Лось може пошкодити будь-який автомобіль у разі порушення його прав.

Лосі є важливими об'єктами сучасного мисливського господарства. Величезне значення мають не тільки як здобич, але й трофеї: роги лосів цінуються колекціонерами. Роги американських лосів (у тому числі з Якутії) славляться величезними розмірами і лопатоподібною формою.

Наразі стан популяції лося в Україні викликає занепокоєння. Лося внесено до Червоної книги України, полювання заборонено.

Розмноження ред.

Самці і самотні самиці живуть поодинці або невеликими групами по 3-4 тварини. Влітку і взимку дорослі самиці ходять з лосенятами, утворюючи групи з 3-4 голів, іноді до них приєднуються самці і самотні самиці, утворюючи стадо в 5-8 голів. Навесні ці стада розпадаються.

Гін у лося відбувається в той же сезон, що у оленя, — у вересні-жовтні і супроводжується характерним глухим ревом самців («стогоном»). Під час гону самці і самиці збуджені та агресивні, можуть напасти навіть на людину. Самці влаштовують поєдинки, іноді до смерті. На відміну від більшості оленів, лось — умовний моногам, рідко злучається більш ніж з однією самицею.

Вагітність у лосиці триває 225—240 днів, отелення розтягнуте з квітня по червень. У посліді зазвичай одне лосеня; старі самки можуть народжувати двійні. Забарвлення новонародженого світло-руде, без білих плям, характерних для оленів. Лосенята можуть підводитись за кілька хвилин після народження, за 3 дні вільно пересуваються. Молочне годування триває 3,5-4 місяці.

Статевозрілими лосі стають в 2 роки. Після 12 років лось починає старіти; в природі лосів старше 10 років не більше 3 %. У неволі доживають до 20-22 років.

Примітки ред.

  1. ↑ Лось потрапив до Червоної книги України. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017.
  2. ↑ Листопад О. Про лосів, Дністер і долю пралісів // Урядовий кур'єр. — 2017. — № 86 (5965) (26 трав.). — С. 1, 4. — (Події та коментарі).
  3. ↑ Рідкісний білий лось потрапив на відео. Ruslo.info. Архів оригіналу за 22 серпня 2017.

Литература ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лось&oldid=41572364