Лобов Олег Миколайович
Народився 19 грудня 1924(1924-12-19)
Ростовська область, СРСР
Помер 17 квітня 2009(2009-04-17) (84 роки)
Новочеркаськ
Поховання Ростовська область
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність історик, краєзнавець, письменник
Alma mater Кабардино-Балкарський державний університет імені Х. М. Бербекова
Мова творів російська
Жанр проза
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»

Олег Миколайович Лобов (рос. Олег Николаевич Лобов)  (нар. 12 грудня 1924 року — 17 квітня 2009 року місто Новочеркаськ) — історик, краєзнавець, письменник. Полковник у відставці, ветеран Великої Вітчизняної війни. Активний учасник відродження козацтва. У складі ініціативної групи брав участь у відтворенні Донського кадетського корпусу[1], де потім багато років пропрацював викладачем і хранителем музею. Почесний громадянин міста Новочеркаська з 2006 року[2][3].

Біографія ред.

У червні 1941 року Олег Лобов закінчив дев'ятий клас середньої школи. Йому ще не було шістнадцяти років, в серпні добровільно записався в ряди Червоної Армії. Кілька місяців навчання курсантом Володимирського піхотного училища.

7 листопада 1941 року він на Червоній площі в рядах учасників знаменитого параду, пішов з бруківки площі прямо на фронт. Під час Довгих, кровопролитних боїв на підступах до Москві Олег Лобов отримує свою першу бойову медаль «За відвагу».

З вересня 1942 року служив автоматником на Сталінградському фронті. Нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда» найбільш значуща з усіх його нагород.

Протягом 1943 року Олег Миколайович навчався в Сталінградському танковому училищі в місті Курган за спеціальністю командир танка «Т-34». У грудні йому присвоюється військове звання «молодший лейтенант».

В ході операції по звільненню України екіпаж танка під командуванням молодшого лейтенанта Лобова бере участь у розгромі Корсунь–Шевченківського угруповання нацистів. У цих боях був тяжко поранений. Три місяці молодший лейтенант Лобов провів у госпіталі. Тут йому був вручений орден Вітчизняної війни I ступеня. Перший, але не останній: згодом Олег Миколайович нагороджений ще одним орденом Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Червоної Зірки.

З літа 1944 року Лобов знову став командиром танку, але вже в 54 танковому полку 12 гвардійської козачої дивізії 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу.

В кінці листопада 1944 року йшли запеклі бої за визволення Угорщині. Перед 54 танковим полком поставлене завдання у тісній взаємодії з ескадронами 43-го і 45-го Донських козачих полків оволодіти переправою через річку Дунай і взяти місто Мохач.

Танк «Т-34» з написом на башті «Донський козак» вийшов до берега річки в екіпажі п'яти осіб. Командир бойової машини лейтенант Олег Лобов, зайнявши вигідну позицію і розташувавши всі три танки взводу і опішені ескадрони козаків для атаки, підготував підрозділи до чергового кидка. Однак противник обрушив на них шалений вогонь, кинув в атаку три танки і два бронетранспортери з десантом автоматників.

Праворуч і ліворуч від дороги, прямо на козаків, йшли дві «Пантери». За кожною з них рухався бронетранспортер, а по центру дороги йшов незвичний і грізний важкий танк. Козаки нічого не знали про «Королівський тигр», який нещодавно з'явився в німецьких частинах. За задумом Гітлера він повинен був створити перелом у війні і вперше зустрівся радянським танкістам. Цей «Королівський тигр», підбитий екіпажем гвардії лейтенанта Олега Лобова, став єдиним танком такого типу на бойовому рахунку 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу.

Свій бойовий шлях донці завершили 9 травня 1945 року в Австрійських Альпах. На танках з написом «Донський козак» з іншого боку башт з'явилося суворовське гасло: «Альпи-Слава!».

 
Кадетський корпус Новочеркаська на дореволюційній листівці

У Новочеркаську Олег Миколайович Лобов прожив лише другу половину свого життя. І був удостоєний звання Почесного громадянина міста. Олега Миколайовича тут знали не тільки як завзятого колекціонера, але і як краєзнавця. Він був командиром полку важких танків, який дислокувався на території Червонопрапорних кавалерійських курсів удосконалення командного складу, відомих ще з довоєнних часів. До революції тут розміщувався Донський кадетський корпус. І коли в період перебудови ініціативна група офіцерів запасу зайнялася відтворенням навчального закладу з такою ж назвою, Олег Миколайович не випадково опинився в їх числі — адже він був потомственим козаком роду Лобових з станиці Митякинської.

Все своє життя Лобов Олег Миколайович збирав фотолистівки Новочеркаська, періодичні видання, марки. Будучи в запасі, закінчив історичний факультет Кабардино-Балкарського державного університету і став істориком вже не тільки за покликанням, але і за освітою. Викладав історію військового мистецтва в ряді вузів, завідував навчальним відділом одного з університетів. І всюди давав студентам знання, що виходять за межі обов'язкової програми, прищеплював любов до краю, у якому їм випало народитися, жити і вчитися. У 1992 році агентство «Пам'ятники вітчизни» в серії «Дон на старих листівках» випустило збірник «Новочеркаськ», до складу якого увійшли 28 поштових листівок початку XX століття з колекції Лобова. А через десять років у Ростові вийшов комплект листівок «Новочеркаськ — столиця донських козаків» на основі його колекції. З допомогою матеріалів відділу краєзнавства Центральної міської бібліотеки Олег Миколайович підготував збірник «Донці XX століття. Офіцери-донці — георгіївські кавалери Першої світової війни 1914—1918 рр.», який вийшов у Ростові у 2004 році.

Багато років співпрацював з редакцією журналу «Станичний вісник», видаваного в Канаді нащадками козаків-емігрантів. Лобов підготував для журналу безліч статей про сучасне козацтво Дону, про відродженому Донському кадетському корпусі, Новочеркаську. У відповідь приходили листи і бандеролі з номерами журналу, де його роботи були опубліковані.

20 квітня 2009 року був похований на алеї Слави нового новочеркаського кладовища.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. Історія. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 30 серпня 2017.
  2. Почесні громадяни міста Новочеркаська. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 30 серпня 2017.
  3. Почесні громадяни міста Новочеркаська. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 30 серпня 2017.

Посилання ред.