Личагін Микола Семенович

Микола Семенович Личагін (17 липня 1917(19170717), село Єлань-Коліно, тепер Новохоперського району Воронезької області, Російська Федерація — 26 травня 1996, місто Харків) — український радянський діяч, машинобудівник, директор Харківського заводу транспортного машинобудування імені Малишева. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і 1976—1986 роках. Кандидат технічних наук (1972). Герой Соціалістичної Праці (15.09.1976).

Личагін Микола Семенович
Народився	17 липня 1917(1917-07-17) Єлань-Коліно, Q55030172?, Новохоперський повіт, Воронезька губернія, Російська імперія
Помер	26 травня 1996(1996-05-26) (78 років) Харків, Україна
Поховання	Міське кладовище № 2
Національність	росіянин
Партія	КПРС
Нагороди

Біографія

Народився в селянській родині. Закінчив середню школу в селі Єлань-Колєно.

Освіта вища. У 1939 році закінчив механічний факультет Томського індустріального інституту.

У 1939 році працював інженером «Забнафтобуду» в місті Читі РРФСР.

З 1939 року — служба у Червоній армії. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Служив техніком з ремонту бойових машин рот технічного забезпечення, помічником начальника технічної частини з постачання і ремонту 23-ї танкової бригади.

Член ВКП(б) з 1943 року.

З 1946 року — старший майстер, інженер-технолог, заступник начальника відділу із виробництва Харківського тепловозобудівного заводу № 183 імені Малишева.

У жовтні 1954 — травні 1958 року — звільнений секретар партійного комітету тепловозобудівного заводу № 183 імені Малишева.

У травні 1958 — грудні 1965 року — директор Харківського тепловозобудівного заводу (заводу транспортного машинобудування) імені Малишева.

У грудні 1965 — вересні 1975 року — головний інженер Харківського заводу транспортного машинобудування імені Малишева.

У вересні — грудні 1975 року — в.о. генерального директора Харківського заводу транспортного машинобудування імені Малишева.

У грудні 1975 — травні 1984 року — генеральний директор Харківського заводу транспортного машинобудування імені Малишева (з 1978 року — Харківського виробничого об'єднання «Завод імені Малишева»).

Основні напрями діяльності — дизелебудування, танкобудування, організація серійного виробництва танків нового покоління Т-64, важких артилерійських тягачів МТ-Т, тягачів народногосподарського призначення, виробництво дизель-генераторів типу Д-70 та перших снігоходів «Харків'янка». Брав участь у розробленні технології зварювання броньових листів новими видами зварювального дроту, в організації серійного виробництва магістральних тепловозів типу Е-10.

З травня 1984 року — на пенсії в місті Харкові.

Могила Миколи Личагіна

Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (15.09.1976)
• два ордени Леніна (26.04.1971, 15.09.1976)
• орден Жовтневої революції (30.03.1981)
• орден Вітчизняної війни 1-го ст. (11.03.1985)
• орден Вітчизняної війни 2-го ст. (11.04.1945)
• орден Червоної Зірки (4.08.1944)
• орден «Знак Пошани» (20.04.1956)
• медаль «За відвагу» (22.07.1943)
• медалі
• лауреат Державної премії Української РСР у галузі науки і техніки (1970)
• заслужений машинобудівник Української РСР

Посилання

• [1] [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.]